Війна з Росією не обов’язково закінчиться зі смертю Путіна. Після смерті російського диктатора Україна отримає короткий перепочинок та історичну "розвилку": росія або продовжить рухатися по старій імперсько-шовіністичній колії, або її чекатиме дезінтеграція, дефашизація та демілітаризація. А швидше за все, буде поєднання обох процесів. У будь-якому випадку треба розуміти, з чим маємо справу. Порівняння з німецьким нацизмом влучне, але як і кожна історична аналогія – не точне. Влучне це порівняння передовсім тому, що на горизонті все чіткіше вимальовуються контури майбутнього трибуналу, а Нюрнберг – це хороший приклад. Так само ефектно виглядають порівняння Путіна з Гітлером, чи акти геноциду російської армії зі звірствами вермахту. Тим не менше, різниця між нацизмом і рашизмом все-таки є. Головна відмінність – російська державна ідеологія не обмежується лише вивищенням російської нації на фоні сусідів. До цього вони вплели ще й ідею про те, що українців не існує (чи не повинно існувати), що "російський народ є штучно роз’єднаним". З цього випливає, що кремль дивиться на нас як на сепаратистів. І докладає великих зусиль, щоб показати свою агресію як "внутрішній конфлікт". Але і це ще не все. Завдяки прирученим попам московського патріархату, які давно працюють не стільки за прямим призначенням, скільки частиною державної пропаганди, війну проти України кремль "продає" своїм підданим як релігійну. А в релігійних війнах, як відомо, жодні людські жертви не мають значення – на тому світі розберуться. Це зовсім не означає, що іншим можна розслабитися. Зараз офіційна Москва всіма силами намагається сигналізувати світові, що в цю війну "стороннім" краще не втручатися. Мовляв, Польща, Балтія та інші країни чимось принципово відрізняються від України. І що черговий етап "об’єднання" їх не зачепить. Однак телевізійні пропагандисти вже почали малювати стрілки на картах, де російська армія "прорубує коридор до Калінінграда", "висаджується на острові Готланд", "демілітаризує Литву, Латвію та Естонію". А це перший сигнал про наміри, який останнім часом ще не підводив. Яким це боком до ідеології русского міра та "об’єднання роз’єднаного народу"? Усе дуже просто. Тезу про "роз’єднаний народ" дуже легко замінити на тезу про "роз’єднану землю". Достатньо подивитися на карту російської імперії, щоб зрозуміти, що претензії щодо Балтії, Польщі, Фінляндії, Середньої Азії та Аляски – це лише питання часу. Якщо зараз мусульмани з північного Кавказу вважаються мало не "православним воїнством", що заважатиме говорити про згадані території як про "святую Русь"? "Історична справедливість" за російським сценарієм може сягнути просторів Варшавського блоку + колишньої Югославії. І навіть "віковічну російську мрію" про миття чобіт в Індійському океані теж ніхто не відміняв. Останні десятиліття (якщо не століття) Москва культивувала почуття національної вищості і зневаги до решти світу. Тому перелаштувати пропаганду з України на Польщу чи Хорватію – справа техніки. Типовий російський солдат, не обтяжений інтелектом і зайвою освітою, отримає такий набір штампів, який буде потрібен керівництву. Майбутня поразка росії, якщо вона не буде тотальною, стане живильною силою для реваншизму. По-перше, поразки від українців в росії ніхто не визнає. Зійдуться на тому, що "друга армія світу" програла американцям. По-друге, якщо залишаться ресурси, завжди існуватиме надія на "можем повторити" з кращим для москви результатом. По-третє, що таке принижений, але не зламаний остаточно агресор, людство вже знає. І на прикладах міжвоєнної Німеччини, і на сучасній Росії, і навіть Угорщина поводить себе так, ніби "Тріанон" пора переглядати. Отже, просто не буде за жодних обставин. Денуклеаризація і демілітаризація Росії – справа не одного року, і це за умови, що цивілізований світ таки наважиться провести цю складну роботу. Тому краще не будувати зайвих ілюзій і підготувати власну психіку до того, що "пацієнт" в дуже складному стані, і що "санітарам" вистачить роботи не на одне десятиліття.