26 липня у столиці Нігеру — місті Ніамей — стався військовий переворот. Президентська гвардія на чолі з генералом Абдурахманом Чьяні безкровним шляхом усунула від влади президента Мухамеда Базума. У відповідь на це, сусідні країни ізолювали Нігер, запровадили санкції проти воєнної хунти та пригрозили військовим вторгненням. Генерали, які захопили владу, звернулися по допомогу до сусідів, де також правлять військові — Буркіна-Фасо, Гвінея та Малі, а також до Росії, яка присутня в Африці завдяки своїм найманцям з ПВК “Вагнер” і видобувним компаніям, близьким до структур Євгена Пригожина. На цей час ситуація лишається напруженою Країни Західної Африки, об’єднані у регіональну організацію ЕКОВАС, все ще погрожують військовою інтервенцією з метою відновлення влади поваленого президента Базума. Франція, колишня метрополія Нігеру, яка має там суттєві інтереси, активно підштовхує ці країни до саме силового варіанту. Сполучені Штати, які також мають свою військову базу на території Нігеру, в цілому підтримують заклики Франції, але не поспішають виступати за військовий сценарій, віддаючи перевагу дипломатії та домовленостям із хунтою. Російська Федерація, яка має чималі інтереси на континенті та точно зацікавлена у зменшенні впливу країн ЄС і НАТО, активно підтримує заколотників у Ніамеї, обіцяє їм допомогу та може залучити своїх найманців, розміщених у сусідньому Малі. Сама Африка розколота з приводу військової інтервенції у Нігер заради відновлення демократії. Є щонайменше три групи країн Африки відповідно до їхнього ставлення до цієї ситуації: 1. Прихильники військової інтервенції. Це переважно прозахідні держави, які готові надати свої війська, щоб у складі регіональних миротворчих сил увійти на територію Нігеру та спробувати повалити військову хунту і відновити на посаді президента Базума. До таких країн можна віднести Нігерію, Кот д`Івуар, Сенегал, Гану та Бенін. Вони користуються підтримкою Франції. 2. Противники військової інтервенції. Це країни, де або при владі перебувають військові, або вони принципово не хочуть збереження позицій Франції на континенті. До таких можна віднести Буркіна-Фасо, Малі, Гвінею і ЦАР. Вони висловили підтримку військовій хунті Нігеру, а деякі — навіть готові захищати Нігер у разі, якщо туди вторгнуться регіональні сили ЕКОВАС. На боці таких держав грає Росія, яка зацікавлена у дестабілізації Африки в результаті провалу інтервенції або її переростання у затяжну регіональну війну без переможців. 3. Нейтральні країни. Це ті держави регіону, які з різних причин виступають проти інтервенції, але за врегулювання кризи дипломатичним шляхом. Простіше кажучи, це ті країни, які підтримують домовленості з військовою хунтою у Нігері на базі певного компромісу. Це такі країни, як Мавританія, Алжир, Чад, Лівія та багато інших, які голосували проти інтервенції під час нещодавнього засідання Африканського Союзу. До цієї позиції схиляються США, Туреччина, аравійські монархії Затоки, частково Євросоюз. Як ситуація в Африці впливає на Україну Криза навколо Нігеру може здаватися чимось далеким для України, але насправді, це дуже важлива тема, у якій можуть бути “зашиті” наші стратегічні інтереси. Нігер має геостратегічну цінність для безпеки та стабільності Сахеля — регіону між Південною Африкою та пустелею Сахара. Він є важливим транзитним хабом для контрабанди зброї, торгових маршрутів та переміщення біженців з Африки убік Європи на північ. Той, хто контролюватиме ситуацію у Сахелі, матиме важіль тиску не лише на Північну Африку, але й на Європу, особливо з огляду на міграційні проблеми континенту. Росія робить ставку на або дестабілізацію Сахеля і, як наслідок, послаблення впливу західних держав, або на його стабілізацію під своїм кураторством, коли вакуум впливу заповнить РФ та інші не-західні країни, з якими Москві простіше співпрацювати, на кшталт Туреччини, Саудівської