Юрисдикція Міжнародного кримінального суду над російськими ударами вже є. Бракує іншого — доказів, які витримають перехресний допит. Після кожної нічної атаки на Київ ми бачимо одне й те саме: цифри. Скільки ракет, скільки дронів, скільки загиблих. До вечора цифри тонуть у стрічці новин, а наступної ночі з'являються нові. Але школа, лікарня чи дев'ятиповерхівка, у яку влучила ракета, — це не рядок у зведенні. Це місце злочину. І від того, що станеться на ньому в першу добу, залежить, чи буде колись вирок. Київська рада оборони не може відкрити міжнародне провадження чи говорити в Раді Безпеки ООН від імені держави. Проте вона може зробити те, без чого розмови про відповідальність так і залишаться розмовами: налагодити швидке, централізоване й професійне документування кожного удару по столиці. Суду потрібні епізоди, а не обурення Те, що Росія веде агресивну війну, не звільняє слідство від роботи над кожним окремим ударом. Ракетна чи дронова атака може бути воєнним злочином — умисним нападом на цивільних або цивільні об'єкти. А може бути частиною ширшого, систематичного нападу на цивільне населення. Але це треба довести. Що саме було уражено? Хто постраждав? Якою зброєю били? Чи мав об'єкт бодай якесь військове значення? Якої шкоди цивільним слід було очікувати? Хто віддав наказ і хто його виконав? Без відповідей на ці запитання є новина, але немає справи. Офіс прокурора МКС розслідує ситуацію в Україні. Його мандат охоплює воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, вчинені будь-ким на всій території країни з 21 листопада 2013 року. Тож проблема не в тому, що Гаага не може займатися Києвом. Проблема в якості й швидкості роботи з доказами Стаття 15: двері до Гааги, відчинені для всіх У Римському статуті є норма, про яку в Україні згадують рідше, ніж варто. Стаття 15 дозволяє прокуророві МКС діяти з власної ініціативи — на підставі інформації про злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду. Від кого саме надійшла ця інформація, Статут не обмежує. Частина друга цієї статті говорить прямо: прокурор оцінює серйозність отриманих відомостей і може запитувати додаткові дані в держав, органів ООН, міжурядових і неурядових організацій та з «інших надійних джерел». Він також може приймати письмові й усні свідчення в Гаазі. Для Києва з цього випливають три практичні речі. Перша: надсилати матеріали може не лише держава. Міська робоча група, лікарня, громадська організація, окремий постраждалий — кожен має право подати прокуророві повідомлення за статтею 15. Для цього не потрібні ані дозвіл Ради Безпеки, ані рішення уряду Друга: в українській ситуації стаття 15 працює як канал доказів, а не як спусковий гачок. Розслідування відкрили в березні 2022 року за зверненням держав-учасниць, тому дозвіл Палати попереднього провадження, передбачений частиною третьою, не знадобився. Отже, завдання Києва — не домагатися, щоб Гаага щось «почала», а наповнювати вже відкрите розслідування перевіреними епізодами. Третя: повідомлення нікого ні до чого не зобов'язує. Прокурор незалежний. Він сам вирішує, які епізоди брати в роботу, і за частиною шостою може повідомити заявника, що підстав діяти не бачить. Водночас та сама норма дозволяє повернутися до питання, коли з'являться нові факти чи докази. Тому виграє не той, хто написав гучніше, а той, хто надіслав досьє, з яким можна йти до суддів. Звідси простий висновок. Пакет доказів щодо кожного удару треба одразу складати так, щоб його можна було подати як повідомлення за статтею 15 — узгоджено з Офісом Генерального прокурора, аби в Гаагу не йшли паралельні й суперечливі версії однієї події. Жодна атака не має зникнути у стрічці новин Київській раді оборони варто створити постійну міжвідомчу групу з документування злочинів проти цивільних і цивільної інфраструктури столиці. Не для того, щоб дублювати прокуратуру чи СБУ. Її справа — бути міським вузлом, який перетворює хаос перших годин на впорядковане, захищене й перевірене досьє і одразу передає його слідству. За одним столом мають сидіти міська військова адміністрація, СБУ, прокурори, поліція, рятувальники, лікарі й судмедексперти. Поруч — вибухотехніки, фахівці з цифрової криміналістики, геоданих і супутникових знімків, юристи-міжнародники. За потреби — українські та міжнародні організації, які вміють зберігати цифрові докази. Щодо кожного удару потрібен однаковий