На четвертому поверсі Львівської ОВА було тихо, і це попри резонансну лекцію «З сексу починається все», яка днями шокувала суспільство. Після окремого брифінгу, який влаштували для журналістів, зала заповнилась слухачами. Лекторка Олена Дмитрієнко, яка назвалася психотерапевтом та сексологом, на моє питання про провокативну назву лекції відповідає так: «Слово „секс“ має дуже обширне значення, тож назву лекції можна трактувати з різних боків. Перше: ми всі пішли від статевих стосунків, все починається з сексу, а у нас є демографічна криза. По-друге, статеві відносини, гомофобія, гендери — це все входить у загальну термінологію сексуальної освіти», — каже жінка. Після короткого вступу лекція починається з теми сексуального інтелекту, який, за словами авторки, є сексуально-емоційним здоров’ям. Вона каже, що саме це визначає те, «наскільки ти задоволений своїм емоційним життям і наскільки природно та розумно сприймаєш життя та вподобання інших». Чи існує такий вид інтелекту в реальності, зрозуміти досить складно, адже досліджень, які це чітко підтверджують, на жаль, немає. Тема різко перетікає в інше русло — сексизм, тобто дискримінацію за ознакою статі. Олена Дмитрієнко наголосила на тому, що коли хтось бачить таке явище, не повинен мовчати, адже це може перерости у груповий булінг, а це, своєю чергою, призведе до психічних порушень. «Якщо ви це з’їсте — це буде періодично повторюватись з вашою близькою людиною, колегою. Ви мусите поговорити з ним з цього приводу, запитати як його психоемоційний стан, відчуття і так само наголосити цій людині не залишати це без відповідної уваги», — каже лекторка і реакція аудиторії оживляється, адже чує слова, які і належить казати, коли справа стосується статевої дискримінації. Після ряду прикладів, як в інших країнах борються з сексизмом, відсторонюючи чиновників від посад, сексологиня переходить до теми гомофобії, яка згодом викличе в аудиторії ряд питань та навіть суперечок, але про це пізніше. Життя покращиться, якщо пролікувати гомофобію На противагу застарілому твердженню, що гомосексуальність — це хвороба, на лекції, здається, зароджується нове: гомофобія — психічний розлад, попри те, що у Міжнародному класифікаторі хвороб МКХ-10, який діє в Україні, такого визначення немає. «Фобія — це хвороба. Вона заважає рухатись вперед, заважає людині почуватися психологічно вільною», — каже лекторка. Проте хвороба «лікується» у психотерапії та «пропрацьовується», і Олена це доводить на прикладі власної клієнтки, яка ненавиділа сина-гея, але змогла це перебороти, пішло навіть безсоння. Історія з практики закінчується, але люди загострюють слух, бо далі розповідають про не менш цікаву історію дітей, які були спарені статевими органами. На жаль, вона завершується трагічно: батьки спилися, один з синів покінчив життям самогубством, бо мама з татом прийняли рішення через еректильну дисфункцію одного з близнят зробити з нього дівчинку. Висновок: не можна міняти стать дитини та сподіватися на зміну орієнтації, вона закладена генетикою, а не є хворобою. Стриманий одяг зупинить домагання Лекторка гортає презентацію та розпочинає тему сексуальних домагань на роботі, тобто харасменту. Насправді це поняття є досить широким та охоплює психологічне насилля, дискримінацію за різними ознаками, питання інтимного характеру, непристойні жарти тощо. Проте на лекції зачіпають лише тему домагань, а все інше — побіжно, от що каже сексолог: «У робочий час повинна бути робоча атмосфера. Ви можете займатись сексом після роботи, можете обговорити якісь відверті теми після роботи. Хочу розказати, будучи в установах європейських, державних, у них під час роботи навіть не можна запитати як у тебе справи», — ділиться Олена Дмитрієнко. Підкреслювати свою красу на роботі жінкам не можна, каже сексолог, адже є загальні правила, як треба виглядати. У приклад недоречного зовнішнього вигляду на робочому місці навели Христину Тишкун, помічницю ексзаступника міністра освіти Ігора Гарбарука, яка оскандалилась своїм фото з Андрієм Садовим. «Повірте, якщо жінки будуть вдягатися стриманіше, це зупинить якісь сексуальні домагання на робочих місцях. Є такі чоловіки, яких взагалі нічого не стримує, але про сексуальні домагання потрібно повідомляти», — підсумовує сексологиня та перемикає слайд, показуючи, як насправді мають виглядати люди на роботі. Реакції на слова лекторки не було, а я пригадала історію про підручник 8-го класу, в якому вчили дітей, що коротка спідниця може спровокувати ґвалтівника. Мені хочеться кричати, що у насиллі винен тільки насильник, а не глибоке декольте, але лекція монотонно йде далі, і Олена розповідає про те, як треба розмовляти з тими, хто чинить харасмент. «Що робити, якщо чоловік до тебе активно домагається, але ви працюєте, і є якась ділова атмосфера? Якщо є домагання з боку якоїсь особи, треба поговорити з цією особою — спокійно, нормально, на якихось рівних, партнерських переговорах, пояснити, що „пробач, дорогий (а), ми працюємо, у нас є суто робочі стосунки, і мені неприємно, що з твого боку відбуваються такі дії. Не хотілося б псувати наші ділові стосунки, тому, давай ми це припинимо», — наголошує психологиня, як наче акцентуючи, що відповідальність за домагання несуть обидві сторони. Проте, вона швидко виправляється та каже, що, якщо такий метод не спрацював, ситуації треба надати розголосу. Звинувачування жертви та розповідь про клієнтів — це норма? Лекція