• Головна
  • Культура
  • Майк Мазуркі — перший гангстер Голлівуду: неймовірна історія вихідця з Галичини, який підкорив США

Майк Мазуркі — перший гангстер Голлівуду: неймовірна історія вихідця з Галичини, який підкорив США

Майк Мазуркі

За участі Маркіяна Мазуркевича зняли культовий фільм «У джазі тільки дівчата»

Розповідаючи про українців Голлівуду, варто зробити коротку ремарку про сам Голлівуд: коли і ким було його засновано, і на якому вже етапі розвитку у ньому з’явилися українці, і хто був першим.

27 жовтня 1911 року компанія Nestor відкрила першу кіностудію, фактично розташовану в районі Голлівуд Лос-Анджелеса. Це було в будівлі таверни Blondeau на північно-західному розі бульвару Сансет і Гауер-стріт. За таверною був побудований перший знімальний майданчик у Голлівуді.

Всі раніше засновані студії розташовувались в інших районах міста.

У травні 1912 року компанія об’єдналась із нещодавно заснованою Universal Film Manufacturing Company, після чого бренд Nestor використовувався Universal ще декілька років.

Nestor Film Company була заснована як виробничий підрозділ на Західному узбережжі кінокомпанії Centaur Film Company з міста Байонн, штату Нью-Джерсі, засновниками і власниками якої були брати Девід та Вільям Горслі.

Коли голлівудські студії набирали обертів, до США з далекої Австро-Угорщини приїхав 6-річний хлопчик Маркіян Мазуркевич.

Історія сім’ї, поневіряння і возз’єднання

Народився він 25 грудня 1907 року у селі Купчинці Тернопільського повіту, Королівства Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина (нині — Козівський район Тернопільської області).

Його мати Анна так розповідала про нелегку долю, що спіткала родину:

«Три тижні, заки народився син, мій чоловік Юліан рішився виїхати в Америку. Я не перечила йому, бо в краю була нужда — думала, що як поїде в Америку, то колись і мене візьме з дитиною, і стане нам краще жити на цьому світі. Та не було грошей на дорогу, треба було позичати у мого вітчима».

Щоби віддати борг, вона вирушила до далекої Пруссії — на заробітки, а однорічного Маркіянчика залишила на чужих людей.

Тим часом вітчим, котрий не бажав, аби пасербиця виїхала за океан, викрав хлопчика. Подружжя Мазуркевич позику повернуло. Але вітчим був непохитним, він навіть привласнив кошти, надіслані батьками синові для подальшої подорожі до Америки, а потім, під будь-яким приводом, відкладав від’їзд онука за океан.

Долаючи ці, здавалося би, непереборні обставини Юліан та Анна Мазуркевичі вимушені були придбати квитки на пароплав випадковим знайомим, щоб ті привезли їм до Нью-Йорка чотирирічного сина. Так шестирічний Маркіян возз’єднався із батьками.

Від 1913 року українська родина замешкала в містечку Кехоз (Cohoes), штат Нью-Йорк, населення якого, навіть сьогодні, трохи більше 16 тисяч містян. Оселилися Мазуркевичі неподалік Олбані, у старому житловому будинку на вулиці Олмстед (Olmstead Street), неподалік водограю Кехоз.

Освіта Майка Мазуркі

Маркіян пішов до початкової школи при Українській католицькій парафії Св.Петра і Павла (Church Оf Sts. Peter Аnd Paul), що на Онтаріо-стріт, 198, у Кехоз. Найголовніше, що викладання там велося рідною мовою. Хоча і в родині розмовляли українською, то ж Маркіян її не забував упродовж цілого життя. Він ще змалку привчився читати українські газети та книжки.

Початкова школа змінилася приватною католицької школою La Salle Institute (6-12 класи), заснованої ще в 1850 року в містечку Трой (Troy), куди сина записав батько. У цій школі викладання велося англійською. Тут виникла несподівана проблема. Мати Анна звернула увагу, що, не дуже говіркий від природи, син після уроків повертався додому дуже засмученим.