набір: точний час, місце і координати; чим був об'єкт і як його використовували в момент атаки; загиблі, поранені, люди, що втратили житло, матеріальні збитки; фото, відео, записи камер, дані екстрених служб і лікарень; уламки боєприпасів і висновки про тип зброї; свідчення очевидців — зібрані безпечно, за згодою людини і так, щоб не травмувати її вдруге; супутникові знімки «до» і «після», аналіз відкритих джерел, метадані файлів; ланцюг збереження: хто, коли й на якій підставі отримав, скопіював чи передав кожен матеріал. Останній пункт здається формальністю, але саме на ньому розвалюються справи. Якщо походження файлу неможливо перевірити, захист у суді поставить під сумнів усе: справжність відео, час зйомки, місце події. Після кожного великого удару Рада оборони має ухвалювати не протокол наради, а формальне рішення про передачу матеріалів слідчим. Далі — робота держави. Офіс Генерального прокурора оформлює докази в національних провадженнях і дає їм правову кваліфікацію. СБУ встановлює виконавців, підрозділи, канали командування і тих, хто обирав ціль. У 2025 році українська прокуратура й Офіс прокурора МКС домовилися про механізм роботи українських прокурорів безпосередньо в розслідуваннях міжнародних злочинів. Цей міст між Києвом і Гаагою вже збудовано. Ним мають іти повні досьє: правовий опис події, реєстр доказів, оцінка ризиків для свідків, перелік імовірних відповідальних і зв'язок епізоду з ширшою картиною нападів. Міського рівня замало Київська рада оборони має звернутися до Президента з пропозицією скликати засідання РНБО. Не заради чергової політичної заяви, а щоб затвердити національний протокол документування атак на цивільну інфраструктуру. Такий протокол мав би встановити єдиний стандарт збереження фізичних і цифрових доказів та жорсткі строки, у які місцева влада передає первинні матеріали слідчим. Потрібні також захищений обмін даними між містами, СБУ, прокуратурою, поліцією, ДСНС, військовими й МЗС і єдиний реєстр атак на цивільні об'єкти — із захистом персональних даних і державної таємниці. Окремо слід прописати, як пріоритетні епізоди невідкладно потрапляють до Офісу прокурора МКС, і зобов'язати МЗС системно використовувати перевірені докази в дипломатії. Це потрібно не тому, що Києву бракує компетентних служб. Міжнародні злочини розслідують роками, а чи збережуться ключові докази, часто вирішує перша доба після атаки. Вето не скасовує протоколу засідання Стаття 35 Статуту ООН дає кожній державі-члену право звернути увагу Ради Безпеки на ситуацію, що загрожує міжнародному миру. Тож Київ має вимагати від Президента, уряду й МЗС доручити Постійному представництву України в Нью-Йорку ініціювати термінове засідання Ради Безпеки щодо ударів по цивільній інфраструктурі столиці. Росія, найімовірніше, заблокує будь-яку змістовну резолюцію. Проте засідання має сенс і без резолюції. Воно створює офіційний міжнародний запис, змушує кожну державу висловитися, посилює аргументи на користь постачання протиповітряної оборони і дає матеріал для Генеральної Асамблеї та правозахисних механізмів ООН. Важливо не плутати адреси. Рада Безпеки не «вмикає» розслідування МКС — воно триває і без неї. Від Ради Безпеки слід вимагати того, для чого вона існує: реакції на загрозу миру. Докази ж мають іти до Гааги — через національне слідство і через статтю 15. П'ять рішень, які можна ухвалити вже зараз Створити постійну міжвідомчу групу з документування міжнародних злочинів проти цивільних і цивільної інфраструктури Києва. Затвердити обов'язковий протокол фіксації кожної атаки — від уламків і медичних документів до геоданих і ланцюга збереження. Одразу передавати доказові пакети Офісу Генерального прокурора, СБУ й поліції, а узгоджено з ними — Офісу прокурора МКС як повідомлення за статтею 15 Римського статуту. Запропонувати Президентові скликати РНБО і затвердити єдину державну систему документування. Вимагати, щоб Постійне представництво України при ООН ініціювало термінове засідання Ради Безпеки. Удар по школі, лікарні чи житловому будинку — це трагедія конкретних людей. Але це ще й початок юридичного шляху: від вирви на подвір'ї до кримінальної справи, а від неї — до персональної відповідальності тих, хто віддавав накази. Київ має пройти цей шлях швидко й системно. Кожен належно збережений доказ наближає не абстрактну справедливість, а цілком конкретний вирок.