Третя неділя червня в Україні — День батька. Це свято, яке відзначають для вшанування та висловлення вдячності татусям за їхню любов, турботу та підтримку. Воно нагадує про роль батька в житті кожної людини, адже саме він — приклад мужності, сили та відповідальності. Свято започаткували на початку XX століття, аби підкреслити важливість батьківської ролі, яка, на жаль, часто залишається у тіні. У цей день LVIV.MEDIA розповідає історію львів’янина Григорія Собенка, батька-одинака, який виховує доньку та двох синів. Разом довелось пережити біду Потрапляючи до оселі Собенків, не підозрюєш, що тут немає дорослої господині. Найстарша дочка — студентка Львівського державного університету фізичної культури — пече пиріг з полуницею. Середній син — 19-річний Максим, збирається у село за вишнями. «Ми їх заморозимо, а якщо будуть проблеми зі світлом – законсервуємо у власному соку. Мартуся багато пече, тому ягоди знадобляться», — каже 45-річний голова родини. Наймолодший дев’ятикласник Микола, вже прибрав у квартирі та домиває посуд. Не віриться, що понад п’ять років тому Григорій овдовів і весь цей час самотужки давав раду із трьома дітьми. Трагедія, яка спіткала родину, їх не зламала. Навпаки – згуртувала родину. Коли дружина Наталя була жива, Григорій докладав зусиль, аби забезпечити сім’ю. Багато працював, їздив на заробітки. Тож, як у багатьох галицьких родинах, обов’язки з виховання дітей традиційно лежали на жіночих плечах. Утім, вільний від роботи час, чоловік присвячував сім’ї та господарству: «Я ніколи не поділяв обов’язки на жіночі та чоловічі. Розумів, що дружині непросто з трьома дітьми. Тож усе робили разом. Готувати, прати, прибирати — ніколи не було для мене проблемою». Григорій і вареники разом із дружиною ліпив, і сорочки прасував, і дітьми займався. Тож коли коханої не стало, йому не довелося опановувати нові, незнайомі для нього навички. Біда спіткала щасливу родину зненацька. У дружини часто боліла голова, але ніхто не підозрював, що Наталя має серйозні проблеми з судинами мозку. Львівські лікарі боялися братися за складне лікування. У столиці жінка перенесла чотири операції. Утім, одного дня, коли сім’я збиралася до церкви, померла у дітей на очах. Старша дочка викликала «швидку», але медики виявилися безсилими… Пережити біду допомогли численні друзі та родичі. Підтримували морально, пропонували й іншу допомогу. Утім, з господарством та дітьми Григорій волів давати раду самотужки. «Ми розділили обов’язки по господарству. Намагаюся ні в чому малим не відмовляти. Так само й коли їх про щось прошу — виконують», — розповідає багатодітний татусь. Вважає, що секрет їхньої гармонії у стосунках — взаємопідтримка. Разом довелося пережити біду, яка їх з’єднала. «Звик до того, що я — мама-тато» Незабаром почалися нові труднощі — ковід і карантин. Діти дуже хотіли до школи та друзів. «Оскільки не ходили на роботу та навчання, до голови приходили сумні думки. Було морально важко. Рятувало те, що поряд мешкали друзі. Ми разом ходили на стадіон, грали у футбол. Дуже хвилювався за дітей, оскільки після пережитого хвороби та вигляд лікарень наводив на мене жах. Утім, потрібно було оминати самотність», — згадує зі сльозами на очах Григорій. Багатодітний батько вважає, що через те, що довелося пережити, вдалося оминути труднощі підліткового віку. У пригоді стали довірливе спілкування та присвячений дітям час. Марта, Максим і Микола кажуть, що люблять разом із татом готувати шашлик та піцу. Їздити на риболовлю, ходити по гриби та грати у футбол. Тривалий час розводили хом’ячків. Це спільні захоплення, час, який належить лише їм. «Тато — мій найкращий друг. Розповідаю йому всі секрети. Він рідко мене сварить. Адже якщо пояснити — зрозуміє будь-яку ситуацію», — розповідає 15-річний Микола. Зізнається, що різниці між мамою й батьком не бачить, адже отримує від тата усе, що раніше — від мами. «Звик до того, що я – мама-тато», — сміється Григорій. – «Прихожу з роботи та готую вечерю. Допомагаю молодшому сину з уроками. Таким чином відпочиваю від основної роботи. Коли руки зайняті – голові легше», -- каже багатодітний татусь. Чоловік працює у будівництві, тож до фізичної роботи йому не звикати. Діти також не сидять, склавши руки. Марта співає у церковному хорі, а також опановує фах реабілітологині. Після смерті мами захопилася медициною. Вважає, що це — запорука безпеки у майбутньому. Підпрацьовує за фахом у приватній клініці. Максим цікавиться автосправою та закінчує автодорожній коледж. Микола ходить у тренажерний зал та на футбол. Плануючи великі покупки, діти відкладають гроші. А тато докладає потрібну суму. Каже, намагається здійснювати усі мрії дітей, й вони за це — вдячні. Григорій з дітьми згадують, як ще одне важке випробуванням для сім’ї — повномасштабне вторгнення. Було страшно та самотньо. Тому поїхали у село до батьків Григорія. І хоч там не було місця для багатодітної родини й доводилося весь час проводити у літній кухні, були не самі, а з родичами. У Максима після повномасштабного вторгнення почалися головні болі. Батько повністю обстежив його у лікарні, відвів до психолога. Виявилося, що недуга — наслідок стресу. Утім, Григорій дає раду з дитячими хворобами. Демонструє велику аптечку, кожен препарат в якій підписаний. Як тільки хтось з дітей починає скаржитись на нездужання – під рукою усе потрібне. «Яку б роботу не виконував, намагаюся це робити разом із дітьми. Наголошую, що потрібно вміти все. Я теж не думав, що сімейні функції доведеться виконувати самому. Утім, ніколи не знаєш, що саме у житті знадобиться», — каже Григорій. Всупереч стереотипу про те, що без мами діти – сироти, історія Григорія Собенка доводить, що чоловіки можуть все. Тож не варто вважати, що роль батька в сім’ї — другорядна.