Якщо задатися питанням, хто є ті люди, що наближають невідворотність поразки Росії, і якої саме перемоги вони очікують, то несподівано отримаємо багато варіантів відповідей. І не тільки в Україні, але й по цілому світі і навіть в Росії. Відповіді на це питання є наріжним каменем в архітектурі майбутнього світоустрою. Ось чому варто окреслити основні тенденції вже і зараз. Проаналізувати інтереси та зацікавлення країн, політичних угруповань і навіть кланово-олігархічних утворень. Ця стаття розпочинає цикл публікацій про те, хто і якою бачить поразку Росії та перемогу України у цій війні. Почнімо з України. Попри те, що здавалося б всі українці єдині у своєму прагненні вигнати ворога зі своєї землі та розпочати відбудову країни, є нюанси. Як не дивно, але відповідь на це питання в Україні буде часто залежати від того, до якого політичного табору належить респондент. Якій політичній силі він бажає після перемоги опинитися «зверху». У звʼязку з тим, що колишня проросійська ОПЗЖ втратила базові території і людей, а її лідери швидше за все не уникнуть після війни слідства, то залишається для аналізу влада в особі президента Володимира Зеленського та опозиція, представлена пʼятим президентом Петром Порошенком. Тому, наприклад, для прихильників президента Зеленського переможцем буде він сам та його команда, включно з керівниками Армії та спецслужб. І тут нема нічого дивного. Зеленський не втік і зумів очолити відчайдушний спротив країни ворогові. Він проявив себе як надзвичайно успішний дипломат і зумів створити цілком нову міжнародну проукраїнську коаліцію. Йому вдалося переконати іноземних партнерів налагодити постачання Україні високоточної і важкої зброї. Зеленський не втомлювався просити, вимагати і навіть шантажувати зверненнями до виборців національні уряди інших країн. А ще завдяки тому, що напередодні повномасштабного вторгнення йому вдалося сформувати надзвичайно успішну команду. Вдалося не без проблем і не без спротиву. Але все-таки вдалося. Логічно, що діючі президент, уряд і командування ЗСУ воюючої країни є уособленням держави. Але водночас це команда, на яку покладається відповідальність за поразки, але й яка святкуватиме перемогу. Відповідно успіхи України так або інакше асоціюватимуться із особою Зеленського. Тобто для більшості українців це буде «перемога Зеленського». Що є абсолютно неприйнятним для його політичних противників. І ось чому. Якщо поцікавитися думкою опозиції, особливо в середовищі Петра Порошенка, то перемога станеться завдяки незламному українському народові, героїчним ЗСУ та серйозній базі, створеній в часи правління пʼятого президента. І щоб всі ці чинники не звучали надто загально і абстрактно, прихильники Порошенка обовʼязково добавлятимуть прізвище Валерія Залужного. Таким чином, намагаючись хоч якось заявити своє право на талант та досягнення цього видатного воєначальника, і заодно продемонструвати свою причетність до перемоги. Тобто «перехоплений» у команди Зеленського Залужний мав би стати локомотивом повернення у владу всіх цих вчорашніх, що ледве не занапастили Україну. Логіка у них проста: якщо вдалося «перекупити» депутатськими посадами окремих ветеранів бойових дій, то чому цього не спробувати і в ході цієї війни. І тут важливо памʼятати, що для того, щоб апропріювати Залужного, прихильникам Порошенка потрібно було вбити клин між ним і президентом Зеленським. Таке роздмухування в розпал війни насправді неіснуючого між головнокомандувачем Збройних сил України і президентом конфлікту мало б бути потрактоване як державна зрада. Правда, довести це за всіма юридичними процедурами буде майже неможливо. Проте спільність атак і подібність з ворожими наративами спонукає до думки, що не такі вже й однакові у всіх українців цілі у цій війні. Ми вже звикли до того, що риторика і дії опозиціонерів часто зводилася до гасел «що гірше, то краще» і «якщо без нас, то не діставайся ти, Україно, нікому». Під час повномасштабного вторгнення і війни акцент змінився в бік того, щоб перемога України не асоціювалася з «перемогою Зеленського». А як їх розділити, опозиціонери ще не придумали. І чомусь їм навіть не приходить до голови, що такими діями вони перешкоджають консолідації суспільства у вирішальний момент для держави. Якщо у когось виникає питання, для чого це їм потрібно, бо хіба не про спільну справу перемоги над Росією йдеться, то варто повторити – вони не бажають перемоги Зеленському, а отже й Україні. За таких обставин, якщо опозиціонери не будуть нагадувати про себе і не лякатимуть суспільство загрозою зрад і змов, то їм нінащо розраховувати. В кращому випадку, українці про них забудуть, а в гіршому – пригадають знищені військові склади, тотальну корупцію та сумнівні домовленості з Путіним. І тоді стане очевидною їхня непотрібність для майбутньої України. То чому вони мають бути зацікавлені в «перемозі Зеленського», тобто не в їхній перемозі? Саме тому, виділяючи як окремого гравця Валерія Залужного, ці маніпулятори намагалися применшити досягнення команди Зеленського і хоч так ознакувати свою причетність до великої справи. Тобто спроба затягнути у свої ряди генерала Залужного була нічим іншим, як намаганням примазатися, і вже з таким вагомим «активом» вирушити на майбутні парламентські вибори. Про що свідчить навʼязлива кампанія з розкручування партії військових, якої ще в природі не існує, а її вже записали у свої союзники. Спритні старі політикани вже готують їй теплі обійми, бо це буде єдиний для них спосіб знову пролізти у владу. Саме тому варто задуматися, що означатиме перемога України над Росією для таких опозиційних сил? Остаточну втрату влади. Розслідування корупційних кримінальних справ, корупційних оборудок з ворогом, викриття таємних домовленостей з Путіним і таке інше. А найважливіше – дасть розуміння, що українська кланово-олігархічна система була і залишається прямим віддзеркаленням російської грибниці. У них одна природа і одна функція. Режим Путіна – це мафіозна система, оперта на олігархах. Українська олігархічна система – це філіал російської Системи. Так, на жаль, в 2014 році Росії вдалося нівелювати досягнення Революції Гідності в Україні. Система не тільки встояла, але й укріпилася через прихід до влади олігарха Порошенка. Порошенко і команда дістали «ярлик» на правління Україною від великої Системи, серце якої в Москві. Вони фактично поступилися територіями і суверенітетом. І одночасно дозволяли одне одному отримувати надприбутки завдяки страшним корупційним схемам. А Україна для них була лише розмінною монетою, додатковим активом на «сходняку» з російською мафією. Це відбирало в України майбутнє і прирікало на вічне гниття в «мордорі». І тільки запеклий опір українців разом з позасистемними лідером та його командою дав надію перемогти Систему. Не тільки Росію, але й Росію в Україні. Тому перемога над зовнішнім ворогом буде лише частиною великої перемоги, яка відбудеться зі знищенням Системи. Оригінал статті Василя Расевича опублікований на сайті iq.net.ua