Кайл Галлахер, уродженець Північної Ірландії, архітектор і ландшафтний дизайнер, вже 11 років живе у Львові. Його переїзд, який розпочався випадково, був тісно пов'язаний із футболом та зрештою призвів до створення волонтерського Фонду «Непереможних захисників імені Тараса Чучмана» для підтримки ветеранів. Пан Кайл розповів свою незвичну історію LVIV.MEDIA Шлях до Львова: футбол і щаслива випадковість Кайл вперше приїхав до Львова 13 років тому для участі у «Єврофані» —це міжнародний турнір серед європейських футбольних фанів, який влаштовували вболівальники «Карпат». З того часу участь в турнірі стала щорічною традицією. На той Кайл Галлахер мав свій бізнес у Белфасті: займався ландшафтним дизайном для компаній у США. Замовлення виконкував онлайн, тож міг жити будь-де. Спочатку Кайл планував переїхати із Північної Ірландії до Іспанії, але обставини змінилися. «Я випадково був у Львові в той час, розмовляв з одним із своїх друзів, і розповідав йому про свої плани. І він сказав: «Чому б тобі не провести літо у Львові?». І я подумав: «це ідеально, бо у мене тут є друзі, я вже знаю це місто»... Тож я подумав: проведу літо у Львові. А восени переїду до Іспанії. Але вже через тиждень у Львові я відчув себе тут як вдома». Остаточний переїзд відбувся у 2014 році, у рік Революції Гідності та початку російського вторгнення, але Кайлне відмовився від свого рішення. «Я спостерігав за всім цим з Белфаста... стежив дуже уважно, тому що у мене було багато друзів в Україні. Але я тоді навіть не думав, що через півроку буду тут жити... Я виріс у Белфасті в 70-80-х роках. Не можу сказати, що я був щасливий повернутися у подібну ситуацію. Але для мене це, звичайно, не було чимось новим, бо таким було моє дитинство.» З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, Кайл вирішив залишитися в Україні, адже створив тут нову родину. «Ще перед початком вторгнення я поговорив зі своєю родиною про виїзд у Велику Британію, і вони просто сказали: ми не поїдемо... Десь через два-три дні після повномасштабного вторгнення я ще раз запитав: «Ви впевнені, що не хочете їхати?». Відповідь була - Ні. І я більше ніколи про це не питав» Волонтерство та створення Фонду Волонтерська робота Кайла почалася з допомоги людям, які виїжджали з України. «Я не знав, чим я можу допомогти, але ми всі відчували обов'язок допомагати… Я був у групі у Facebook для експатів в Україні, різних людей, які жили у містах на сході України, в Києві, який тоді був під загрозою. Вони намагалися виїхати з України і шукали допомоги. А оскільки я мешкав на околиці Львова, я надіслав кілька повідомлень: «якщо ви їдете із Запоріжжя чи з Києва, приїжджайте до мене, можете тут переночувати, щоби не їхати відразу до Польщі, бо на кордоні вас чекає велика черга». В той же ж час до Кайла почали звертатись знайомі із Великої Британії, які збирали гуманітарну допомогу для українців. «Вони питали, чи можу я допомогти передати допомjгу туди, куди потрібно. Тож ми мали це організувати... Зв'язувати людей у Великій Британії та інших частинах Європи з людьми в Україні, які мали що запропонувати, і переконатися, що це дійшло до людей, які цього потребували…. Та маленька команда, яку ми зібрали, привезла, я навіть не знаю скільки мільйонів фунтів стерлінгів. Один хлопець, щойно завершив свою 60-ту поїздку сюди. Вони привезли понад 200 автомобілів, і всі ці автомобілі повністю завантажені гуманітарною допомогою». Згодом Кайл вирішив, що його бізнес-досвід дозволяє йому зробити більший внесок. Ця ідея поєдналася з бажанням увічнити пам'ять про свого друга. Фонд «Непереможних захисників імені Тараса Чучмана» Кайл назвав на честь свого друга, якого Кайл знав ще з перших футбольних турнірів у Львові. «Саме там я вперше зустрів Тараса, він був відеооператором і фотографом турніру. Я познайомився з ним, і ми залишалися на зв'язку... коли я переїхав сюди, я почав щотижня ходити на матчі «Карпатії» у Львові разом із друзями та Тарасом... Він був просто чудовою людиною... він відмовився від свого звичного життя з гарною роботою і молодою сім'єю, з малими дітьми, щоб захищати свою країну і захищати нас... У нього було багато причин жити, але він відмовився від них, щоб піти воювати, і заплатив за це ціною свого життя... Тожя хотів зробити щось на його честь.» Футбольна реабілітація Ідея заснувати Фонд виникла під час розмови з психологом Лі Уотсоном, який займається реабілітацією поранених військових. «Лі висловив своє розчарування тим, що воїнам на реабілітації – це здебільшого чоловіки з робітничого класу —влаштовували майстер-класи з музики, плетіння кошиків і японські чайні церемонії. Він сказав мені: «Я хочу, щоб хтось зробив для них те, що люблять робити звичайні чоловіки». І я майже жартома сказав йому: «Ти маєш на увазі, ходити паб і дивитися футбол?». А він відповів: «Так, саме так.» Для Кайла це був логічний крок, оскільки футбол також допоміг йому впоратися з особистими труднощами: «Футбол допоміг мені пережити важкі часи і привів мене до Львова. І цілком природно - коли ми хотіли зробити щось на згадку про Тараса, через росіян я більше не зможу піти подивитися матч «Карпат» з моїм другом, тож тепер