Аравії або Китаю. Чим сильніша буде Росія (і їхня підпільна імперія Пригожина в Африці), тим більше ресурсів наші західні партнери витрачатимуть на цей напрямок, і тим більше можливостей Кремль матиме для завдання ударів по ресурсній базі Європи в Африці, схиляючи їх до компромісів по Україні. Щобільше, Сахель є нестабільним регіоном, де вже багато років місцеві країни воюють з ісламськими екстремістськими угрупованнями. Саме в цих державах, де військові були незадоволені тим, як Франція допомагає їм у цій війні, і сталися перевороти в останні декілька років. Подальша дестабілізація може лише посилити джихадистів, що своєю чергою створить додаткові загрози для Європи, як це вже було після піднесення терористів “Ісламської держави” на Близькому Сході у 2014-2017 роках. На жаль, країни НАТО і ЄС не мають цілісної стратегії щодо Африки, і вже багато років програють конкуренцію не-західним державам, включаючи Китай. У зв’язку із цим, вони діятимуть імпровізовано. Франція налаштована підтримувати силове рішення кризи навколо Нігеру, тоді як США хочуть стабілізувати ситуацію, і домовитися з хунтою, лише б вони не запрошували до себе “вагнерівців”. Варіанти розвитку подій Сценарій військового втручання є дуже ризикованим, не має достатньої легітимності та підтримки, а відтак є непередбачуваним. Якщо військова інтервенція провалиться або затягнеться, це призведе до хаосу, на хвилі якого Росія зможе знову посилити свою присутність коштом Нігеру. Україна не може цього допустити, а відтак підтримувати силовий варіант в Африці нам не варто. Сценарій переговорів є більш прийнятним, хоча й сумнівним з морально-етичного погляду. Зрештою, такі компроміси вже були у ситуаціях з Буркіна-Фасо, Малі та Гвінеєю, у яких владу захопили військові упродовж 2020-2022 роках. Судячи з заяв представників США, у Вашингтоні хотіли б уникнути кровопролиття, домовитися з військовими Нігеру про те, щоб вони забезпечили безпеку поваленого президента Базума, пообіцяли провести вибори у найближчі роки, і при цьому не пустили у країну росіян або китайців. Немає гарантій, що обіцянки військових будуть виконані, але такий сценарій є безпечнішим та надійнішим, особливо якщо отримає гарантії африканських посередників. Україні варто підтримати ці дипломатичні зусилля. На жаль, антизахідні настрої в Африці присутні, і аж ніяк не були насаджені росіянами. Вони обумовлені історією і місцевим ресентиментом, із якими ми нічого зробити не зможемо. Відтак, найкраща стратегія — це стабілізація статус-кво і чітке оформлення наших “червоних ліній” щодо російської військової присутності у Західній Африці. У цьому контексті позиція США щодо цієї кризи нам ближча, аніж позиція Франції. До того ж Україна може грати роль, альтернативну Росії та змагатися з Москвою у безпекових питаннях. Наш бойовий досвід можна пропонувати нігерським елітам для покращення їхньої безпекової ситуації, так само як і росіяни активно маніпулюють цим питанням, щоб заходити в різні африканські країни. Нігер — важлива країна, яка має чималу цінність для Сахеля, який своєю чергою впливає на Європу та Північну Африку. При президенті Базумі нігерська влада була готова покращувати з нами стосунки. Президент Базум був єдиним лідером, який не поїхав на саміт “Росія-Африка” у липні. Нам не варто розривати стосунки з цією країною лише тому, що там стався переворот, що мав внутрішні причини, не пов’язані з Україною або Росією. Нігерські генерали мають тісні зв’язки зі США, і чимало з них навчалися у Штатах та Європі. Відтак, перспективи домовленостей з ними є непоганими, хоча й не гарантовані. В будь-якому разі, наш стратегічний інтерес полягає не у провокуванні регіональних війн за принципом “якщо там росіяни, нехай все горить”, а у стримуванні російського впливу і паралельно посиленні наших зв’язків та позицій на континенті, зберігаючи його цілісність та стабільність.