Питання щодо перепоховання героя радянського диверсанта Миколи Кузнєцова знову отримало хвилю обговорень після резонансного рішення українського суду віддати останки російській стороні. Та враховуючи стан російської гібридної війни проти України, воно виходить далеко за рамки вшанування пам’яті загиблих у Другій Світовій війні і може стати черговим зразком "побєдобєсія" кремлівської пропаганди. Битва за кості Епопея з перепоховання Миколи Кузнєцова розпочалася ще два десятки років тому. Тоді ветерани російського міста Єкатеринбурга попросили дозволу перенести останки Кузнєцова до свого міста та отримали відмову від комісії з військових поховань. Певного прогресу досягли родичі, зокрема, племінниця радянського агента НКВС — Маргарита Брюханова. Згідно з рішенням від 27 жовтня 2017 року, Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій надала дозвіл на перепоховання решток розвідника у Російській Федерації на підставі прохання родичів. Львівська міська влада це рішення проігнорувала через російську агресію проти України. Останнім інформаційним спалахом цієї епопеї стало рішення Касаційного адміністративного суду Верховного суду України зобов’язати виконком Львівської міськради надати дозвіл на перепоховання останків. 22 жовтня 2021 члени львівського виконкому одностайно відмовився це робити. Мотивація такого рішення — у Росії ув’язнено 121 громадянина України. Тому просто так хоч щось віддавати окупанту ніхто не збирається. А міський голова Львова Андрій Садовий пояснив, що він не може допустити передачі решток Російській Федерації допоки в російському полоні перебувають громадяни України. Хто ж такий Микола Кузнєцов Таємний інформатор при НКВС, радянський спецагент-ліквідатор при німецькому посольстві, розвідник та диверсант Микола Кузнєцов отримав звання Героя Радянського Союзу посмертно. Під час Другої Світової війни він виконував терористичні завдання за вказівкою Москви, призначення яких мало на меті спровокувати терор у відповідь з боку німецької окупаційної влади проти місцевого українського населення. Така "героїчна" діяльність Кузнєцова передусім була пов’язана із роботою у партизанському загоні особливого призначення НКВС майора Дмітрія Мєдвєдєва із серпня 1942 року. Кузнєцов під ім'ям німецького офіцера Пауля Зіберта вів розвідувальну діяльність у Рівному. Його головною метою було знищення нацистської верхівки, зокрема, райхскомісара України Еріха Коха. У результаті Кузнєцову вдалося ліквідувати заступника Коха з фінансів Ганса Геля та низку інших німецьких високопосадовців. Водночас опосередковано жертвами його діяльності стали тисячі українців, яких стратили німці у відповідь на смерть своїх командирів. Не в останню чергу завдяки послідовному стилю Кузнєцова підкидати на місця замахів документи українських підпільників. Про це прямо згадував безпосередній керівник розвідника Дмітрій Мєдведєв у своїх мемуарах в книзі "Сильні духом". Після кожної з акцій Кузнєцова нацисти мстилися сотнями смертей українських громадян. Серед страчених — Харитя Кононенко — засновниця Українського Червоного Хреста, яка врятувала від смерті тисячі військовополонених із рівненського концтабору. Після невдалого замаху на німецького генерала Даргеля, нацисти у рівненській тюрмі розстріляли 300 в’язнів-заручників. За вбивство генерала Кнута гестапівці розстріляли ще 300 в’язнів рівненської в’язниці. А за смерть від руки Кузнєцова головного судді окупованої України Альфреда Функа, вбили 350 українців. За львівські терористичні акції Кузнєцова, німці розстріляли близько 2000 осіб. Про вину Кузнєцова у загибелі українців писав й популярний український письменник Улас Самчук. Загинув радянський диверсант Кузнєцов від рук тих, кого й найбільше підставляв — українських повстанців. Згідно з основною версією, Кузнєцов, який тоді видавав себе за офіцера Вермахту, був убитий або сам підірвав себе гранатою 8 березня 1944 року, коли його захопила у полон чота УПА "Гуцулка". Кого ж поховали у Львові У 1960 році тіло, яке ймовірно належало Миколі Кузнєцову, перепоховали з почестями у Львові на Пагорбі Слави. Однак українські історики мають сумніви, що ці останки справді належать Кузнєцову. Про це ще у 2017 