Смерті у підвалі та нелюдські умови: що відбувається із тими, хто потрапляє до «Вагнеру» в полон

Засновник ПВК «Вагнер» Євген Пригожин нещодавно заявив, що українських військових потрібно просто розстрілювати, а не брати у полон. Рішення пояснив тим, що отримав «перехоплення» розмови, де українські бійці нібито наказали розстріляти пораненого найманця з ПВК.

Про це пише видання «Фокус».

Групи представників приватної військової компанії «Вагнер» беруть участь у воєнних діях у районі Бахмута та Соледара на Донеччині. Таке рішення, спочатку як тимчасове, було ухвалено російським командуванням, аби закрити ділянку фронту під час проведення мобілізації у РФ.

Михайло Жирохов говорить, що ситуація там непроста. Вагнерівці — люди, які не звикли дотримуватися дисципліни, тому Пригожин шукає методи впливу на них.

«Заява про розстріл полонених розрахована, перш за все, на внутрішнього російського споживача, яка розрахована на те, аби продемонструвати жорсткість, непохитну позицію, і разом з тим налякати своїх же — вони у полон не мають здаватися, а з тим, хто здавався може бути те саме, що сталося з Євгеном Нужиним«, — нагадує Жирохов.

Заборона здаватися у полон

Про вбивство одного вагнерівця після повернення з українського полону стало відомо восени минулого року. Напередодні Нужин, який раніше відбував 24 роки покарання за вбивство та інші злочини, був звільнений з в’язниці та призваний до ПВК «Вагнер», поїхав в Україну, потрапив у полон.

Невдовзі чоловік дав інтерв’ю журналісту Юрію Бутусову, під час якого розповів, як відбувається залучення «зеків» на фронт та як у цьому бере участь безпосередньо Пригожин. За його словами, той прилітав до колонії на особистому гелікоптері.

«Скоріше, це виняток, бо в нашому полоні вагнерівців дуже мало. Те, що Пригожин заявив, що у полон брати не будуть, то він зробив заяву по факту. Наскільки мені відомо, „Вагнер“ у полон не бере і сам не має права здаватися», — говорить Жирохов.

За словами експерта, про це відомо з 2014 року, відколи його бійці з’явилися у Донецькій та Луганській областях. Зокрема, у 2015 році вони воювали на Дебальцевському напрямку. Зараз «Вагнер» змінився — ті, хто були в Україні у 2014-2015 роках — це найбільш підготовлені бійці, які мали найкращі зразки техніки, потім були перекинуті у Сирію.

Зараз переважну більшість складають колишні в’язні, які ніколи до того не воювали, і їх треба тримати у дисципліні.

Доля українців у полоні «Вагнера»

Волонтерка Олена — одна з тих, кому доводиться розмовляти з українськими військовослужбовцями, які повертаються з полону. Вона говорить, що мала справу із тими, хто був у вагнерівців. За її словами, у такому полоні є свої особливості.

Вагнерівці формують свій обмінний фонд. Зі свідчень колишніх полонених відомо, що вагнерівці захоплюють у полон та утримують військовополонених самостійно, не етапують у колонії на окуповані території України або до Росії.

Свідки розповідають, при потраплянні у полон всіх дуже сильно б’ють.

Олена цитує слова утриманого у вагнерівців: «Роздягнули, вдарили по ногах — упав. Тоді декілька ударів по голові, по тулубу, ногах, знову по ногах. Але це „по-дитячому“ порівняно з тим, що хлопці розповідали. Їм ребра ламали, зуби вибивали».

Після передають конвоїрам — вони їх ведуть кілометри до місця утримання із зав’язаними очима.

«Всі конвоїри — колишні в’язні. Вони доставляють полонених з поля бою до місця утримання. Конвоїри розповідають, де сиділи, за які злочини, як їх відправили на війну. В одного хлопця зняли взуття, і він був босоніж взимку. У грудні місяці йти пішки, особливо по залізничних коліях, було жахливо. Так йому навіть дали якесь взуття, аби дійти підвалу за кілька кілометрів від місця затримання», — додає вона.

Підвал — це одне з приміщень колишньої взуттєвої фабрики у Первомайську Донецької області, там утримують вагнерівці українських військовополонених.

«Ті, з ким ми говорили, кажуть, що фізично катувань не застосовували, але самі умови утримання були жахливі. Місце утримання — звичайний підвал з високим рівнем вологості, де постійно капав конденсат. Коли у цьому приміщенні було небагато людей — до десяти, було холодно, але можна було дихати. Проте коли набивалося 40-50 осіб, дихати ставало геть важко», — розповідає Олена зі слів тих полонених, із ким їй довелося поспілкуватися.

Також вони розповідали, що на підлогу стелили якісь картонки, на яких спали. Коли кількість людей збільшувалась, місця для сну вистачало не всім — спали по черзі. Годували сухпайками. У них — три консерви, галетне печиво, чай, 40 грам джему. Спочатку видавали один на трьох, потім один на двох.

Інколи полоненим надавали медичну допомогу.

За її словами, цьому чоловіку навіть кололи глюкозу для підтримки організму. Був ще один випадок смерті у підвалі — помер молодий хлопчина. Олена розповідає, що коли його привезли у той підвал, здавалось, що він з’їхав з глузду, у нього почалися галюцинації. Звільнений військовий сказав, що не відомо, що з ним робили, але за два дні той помер.

Міняють винятково на своїх

Полонених вагнерівці міняють на своїх. І не тільки полонених, а й загиблих. Волонтерка каже, що діє принцип: хто довше був, того у першу чергу віддають. За винятком, якщо це не розвідник, не снайпер, не офіцерського звання — тих довше тримають. Також затримуються ті, хто погодився там працювати — обслуговувати полонених: готувати їжу, прибирати, виносити туалети. Але у них кращі умови — живуть у теплому приміщенні, мають власні цигарки.

«Інший свідок подій повідомив, що у полон вагнерівці беруть невеликий відсоток. Багато розстрілюють. Він чув що когось розстріляли, тіла не бачив», — додає Олена.

Вона говорить, що у вагнерівців є їх телеграм-канал, де вони викладають військові квитки представників Збройних сил України, зазначаючи, що ці особи були розстріляні.

«Але цій інформації вірити не можна. Бо відомі випадки, коли публічно заявляють, що людину розстріляли, бо вона не здалась у полон, але потім її повернули з полону. Вагнерівцям також потрібен свій обмінний фонд», — продовжує волонтерка.

Вагнерівці проводять щось схоже на польові обміни, коли їх керівництво домовляється напряму з українською стороною. Тоді десь в районі лінії зіткнення відбувається передавання полонених. Згодом українська сторона додає їх до списків офіційно обмінених.

До речі, на відміну від кадирівців, які також окремо беруть полонених і міняють на своїх. Кадирівці тримають представників ЗСУ як на території України, так і перевозять до Грозного, але згодом передають в загальних обмінах. На фото після звільнення можна помітити людей в військовій формі кадирівців.

«І якщо у вагнерівців можна зрозуміти, хто залишився у тому підвалі на взуттєвій фабриці, багато кого тримають в одному приміщенні, то кадирівці на обмін віддають камерами — ці люди не знають, хто перебував у сусідній, яка загальна кількість може бути полонених, яких тримають у Грозному», — додає Олена.

Нагадаємо, ПВК «Вагнер» хоче створити «конфедерацію» антизахідних держав в Африці. Відтак російські найманці розпалюють ворожнечу, використовуючи свої воєнізовані та дезінформаційні можливості для підтримки союзників Москви.