Згодом таки вдалося з’ясувати причину — однокласники відкрито глузували над іменем Маркіяна, бо воно для їхнього вуха лунало наче… дівчаче. Порадившись, батьки вирішили записати сина у школі Майком.

Ще в шкільному віці хлопчик захопився декламацією віршів українських та англійських поетів.

У 1926 р. вступив у Бронксі, до приватного римо-католицького Манхеттенського коледжу (Manhattan College) гуманітарних мистецтв.

У коледжі Майк грав у футбол і закінчив його серед 10% кращих у своєму класі зі ступенем бакалавра мистецтв.

Проте після закінчення коледжу Мазуркі використовував свої фізичні здібності, щоб заробляти на життя, головним чином у боротьбі, де він взяв участь у приблизно 4000 матчах, у тому числі в одному на старому стадіоні Гокінс в Олбані, за який він отримав великий на той час гонорар у 250 доларів.

Цікаво, що мати Анна не відвідала жоден із його матчів та поєдинків: за сина на трибунах вболівав, як правило, батько Юліан.

У 1936 році він грав у футбол дрібної ліги з Вессінгтон Пассейк (Нью-Джерсі) Червоні дияволи, командою Американської футбольної асоціації.

Потім Майк Мазуркевич обрав інший фаховий напрямок — поступив у Нью-Йоркський університет Фордгем, де вчив право. Згодом працював в одній з фірм на Волл-стріт. Але попри роботу, він ніколи не поривав зі спортом. А ще навчався в балетній школі Василя Авраменка.

Свою першу роботу в Голлівуді він отримав як охоронець Мей Уест, найскандальнішої зірки епохи Золотого Голлівуду і першим його секс-символом, найбільш високооплачуваної актриси і другої найбагатшої людини в США після магната Уільяма Херста.

За словами репортера Берта А. Фолкарта: «Багато років тому Майк Мазуркі розповів The Los Angeles Times, що Мей Вест, чий батько був бійцем, була його благодійником. Вона знайшла випадкову роботу на студіях для боксерів і борців».

Уперше вони зустрілися в Пасадені, де Мей і Тімоні любили відвідувати змагання з боротьби щопонеділка ввечері. Наприкінці 1933 року, коли Мазуркі виграв трофей як найпопулярніший борець Каліфорнії, його вручила Мей. Потім, після сумнозвісної крадіжки коштовностей, Мей злякалася й найняла Мазуркі своїм охоронцем.

Коли вона знімалася у фільмі «Красуня дев’яностих», то вигадала маленьку роль для українця зростом шість футів і п’ять як шанувальника публіки Нового Орлеана та наполягла на тому, щоб він отримав титул на екрані. Згодом вона домовилася, щоб він працював статистом у її фільмах, аби обійти правила студії, які забороняли особам, які не виступали, затримуватися на знімальному майданчику.

Хоча це був би перший рядок у його голлівудському резюме, його кар’єра в кіно почала розвиватися лише в 1941 році, коли Йозеф фон Штернберг дав йому невелику роль у своєму фільмі «Шанхайський жест». Це призвело до тривалої кіно- та телевізійної кар’єри, 156 появ між 1934 і 1990 роками. Його сурове обличчя в поєднанні з різким голосом і високим зростом, незабутнім зовнішнім виглядом, як правило, забезпечували йому ролі тупих крутих хлопців, гангстерів, бандитів, каторжників або сильних чоловіків.

За словами тих, хто його знав, він був антиподом свого екранного образу поганого хлопця.

Його виховання в північній частині штату Нью-Йорк — не єдиний аспект життя Мазуркі, який легко було не помітити тим, хто знав його лише з кіно.

До того, як він потрапив на кіноекрани, він був одним із найкращих спортсменів. Зростом 6 футів 5 і вагою близько 265 фунтів він був професійним спортсменом у боротьбі, футболі та баскетболі.

Його спортивне життя залишило йому фізичну характеристику, яку він прийняв як знак мужності, цвітну капусту лівого вуха.