році повідомив старший науковий співробітник Музею визвольної боротьби України Орест Круковський. Існує версія, що на Пагорбі Слави насправді похований німецький солдат або офіцер. А нещодавно цю версію озвучив історик Львівського національного університету імені Івана Франка Андрій Козицький. За його словами, на користь версії про німецького солдата свідчить кілька фактів: сумніви судмедекспертів, неспівпадіння даних, а також різниця у зубах. Для підтвердження чи спростування цієї версії необхідно провести експертизу ДНК. Але цього поки що ніхто не планує робити. Чи потрібен Львову Кузнєцов Після проголошення Незалежності культ "розвідника" Кузнєцова в Україні почали розвінчувати через причетність до масових репресій проти українців у відповідь на терористичні акти в Рівному. Першим позбулися пам'ятника Кузнєцову у Львові на вулиці 30-річчя Перемоги (тепер — вулиця Свєнціцького). Його у 1993 році забрали земляки агента НКВС та перевезли у містечко Талиця (Свердловська область РФ - ред.), де той навчався. У 2016 році в межах декомунізації повернуло собі історичну назву місто Вараш Рівненської області, яке в 1977-2016 роках називалося Кузнецовськ. На сьогодні в Україні залишився останній "кузнєцовський" артефакт — могила енкведиста на Пагорбі Слави. Що з нею робити львів’янам — дилема. З одного боку, Кузнєцова аж ніяк не можна назвати позитивним персонажем історії України. До того ж з його ймовірною могилою на Пагорбі Слави трапляються неприємні інциденти. Зокрема, з надгробного каменю здирали металеві частини, а російські ЗМІ активно це висвітлювали в негативному ключі. З іншого боку, чи варто сьогодні віддавати ці останки країні, яка розпочала війну з Україною? Особливо, враховуючи потужний інформаційний вплив та російську пропаганду? Чи можна розглядати рішення про перепоховання такої особи виключно в юридичній площині, а не в політичній, так як це розглядають росіяни? Перепоховання Кузнєцова — це не лише про повернення тіла на рідну землю. Це про потужний інформаційний привід для чергової політичної перемоги Кремля. Для чого ж сучасній Росії знадобилися останки Кузнєцова (а може і не його)? Протягом останніх років у Російській Федерації спостерігається активізація святкувань та істерії з приводу перемоги у Другій Світовій війні. Сучасна російська влада давно не має особливо чим пишатися, а тому для активізації патріотичних настроїв населення та підняття національної самооцінки витягує пропахлих нафталіном реальних та міфічних персонажів 80-літньої давності. Але Зоя Космодем’янська та 30 панфіловців уже не надто захоплюють уяву. Росіянам потрібні нові герої. Кузнєцов на таку роль якраз дуже добре підходить. Розвідник, диверсант, вбивав німецьких високопосадовців, збирав розвіддані, підставляв українських націоналістів. А тут ще й його кості в України можна відібрати. Повернення праху "героя Другої Світової" з "фашистської України" — це для росіян "подвійна перемога над фашизмом" — саме так цю історію подавала б російська пропаганда. Тут, водночас, і перемога Путіна, і ідеологічна, в світлі російської пропаганди, поразка України — віддали такий цінний артефакт росіянам під час війни. Водночас, це був би й чудовий інформаційний привід для російського телебачення возвеличити Путіна, який "дбає про пам’ять ветеранів та героїв". І навіть попри те, що немає 100% доказів, що останки, які поховані на львівському Пагорбі Слави, справді належать Кузнєцову, а не невідомому німецькому офіцеру — нічого не означає для російських ЗМІ. Адже для поповнення свого пропагандистського пантеону Москва готова використати хоч кості Кузнєцова, хоч кості вбитого німецького офіцера. У такій ситуації для України, та львівської громади зокрема, можливо, справді варто почекати і віддати останки вже мирній демократичній Росії, коли вона стане такою. Або ж принаймні спробувати отримати за "побєдобєсні мощі" російської пропаганди бодай звільнення полонених українців, так, як цього сьогодні вимагає львівська громада. Львівська "дилема Кузнєцова" продовжує загострювати історичні, юридичні та політичні пристрасті. Сьогодні навіть мертвих радянських диверсантів Кремль використовує для інформаційних диверсій проти України.