Олександр Кафанов, коли вивозив родину з Маріуполя наїхав автівкою на міну: з пробитим колесом він їхав аж до Дніпра. З блокадного міста родина зважилися виїхати 20 березня 2022 року, адже вже не було що їсти, а снаряди окупаційних військ лягали поряд з будинком. Про це пише «Суспільне». Метр на метр — це робочий куточок майстра з ремонту взуття маріупольця Олександра Кафанова. Його чоловік винаймає в багатоповерхівці по вулиці Полуботка у Львові, куди евакуювався з родиною. «Ще рік тому мені пощастило винайняти це приміщення. Тут колись так само була майстерня, тому навіть лишився станок. Домовився з конторою, що обслуговую будинок і тепер напрацьовую клієнтів у Львові, хоча це доволі тихий район і жвавого руху тут немає», — розповідає майстер. До окупації рідного Маріуполя Олександр Кафанов мав велику майстерню на Лівому березі. Там він пропрацював тридцять років й мав багато постійних клієнтів. «У мене там було лише шила кілька десятків різновидів. Сучасне обладнання, матеріал. Я як отримав травму на шахті ще в молодості, пішов помічником в майстерню, потім обжився своєю. Постійно її оновлював. Колись мама купила гороскопа, чи що воно там таке було, так вичитала, що я в колишньому житті був чоботарем. Так це чи ні – не знаю, але ця справа мені до душі», — каже Олександр Кафанов. Забрати з Маріуполя бодай щось — можливості не було, оскільки з блокади родина виривалися під обстрілами. «20 березня я пішов перевірити гараж, бо сусіди казали, що бачили, як обстріляли кооператив. Але на диво, наш — вцілів. Я завів автівку, бак був повний. І попри те, що кружляв ворожий літак-бомбардувальник неподалік, підігнав її до під’їзду. Ми сіли й в чому були поїхали», — пригадує чоловік. Він каже, що та подорож й досі сниться родині у жахливих снах. «Коли вже час пройшов, воно сниться знов і знов та ще більше страху наганяє від того, як тоді було смертельно небезпечно», — ділиться переживаннями майстер. Попід «Азовсталь», оминаючи вирви від снарядів, родина виривалася з міста. «Коли ми вже збилися в колону, там стояло автівок десь з п'ятдесят, може, більше — почався обстріл. За п'ять машин від нас були влучання. Крики, пораненні діти, вбиті жінки. Ми тікали, бігли рятуватися в покинуті дачні будинки поряд», — розповів Олександр Кафанов. Чоловік розповідає, коли оминули тридцять блокпостів й заїхали в Токмак — там все було синє-жовте. Люди чинили опір окупантам, зустрічали маріупольців і підтримували їх. «Це було дуже незвично бачити українські прапори в окупації. Там люди нас зустріли й ми вперше за місяць помилися», — каже маріуполець. Далі було Дніпро і зрештою — Львів. Тут чоловік став на військовий облік й одразу почав шукати роботу. Тішиться тим, що займається тим, що добре вміє робити. «У військкоматі поки відмовили. Я розумію, вже немолодий та ще й інвалідність маю, але хочу бути корисним. Зиску робота поки майже не приносить. Але переселенцям я роблю суттєву знижку — до 20%, можу й більше, якщо у родини дуже скрутне становище», — зазначив Олександр Кафанов. Нагадаємо, у Львові Сергій Науменко з Маріуполя створює брелоки з частин трофейної техніки, які залиті епоксидною смолою. Ці сувеніри розігрують та продають, а гроші скеровують для Збройних Сил України.