Мазуркі був таким же товариським у Голлівуді, як і в Cohoes, і ініціював щотижневий обід, світську зустріч для борців і боксерів.

Зустрічі спочатку збирали кілька десятків відвідувачів і стали жартівливо відомі як клуб «Алея цвітної капусти».

Членство зросло і сьогодні нараховує понад 1300 борців, боксерів, промоутерів, голлівудських персонажів, які зображували спортсменів, і навіть деяких уболівальників. Цього року клуб святкує своє 50-річчя.

Клуб мав стати місцем для спілкування, де мали ділитися історіями та посміятися. Група все ще збирається щороку, тепер у Лас-Вегасі, а також організовує вечерю з нагородженням, головною щорічною нагородою якої є премія «Залізний Майк».

Отже, Мазуркі був «Залізним Майком» задовго до того, як Майк Тайсон взяв собі це прізвисько.

Щоб втілити дух клубу, була створена срібна форма цвітної капусти Мазуркі, фото якої є офіційним символом і торговою маркою.

«Майк був не тільки знаменитістю, але й великим гуманітарієм, — каже Карл Лауер, який довгий час був адміністратором клубу. — Я був промоутером, і одного року Майк запропонував стати членом клубу. Він запитав, що я робив одного дня, і попросив піти з ним на обід. Це був кайф, коли відома кінозірка запросила мене на обід».

Майк хотів, щоб я став бізнес-менеджером клубу. Він сказав: «Дозволь мені розповісти тобі, про що все це і простягнув мені купу конвертів з іменами людей та адресами, за якими потрібно було ці конверти доставити. Кожен конверт був наповнений грошима, і він хотів, щоб я віддав конверти кожному з цих людей. Вони були старожилами, яким пощастило; хлопці, які не могли заплатити за оренду, їм вимкнули електрику, вони не могли оплатити медичні рахунки тощо. Гроші надійшли не від клубу. Це надійшло безпосередньо від Майка. Він був надзвичайно щедрим“.

Причому, вкрай невибагливий.

«Усі роки, які він провів у Голлівуді, він жив у тій самій скромній двокімнатній квартирі, — каже Лауер. — Більшу частину своїх грошей він роздав. Пам’ятаю, у 1979 році він їхав на Cadillac, якому було 14 років. Він сказав мені, що це перша нова машина, яку він коли-небудь купив, і не хоче від неї відмовлятися. У нього не було его. Він був людиною типу «щасливий такий, яким я є». Він був «каблуком» у боротьбі через свою зовнішність… Він був чудовим, великим і красивим потворним хлопцем. Він знав, що він не Кларк Ґейбл. У нього був вигляд людини, з якою не лаялися».

Навіть найбільші зірки Голлівуду не зачіпалися з оригінальним Залізним Майком.

Джон Вейн, сам колишній спортсмен/футболіст USC, з яким Мазуркі знявся в дев’яти фільмах.

«Він був найкращим „поганим хлопцем“ у фільмах Джона Вейна», — каже Лауер.

«Одного разу, сидячи між сетами, Герцог сказав Майку зробити щось для нього. Майк сказав Джону Вейну, щоби той зробив це сам. Тож Вейн встає і каже щось на зразок „Тобі потрібен невеликий урок, пілігриме“.

Майк відповів: «Давай, зроби найкращий удар», і висунув підборіддя, щоб Вейн вдарив його. Коли Джон спробував його вдарити, Майк схопив кулак Вейна і тримав його кілька секунд. А коли відпустив, то підняв Вейна над головою, перш ніж опустити назад. Після цього вони стали ще ближчими друзями».

Майк Мазуркі ніколи не забував, звідки він родом. Він час від часу повертався до Кохоес, щоб відвідати родину та друзів, і не був невловимим, часто гуляючи вулицями, на яких він виріс, потискав руки та розмовляв з усіма, хто впізнав його. Актор приїхав до рідного містечка, щоб виступити на сцені в Cohoes Music Hall, востаннє в 1976 році, коли він зіграв Ленні в постановці «Про мишей і людей», і в 1984 році в мюзиклі на тему бейсболу «Прокляті янкі».