я візьму його побратимів на футбол в його пам'ять». На той час футбольні матчі при пустих трибунах, однак Кайл дізнався від свого знайомого, одного з керівників «Карпат», що наступного сезону глядачів пускатимуть на футбол. «Я відразу запитав його: якщо я приведу ветеранів, чи допоможе клуб з квитками, доступом та іншим? Він засміявся і сказав: «Ми давно хотіли це організувати, але постійно відкладали. Якщо справді беретеся — зробимо все, що можемо. Того ж дня я пішов у паб «Cantona» і запитав у власника: “Якщо поведемо ветеранів на матч, чи можемо приходити до вас до і після — на обід і пиво?» Він відповів: «Так, звісно» І з того моменту я зрозумів, як це працює. Якщо я кажу певній кількості людей, що збираюся щось зробити, я не залишаю собі шляху для відступу і просто мушу це зробити». Із початку футбольного сезону фонд почав запрошувати воїнів з реабілітаційних центрів на футбол. Однак перші пів року робили це «тихо» «Ми заздалегідь вирішили, що ми зробимо це на честь нашого друга Тараса але ми також вирішили, що перші шість місяців нікому про це не будемо розповідати. Ми не хотіли відразу називати Фонд на честь Тараса Чучмана, ми хотіли спершу впевнитись, що ми на це здатні, і що ми приносимо користь ветеранам, що їм це подобається, що це допомагає їм у реабілітації» «Ми зробимо це за вас»: боротьба за доступність Фонд імені Тараса Чучмана також працює із доступністю міських середовищ: після того, як не всі ветерани змогли потрапити до «Італійського дворика» на площі Ринок. «Більшість солдатів, яким ми допомогали – не місцеві. Коли ми привозимо їх із реабілітаційного центру до Львова, вони вперше бачать місто – коли ми беремо їз на прогулянки. Одного дня хтось запропонував відвести їх до «Італійського дворика». Я думав, що ми ми зможемо завезти туди хлопців на колісних кріслах, але, як тільки ми підійшли до дверей, я побачив, що всередині є сходи. Один хлопець був в електричному колісному кріслі і не було як занести його всередину. Він сказав, що почекає нас зовні, покурить, допоки ми вип’ємо кави. Але я сказав: «Алексе, ми так не працюємо, ми або робимо все разом або не робимо нічого».Тож ми просто перейшли вулицю і знайшли інше місце». Цей випадок наштовхнув Кайла та його команду на нову ідею: мало просто запросити ветеранів, потрібно змінювати саме середовище, щоб уникнути прикрих ситуацій у майбутньому.«Я не хочу думати про місця, куди ми покличемо хлопців, а потім виявиться, що вони не можуть туди заїхати. Ми невелика організація, у нас небагато грошей, але я маю досвід і знання. Тож якщо ми можемо допомогти бодай кільком закладам, то кожна дрібниця має значення».Тепер фонд пропонує львівським закладам конкретну допомогу в облаштуванні безбар’єрного простору. Першим став той самий паб «Cantona».«Ми надали їм набір пандусів. Це означає, що наші хлопці тепер можуть заходити в «Кантону», але ці пандуси можна використовувати і тоді, коли нас там немає — щоб інші люди також могли ними користуватися. Зараз ми ведемо переговори з кількома іншими закладами, музеями та бібліотеками».За словами Кайла, бізнес реагує на такі ініціативи позитивно, адже їм часом не вистачає часу чи організованості, щоб зробити це самотужки.«Реакція всюди майже однакова: «Дякуємо, ми знаємо, що у нас із цим проблема, але ми маленький заклад, у нас безліч справ, ми візьмемось за це наступного тижня»… І це ніколи не робиться. Тож коли хтось приходить і каже: «Ми зробимо це за вас», вони дуже вдячні». Нова родина для ветеранів Ініціатива почалась з групи у вісім людей. На останній матч разом із Кайлом пішли вже 40 захисників. Але головним показником успіху для засновника фонду є не кількість учасників, а ті зміни, які відбуваються з ними.«Спершу ми думали: було б чудово, якби ті самі чоловіки прийшли наступного тижня і привели з собою двох-трьох нових. Так і сталося… Багато хлопців, які приєдналися до нас на початку, зараз повернулися до своїх рідних міст, деякі з них навіть повернулися до бойових дій. Але кістяк залишається».Атмосфера підтримки настільки сильна, що ветерани готові жертвувати своїм місцем заради побратимів, які тільки починають шлях реабілітації. Кайл згадує розмову з одним із захиників, яка його глибоко вразила:«Він сказав мені дуже важливі слова: «Я б з радістю ходив на футбол з вами, але якщо треба вибирати між мною і новим хлопцем – я поступлюсь. Бо коли я прийшов до тебе вперше, це дуже допомогло моїй впевненості в собі та моєму одужанню. Я хочу, щоб інші хлопці теж мали таку можливість». Я відповів йому: «Я дуже радий отримати цей відгук, але ти тепер частина нашої родини. Ми знайдемо спосіб, щоб ти міг приїхати, і це не значить, що іншим не буде місця». Саме такі моменти дають нам зрозуміти, що ми робимо правильну річ».Зараз Фонд «Непереможних захисників імені Тараса Чучмана» планує розширювати діяльність, залучаючи більше ветеранів та роблячи Львів комфортнішим для них. Кайл Галлахер наголошує, що їхні двері відчинені для будь-якої взаємодії.«Якщо хтось може нам допомогти — ми будемо вдячні. Але якщо хтось думає, що це ми можемо допомогти йому — чи то з реабілітацією, чи з доступністю — я буду радий, якщо він з нами зв’яжеться».