Під час ремонту годинника на ратуші у Бібрці викрили аферу столітньої давності

Відновлення старого годинника на ратуші у Бібрці на Львівщині перетворилося на детективну історію

Кампаніст Олексій Бурнаєв, відновлюючи годинник на ратуші у Бібрці, викрив плагіатора, який 100 років тому видавав себе за видатного годинникаря зі Станіславова (нині Івано-Франківськ).

Про це пише «Еспресо.Захід».

Відновлення старого годинника на ратуші у Бібрці на Львівщині вилилось у цілу детективну історію. Відомий кампаніст [людина, яка виробляє, встановлює і реставрує годинники і куранти на дзвіницях, вежах або ратушах, - ред.] Олексій Бурнаєв, який дослідив мало не кожен давній годинник на заході Україні, зацікавився прізвищем майстра, яким підписаний механізм у Бібрці. Адже в радіусі 400 км жодного вежового годинника виробництва М.Ягера не було, а серійний номер на механізмі аж 7000… Тож, виходить, 100 років тому у Станіславові (нині Івано-Франківську) мало б бути солідне виробництво годинникових механізмів. Але про нього ніхто не чув...

«Ця детективна історія почалася ще у 2006 році. Тоді дорогою в Кіцмань я побував у Бібрці на горищі міської ради.Тоді побачив механізм, сфотографував прізвище майстра Ягера (M.Jaeger). Потім написав листа до міської ради з пропозицією відновити той годинник (я такі листи розсилаю практично в усі міста, де є старі годинники). Той лист із моїм буклетом кілька років пролежав у Бібрській міській раді, але новий міський голова таки вирішив відновити годинник», – розповідав «Еспресо.Захід» Олексій Бурнаєв. 

Перше, що зацікавило кампаніста, – вік годинника на ратуші у Бібрці. На шафі з механізмом було дві дати, 1927 рік і 1936 рік. Утім дзвони датовані 1889 роком. Ці дзвони самі по собі справжній скарб, оскільки були відлиті у Празі фірмою Йосифа Дієпорта. У Чехії дзвони Дієпорта практично не збереглися, бо під час війни їх попереплавляли. Тож можна припустити, що й годинник встановили приблизно в цих роках. Однак механізм явно був уже замінений, а циферблат на 20 см менший, аніж отвір у стіні під нього. 

«Але мені не давало спокою прізвище годинникаря на табличці на механізмі у Бібрці. Звісно, бувають рок-гурти одного хіта, але до того їм треба було створити десятки невдалих композицій. Так само і тут. Не міг майстер створити годинниковий механізм такої якості лише в одному екземплярі. Мав він на чомусь відточувати свою майстерність, – каже Олексій Бурнаєв. – Зрештою, коли на Західну Україну прийшла радянська влада, вона націоналізувала усі виробництва, засновані за Австрії та Польщі, даючи їм радянські назви. А хтось колись чув про завод годинників в Івано-Франківську? Ні. Я знайшов станіславські оголошення початку ХХ ст. З них майстерня М.Ягера пропонувала "незрівнянної якості годинники", але судячи з вказаної адреси, була розташована в центрі міста, серед бутиків. Такого бути просто не могло. Бо виробництво годинникових механізмів – це кузня, бруд, пил. З цього я зробив висновок, що насправді ніякого виробництва не було. М.Ягер не виготовляв годинники, а лише ставив гравюри зі своїм прізвищем на вже готові. До речі, на механізмі у Бібрці табличка з прізвищем дуже специфічно прикріплена – отвори просвердлені просто в буквах. Це може свідчити, що оригінальну табличку зняли, а на старі отвори прикріпили нову».

Порівнюючи зображення бібрського годинникового механізму з іншими, кампаніст дійшов висновку, що це продукт німецької фірми Вейле з Боккенема, яка спеціалізувалася на виробництві вежових годинників. Олексій Бурнаєв вважає, що цей механізм вартує того, аби його поставити у шафу за скло та показувати туристам. Тим часом на ратуші працює відновлений годинник, який встановили у день, коли підірвали Кримський міст.

«На горищі ратуші у Бібрці я знайшов деталі автентичного механізму. Їх просто потрощили молотом! Ймовірно, годинник зламався, до нього викликали майстра зі Станіславова, але той виявився звичайним перекупником, тож полагодити нічого не міг. І просто розтрощив старий механізм, аби продати свій годинник, – каже Бурнаєв. – До речі, схожа історія була у Станіславові. Є записи про судовий позов до пана Ягера, який відповідав за роботу міського годинника. Через те, що годинник відставав, один чоловік запізнився на потяг до Відня і вимагав відшкодувати гроші за квитки. На що Ягер відповідав, що не може відремонтувати механізм, бо там бракує однієї деталі. А якби він був виробником, то міг би доробити деталь до будь-якого годинника! Тож його фірма отримувала гроші за обслуговування міського годинника Станіславова, але працівники лише накручували його!"

Ще на одному з форумів Олексій Бурнаєв натрапив на чоловіка з Польщі, який намагався з’ясувати походження кишенькового годинника фірми M.Jaeger, який дістався йому він діда. Його дивувало, що майстер мав аж десять нагород на міжнародних виставках (вигравіювані на корпусі), але інформації про нього ніде не було. Спеціалісти дійшли висновку, що M.Jaeger – шахрай, а годинник насправді швейцарського виробництва. Ймовірно, він був випущений під так званою «білою маркою» – коли виробник не наносить свою марку, а дозволяє гравіювати там інший напис чи присвяту. Так роблять сувенірні годинники, на яких наносять напис «від президента» чи «до Дня такого-то». А може, марка і була, але гравери Ягера нанесли свою.  

«Тобто це була фальсифікація навпаки. Якщо тепер на дешеві китайські товари наносять логотипи відомих марок, то Ягер, навпаки, на якісні швейцарські годинники наносив своє ім’я. Можливо, це було пов’язано з якимись торговими обмеженнями, які діли на той час», – каже кампаніст.

Цікаво, що в пізніших станіславських оголошеннях, які знайшов Олексій Бурнаєв, М.Ягер уже представляв себе як ювелір.

Нагадаємо, у Бібрській громаді мешкає понад 600 переселенців. Як вони інтегрувалися до життя там, читайте на LVIV.MEDIA.