Майка знали і шанували в Українському Культурному центрі в Лос-Анджелесі

Як свідчать друзі Мазуркі, він до самої своєї смерті мріяв ще хоч раз побачити батьківщину (на жаль, це йому не вдалося). Він не дожив 16 днів до свого 82-річного ювілею. В останню путь тіло актора понесли з української церкви святого Володимира, парафіянином якої він був. Пам’ять про Мазуркі жива. Його рідне місто 30 років тому назвало на його честь вулицю «Мазуркі стріт».

Актор був колишнім професійним реслером зростом 6 футів 5 дюймів, який знявся у понад 150 фільмах.

Добре відомий поколінням шанувальників боротьби як «Залізний» Майк Мазуркі, він порадував їх кількома боями світового рівня за свою довгу кар’єру.

За межами квадратного кола він був присвячений служінню членам свого борцівського братства, і в 1960-х він заснував Cauliflower Alley Club, некомерційну організацію, яка присуджувала стипендії та фінансову допомогу борцям, які вийшли на пенсію або отримали травми, та їхнім сім’ям.

У своїй книзі «Погані хлопці: актори фільму Нуар» Карен Берроуз Ганнсберрі так описала його коротку біографію:

«Завжди персонаж і актор другого плану, він зіграв одну головну роль наприкінці своєї кар’єри, як Trapper у Challenge to Be Free (1975).

Його перша ораторська роль була у фільмі «Шанхайський жест» у 1941 році. Він був чемпіоном з боротьби в період до Другої світової війни, але в 1934 році вирішив спробувати щастя в Голлівуді, де отримав роботу статистом, включаючи роль у фільмі Мей Вест «Красуня дев’яностих» 1934 року.

Він допоміг багатьом професійним борцям і боксерам, таким як Генрі Кулкі, отримати шанс в акторській професії. За свою кар’єру він знявся більше 150 фільмів, а востаннє знявся у фільмі «Дік Трейсі» 1990 року. Він помер незабаром після виходу фільму.

Є розповідь про те, що Мазуркі працювали над фільмом із Джоном Вейном. Вони з Вейном знімали сцену бійки, і Вейн випадково зв’язався з Мазуркі, вдаривши його в обличчя. Після сцени Вейн вибачився перед Мазуркі, а Мазуркі відповів, що він «ледве відчував це».

Зі суровим обличчям, схожим на скелястий граніт, і величезною міцною фігурою Майк Мазуркі був одним із перших серійних головорізів у кіно та спеціалізувався на ролях крутих чоловіків, гангстерів і хуліганів понад 50 років на екрані.

Він вперше з’явився на екрані в ролях, не вказаних у титрах, у такі фільми, як «Джентльмен Джим» (1942) і «Про обличчя» (1942).

Найкращі його фільми: «Кримінальний адвокат» (1951), «Кривава алея» (1955), «В джазі тільки дівчата» (1959), «Риф Донована» (1963), «Осінь Шайенна» (1964) і «Пригоди Булвіпа Гріффіна» (1967).

На телебаченні він був постійним учасником шоу такі, як «Have Gun Will Travel», «The Untouchables», «It’s About Time», «Bonanza», «The Chicago Teddy Bears» та багато інших.

Особисте життя

Майк Мазуркі був двічі одружений.

Перша дружина Дженетт Бріггс. Із дочками актрисою Мішель Мазуркі та Маннетою. Друга дружина Сільвія Аделаїда Вайнблат.

У 2005 році він був посмертно нагороджений Нагородою штату Нью-Йорк Залом слави та музеєм професійної боротьби за заснування клубу.

15-хвилинний ігровий український фільм про Різдво в Україні, де знявся Мазуркі

Пов’язані публікації

Останні новини
Переглядаючи сайт LVIV.MEDIA ви погоджуєтеся з нашою Політикою конфіденційності