Щороку 22 січня в день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки відзначається День Соборності. Акт Злуки став історичним об’єднанням українських земель в одній державі. Він увінчав прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це – основоположна віха українського державотворення. Передумови проголошення Акта Злуки 22 січня 1918 року Українська Народна Республіка проголосила незалежність і боролася за право бути «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Цей факт руйнує твердження російської пропаганди, буцімто Української держави не існувало, її вигадали більшовики. Так уперше в XX столітті Україна проголосила незалежність, оскільки українцям вдалося утвердити державні кордони, мову, гроші, символіку (герб, гімн і прапор), збудувати національне боєздатне військо, добитися визнання світової спільноти. Натомість об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – почалося невдовзі після встановлення української влади у Східній Галичині та ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали «Передвступний договір» (попередній). Статті угоди констатували непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію й населення Західноукраїнської Народної Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Для урочистого проголошення цієї Ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віцепрезидентом УНРади (Української Національної Ради ЗУНР) Левом Бачинським. Як відбувалося проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Святкова подія відбувалася у важкий для українців час, оскільки більшовицькі війська на той момент вже захопили Харків, Чернігів, Полтаву, тому Володимир Винниченко у спогадах називає 22 січня 1919 року «сумним часом». А дружина міністра УНР А. Лівицького Марія Лівицька пригадувала, що «настрій був підвищений, але вже дуже тривожний…». Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України ратифікував документ – надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки. Розпочалася активна співпраця між двома державними утвореннями в економічній, військовій та культурній сферах. Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках. Відголосом історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу та незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї українців із різних регіонів. Вершиною співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені – початку грудня 1919 року. Так, 2 грудня 1919 року представники УНР та Польщі у Варшаві підписали проєкт декларації, за яким УНР віддавала Польщі Холмщину, Полісся, Підляшшя, Західну Волинь, Східну Галичину. 20 грудня Євген Петрушевич скликав у Відні засідання уряду ЗУНР, на якому було ухвалене рішення про одностороннє скасування Акта Злуки. 21 квітня 1920 року між урядами УНР і Польщі було підписано Варшавський договір, а у жовтні 1920 року Росія і Польща уклали перемир’я. Натомість Буковина була включена до складу Румунії, Закарпаття – до Чехословаччини. Наслідки проголошення Акта злуки Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу. Також Акт Злуки 1919 року був кульмінацією кількасотлітнього процесу усвідомлення соборної України, причому не лише власне українцями, а й у контексті загальноєвропейського уявлення про Східну Європу. Сьогодні Українська держава перебуває в ситуації, схожій з тодішньою. Як і сто років тому присутня різна орієнтація в українському суспільстві: на Європу та Росію. Зовнішня агресія Росії подібна тодішній більшовицькій. Втручання з боку Росії ускладнює ситуацію, а саме тому ідея соборності залишається актуальною для українців. «Живий ланцюг» 1990 року Оскільки це свято пов’язане з процесом об’єднання українських земель, заходи, що проводяться 22 січня, покликані відобразити саме його. Мабуть, найбільш знаковий з таких відбувся в 1990 році й отримав назву «Живий ланцюг». Тоді люди вишикувалися «ланцюгом» від Києва до Львова та Івано-Франківська. За різними оцінками, участь у такій акції взяли до трьох мільйонів людей. Ідея «Живого ланцюга» між містами не була чимось новим, адже за два роки до того подібна акція відбулася в Прибалтиці. Там «живий ланцюг» об’єднав три столиці – Вільнюс, Ригу та Таллінн. Ініціаторами ж повтору такої акції в Україні були члени Народного руху України, зокрема брати Горині. Ідея не виглядала утопічною, оскільки вже кілька років в УРСР відбувалися різноманітні масові мітинги. Хоча офіційно «Живий ланцюг» іменувався «між Львовом і Києвом», та починався він не у Львові. Офіційним початком основного «ланцюга» вважалося місто Стрий на Львівщині. Але від нього простягалося ще два «ланцюги» до Івано-Франківська та на Закарпаття. Доєднати до «ланцюга» Івано-Франківськ було важливо, оскільки саме це місто було столицею ЗУНР в 1919 році. Таким чином «живий ланцюг» простягався практично на 700 км. У Львові дана акція завершилася ще й масовим мітингом. Його учасники переживали емоційне піднесення. Лунали розмови про незалежність України. І, очевидно, не дарма, адже уже за півтора року після «Живого ланцюга» Україна і справді стала незалежною. Нагадаємо, 22 січня у День соборності України українці створять «Ланцюг єдності зі світом»: у країнах Європи, Азії, Америки й Австралії. Акції в рамках всесвітньої кампанії #UkraineUnitedWithTheWorld пройдуть в 47 містах в різних куточках планети.