З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну мільйони українців були змушені покинути свої домівки та шукати прихистку за кордоном. Серед них опинилися і чоловіки призовного віку. Тепер, коли повномаштабна війна триває вже третій рік, в Україні все частіше лунають заклики до повернення чоловіків в Україну. Статистичні дані За даними агенції ООН у справах біженців, загалом у Євросоюзі зареєстровано близько 6 млн українців під тимчасовим захистом. З них близько 18%, тобто приблизно 1 мільйон, - це дорослі чоловіки. Розподіл українських біженців за країнами ЄС: Польща - близько 1,5 млн. Німеччина - понад 1 млн. Чехія - близько 500 тис. Італія - близько 170 тис. Іспанія - близько 160 тис. Позиція української влади Українська влада демонструє неоднозначний підхід до питання повернення чоловіків призовного віку, ось, що саме вони кажуть: Президент Володимир Зеленський наголошує на необхідності перебування чоловіків мобілізаційного віку в Україні для виконання обов'язків по захисту батьківщини та тим чоловікам, котрі не воюють працювати та сплачувати податки. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба вважає, що рішення про припинення консульских послуг для чоловіків за кордоном - є справедливим. Віцепрем'єр-міністерка Ольга Стефанішина заявляє про відсутність планів щодо примусового повернення громадян. Радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк розглядає обмеження консульських послуг як "вимушений захід країни, яка перебуває у стані війни". Механізми впливу на чоловіків за кордоном (за думкою влади) Українська влада розглядає різні способи впливу на чоловіків призовного віку, які перебувають за кордоном: Тимчасове припинення надання консульських послуг: з 23 квітня 2024 року українські консульства призупинили видачу документів для чоловіків призовного віку. Хоча з 18 травня така можливість знову з'явилася, але з поправкою на наявність військово-облікових документів. Оновлення військово-облікових даних: чоловіки призовного віку зможуть отримувати консульські послуги лише після оновлення своїх військово-облікових даних. Реакція європейських країн Позиції європейських держав щодо можливого повернення українських чоловіків призовного віку суттєво різняться: Польща: Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш висловив готовність допомогти Україні у поверненні чоловіків. Міністр закордонних справ Радослав Сікорський зазначив, що це питання є "етично неоднозначним" для Польщі. Посол Польщі в Україні Ярослав Гузи сумнівається в можливості примусового повернення. Литва: Президент Гітанас Науседа та прем'єр-міністерка Інгріда Шимоніте висловили готовність співпрацювати з Україною. Шимоніте наголосила, що Литва не здійснюватиме депортацій, оскільки це було б незаконно. Німеччина: Спочатку заявила про збереження права на перебування для українців. Міністр внутрішніх справ федеральної землі Гессен Роман Позек висловив підтримку ідеї повернення військовозобов'язаних до України. Угорщина: Віцепрем'єр-міністр Жолт Шем'єн категорично заявив, що Угорщина не видаватиме Україні біженців. Австрія: Категорично відмовилася від ідеї видачі українських чоловіків призовного віку, назвавши це "масовим зазіханням на державність". Чехія: Міністр закордонних справ Ян Ліпавський зазначив, що наразі немає механізмів, які б відповідали міжнародному праву, для повернення громадян призовного віку для мобілізації. Естонія: Спочатку висловила готовність допомогти Україні з мобілізацією громадян за наявності відповідної угоди. Згодом прем'єр-міністерка Кая Каллас підтвердила, що висилати чоловіків в Україну не будуть. Правові аспекти та міжнародне право Питання примусового повернення громадян з-за кордону, особливо в контексті поточної ситуації в Україні, виявляється надзвичайно складним з правової точки зору. По-перше, в європейських країнах просто відсутні механізми для примусової депортації в таких випадках. Це не просто формальність - це фундаментальний принцип, на якому базується європейське законодавство щодо прав людини та міграції. Далі, не можна забувати про гарантії тимчасового захисту, які ЄС надав українським біженцям. Ці гарантії діють до березня 2025 року, і їх скасування було б безпрецедентним кроком, який суперечить самій суті європейської політики щодо біженців. Ще один важливий аспект - це Європейська конвенція, яка прямо забороняє екстрадицію осіб за ухилення від військової служби. Це не просто юридична формальність, а важливий принцип захисту прав людини. І нарешті, ми маємо цілий комплекс міжнародних норм, спрямованих на захист прав людини та біженців. Ці норми формувалися десятиліттями і є наріжним каменем сучасного міжнародного права. Отже, хоча питання повернення громадян може здаватися простим, на перший погляд, насправді воно стикається з цілим комплексом правових перешкод, подолання яких видається малоймовірним у нинішніх умовах.