Через 40 днів після Великодня християни східного обряду івідзначають велике церковне свято — Вознесіння Господнє. Це день, коли Ісус Христос у плоті вознісся на небо. Священник Юрій Федів розповів журналістці LVIV.MEDIA про значення свята та церковні обряди, пов’язані із цим днем. Історія Як пояснює отець Юрій, свято Вознесіння — це одне з 12-ти найбільших свят. Вознесіння передує П’ятидесятниці і символізує переставлення Христа із Землі на небо. Це свято завжди випадає в четвер, тобто 40 днів після Воскресіння Христового. «Воно передує віровченню „і вознесеться на небеса і буде сидіти праворуч Отця свого“. Вознесінням Христос показує свою Божественну природу, що людина возноситься після смерті на 40-й день і є на небесах. Водночас воно також підтверджує божество Христа, те, що він є над всіма Ангелами. Бо є чітко написано, що він сидів на престолі, а ангели служитимуть йому. Тобто це є верх усього єства», — розповідає священник. Та зазначає, що це є послідовність дій Христа після Воскресіння Господнього, що передує сходженню Духа Святого. «Якби Христос не вознісся на 40-й день, то на 50-й день не зійшов би Святий Дух на апостолів, які зійшлися прославляти Господа. І відтоді апостоли заговорили всіма мовами і пішли проповідувати вчення Христове по цілому світі». Церковні традиції За словами отця Юрія Федіва, у переддень Вознесіння, служиться Літургія ідентична пасхальній Літургії. І цього дня ховається Плащаниця. «У день Воскресіння Христового Плащаниця ставиться на престолі, тобто на основному місці служіння-де перетворюються дари: вино — на кров, хліб — на тіло Христове. І 39 днів служимо Літургію на Плащаниці. У переддень Вознесіння, після Літургії, Плащаниця ховається до престола і решту року служиться звичайна Літургія без Плащаниці». Також цього дня на Літургії ще вітаються «Христос Воскрес», а вже ввечері — «Слава Ісусу Христу». «Цих 39 днів ми співали „Ангел вопіяше“, що українською означає Ангел співав, возвіщав. У переддень Вознесіння останній раз Ангел сповістив, що Христос Воскрес», — резюмує священник Юрій Федів. Святиня 19-століття: Храм Вознесіння Господнього у Золочеві На Львівщині чимало парафій святкують храмовий празник у день Вознесіння Господнього, одна із них у Золочеві. Саме там збереглася святиня, яка має майже двохсотлітню історію. Церква Вознесіння Господнього у Золочеві побудована у середині ХІХ століття. Давніша монастирська церква була деревяною і після побудови нової мурованої церкви її розібрали. А іконостас продали у село Ластівка Дрогобицького повіту. Кошти на побудову церкви пожертвувала місцева графиня Лукія Комарницька у 1834 році. На її замовлення був виготовлений і проєкт. Будували Храм досить довго, з огляду на складну ситуацію у Австрійській державі, до складу якої входили на той час наші землі. У церкві був тогочасний іконостас і стара ікона Матері Божої, яку перенесли зі старої церкви. Під час наступу німецької армії у 1941 році стародавня Церква була зруйнована. Стараннями ігумена отця Онисима Шуплата святиню відремонтували, змінивши зовнішній вигляд. Але у 1944 році храм знову зруйнували. У такому вигляді будівля перебувала до 1989 року. Після виходу Української греко-католицької церкви з підпілля до монастиря повернулися оо. Василіяни. Перша відправа у церкві відбулася на свято Архистратига Михайла, 21 листопада 1989 року. Від свята Вознесяння Господнього 1989 року Службу Божу відправляли під церквою у дворі. Сьогоднішній вигляд церква отримала після ремонтно-ставраційних робіт, проведених відразу після повернення церкви отцям Василіянам у 1989 році стараннями ігумена отця Володимира Пальчинського.Іконостас дерев’яний, різьблений, одноярусний, роботи янівських майстрів. «Цей іконостас виконаний у 1998 році є жертвенним даром земляків з Канади і Америки» — гласить напис на табличці, поміщеній в іконостасі. Ікони для іконостасу виконав художник Степан Юзефів. В бічних вівтарях церкви розміщена давня Золочівська реліквія — двостороння ікона Богородиці і святого Миколая, повернута до церкви родиною Шрам, розділена реставраторами навпіл. Під зображенням Богородиці є напис: «Зображення ікони Чудотворної і Пресвятої Богородиці Голубицької, яка коштовними сльозами плакала від 21 квітня до 24 вересня 1692 року і це описано в історії.Зобразив ікону цю Федір Бурковський, маляр Золочівський, листопада 1724 року».