завершується притомними висновками про те, що право на приватність особи треба поважати, а до іншої сексуальної орієнтації варто бути терплячим. Олена питає, чи має хтось запитання. Аудиторія просинається та питає про наболіле. Хтось — чи можна вважати сексизмом фразу про негарну форму сідниць, інших же турбує гомофобія. Одна з присутніх жінок цікавиться тим, як сексологиня ставиться до п’яної вечірки в Києві, де споювали алкоголем та накачували наркотиками дівчат. «Чому у суспільстві побутує думка, що винна жертва?», — питає гостя. Мою увагу привертає не стільки базова відповідь про те, що той, хто звинувачує, є сексистом, а те, що Олена без уточнень розповіла, що одна з жертв вечірки була у неї на сесії. «Я їй чітко прояснила її позицію: якщо ти будеш дозволяти бути жертвою, якщо ти дозволиш суспільству…. що ти та, до якої можна, я перепрошую, їздити, то так і буде. Якщо ти встанеш та захистиш свої права, чітко скажеш, що ти зробила так, як тобі подобається, але не знала, що в цей момент будуть ґвалтувати і виставляти це все на загальний, скажімо, розголос, і щоб люди це бачили, це зовсім різні речі. Це є той самий сексизм, порушення приватності, морально-етичних норм», — каже лекторка, але не зазначає, чи дала дозвіл на цю розповідь учасниця вечірок, а ще, не вказуючи, що хлопці пішли на злочин. У залі фіксується порушення психотерапевтичної етики, та, здається, публіку цікавить геть не це, а тема пропаганди гомосексуальності. Лесбійство виникає через… участь чоловіків у війні Зрештою ми чуємо й наступну фразу, яка пояснює дещо інший бік гомосексуальності. На думку Олени Дмитрієнко, є психоемоційна причина, чому жінки стають лесбійками, каже лекторка. Вона пов’язана з війною. «Є ще нетрадиційна гомосексуальність. Це ті явища, які виникають у людей, з якими трапились емоційні стреси. Зокрема, лесбіянство є дуже поширеним явищем серед дівчат через те, що, направду, зараз бракує хлопців, вони на передовій. Це зараз набуло такого резонансу в Україні, людина змінює орієнтацію несвідомо, а за певними обставинами та психоемоційної травми», — каже Олена. Та, на щастя, для таких жінок — вихід є, адже орієнтацію можна змінити. «Тут вже, як то кажуть, є два шляхи: залишитись на тому рівні, і ця людина твердо стоїть на тій позиції. Якщо людина сумнівається і справді задумалась, я це бачу на першій сесії, після психотерапії люди повертаються до традиційної орієнтації», — зазначила жінка. Тема лесбійства закривається, та із просвітницького заходу ніхто не йде, адже публіка має інші питання. Нав’язування гомосексуальності існує? «У мене більше не питання, а філософія», — каже присутня у залі жінка, яка і провокує подальшу дискусію. Вона заходить здалеку та каже, що у подоланні гомофобії є дві сторони медалі: з одного боку, аби цього досягти — варто про це говорити, з іншого — існує ризик нав’язування іншої сексуальної орієнтації. На прикладі американського кінематографа, у якому є вимоги до того, аби обов’язково знімати людей з нетрадиційною орієнтацією, каже таке: «У медіа створюють ситуацію, коли люди з традиційною орієнтацією, у найменшому… війна почалася.. і думають „може я буду лесбіянкою“. Я не проти того, що люди мають генетичні схильності [до гомофобії — ред.], я проти пропагування такого способу життя», — ділиться своєю позицією вона. Олена Дмитрієнко погоджується та каже, що нав’язування дійсно існує, і на це навіть можуть працювати меми (але вони можуть працювати у зворотному напрямку!), та у цьому випадку треба повернутися до «соціально-релігійної моралі». «Ми у більшості є християнами, і тут нам треба працювати з тим, щоб це не популяризувати. Ми приймаємо, погоджуємося, ці люди є такі ж самі, як і ми, але ми маємо свою власну та суспільну думку», — підтримує психолог. Дискусія про це швидко переходить у спір, одна з відвідувачок втручається та ставить риторичне питання: «У всіх фільмах є гетеросексуальні пари. Це пропагування чи ні, як ви думаєте? Тобто таке пропагування нам ок! Коли разок хтось за це заговорить чи покажуть у фільмі, це вже пропагування! Те, що нам до тіла ближча своя сорочка — це ок, а те, що нам десь не подобається — пропаганда!», — заперечує жінка. Спір перериває лекторка, яка ставить крапку між опонентками. Вона зазначає, що вважає адекватним те, що у кінематографі показують одностатеві пари та прояснює, що пропаганда — це коли людей змушують ставати лише гомосексуальними. Здається, така відповідь не зовсім задовольняє аудиторію, але після короткої дискусії між ними трьома, тема закривається. Дещо про освіту лекторки Мені стало щиро цікаво, хто така Олена Дмитрієнко, тож я запитала у неї про це. Вона розповіла, що вчилася у Львівському національному університеті імені Івана Франка, спеціальність вказана не була. «Сексологію закінчую в кінці наступного року, але вже маю дозвіл на практику», — зазначила лекторка. Згідно з інформацією у соцмережах Олени, скоріш за все, йдеться про навчання в Міжнародному університеті Бірчам, однак він не є акредитованим закладом вищої дистанційної освіти. Також сексологиня працювала у спільноті Woman Insight, ще у клініці професора Хміля у Львові. Співпрацювала з громадськими організаціями, однією з яких була ГО «Жіночі перспективи». За кордоном працювала як психотерапевт, але неофіційно, каже Олена Дмитрієнко, бо для цього треба ліцензія. Зазначимо, лекцію «Все починається з сексу» провели на волонтерських засадах.