Марія та її чоловік Андрій (імена змінені) мешкають на тимчасово окупованій території Луганщини. Їхнє селище під російським контролем від 2014 року. Однак пара з того часу неодноразово приїжджала на підконтрольну Україні територію. Цього червня родина вирішила приїхати до Києва, оскільки Андрієві потрібна операція на серці, яку в Луганську виконати просто не можуть. Попри те, що Україна від початку повномасштабної війни офіційно закрила свій кордон із Росією та Білоруссю, подружжя вирішило ризикнути, адже їхати до України все ще можливо. У Марії та Андрія дорога зайняла майже дві доби. Журналістка сайту LVIV.MEDIA поговорила з Марією про їхній шлях та особливості перетину кордону під час воєнного стану. Як потрапити до України з тимчасово окупованих територій на сході Виїхати до України з тимчасово окупованої території допомагають приватні перевізники. За свої послуги зараз вони беруть орієнтовно 14-16 тисяч рублів з людини (4-5 тисяч гривень за офіційним курсом НБУ). Такі перевізники довозять людей з тимчасово окупованих територій на сході через Росію до українського кордону у Сумській області. Там працює єдиний «коридор» пропуску з Росією, через який українці можуть виїхати з окупації на підконтрольну територію. «Нас до російського пункту пропуску погодився відвезти наш родич. Ми заплатили йому 10 тисяч рублів (3 тисячі гривень за офіційним курсом НБУ), щоб віддячити за допомогу. Так ми доїхали до російського пункту пропуску „Колотилівка“, що на кордоні з Сумщиною. Людей там було небагато. Зранку, коли ми приїхали, стояло лише кілька машин і невеликих автобусів», — розповідає Марія. Російські прикордонники перевіряли у людей документи, речі та мобільні телефони. Пара перетинала кордон з українськими паспортами, адже через свою позицію відмовляється отримувати інші документи, але додаткових проблем це цього разу не створило. «Паспорти перевіряли, а потім людей по одному викликали на співбесіду. У мого чоловіка спитали про мету поїздки. Він розповів про лікування і його відпустили. Мене вже не допитували», — каже Марія. Що ж до телефонів і валіз, подружжя мало при собі кнопкові телефони, тож їх майже не дивились. Натомість в інших людей російські прикордонники уважно гортали вміст мобільних. Валізи також розкривали та передивлялися їхній вміст. Однак, за словами Марії, їм пощастило і перевірка була не надто ретельна. Після усіх процедур людей пропустили до України. До українського пункту пропуску довелося йти ще близько двох кілометрів пішки. Два кілометри на зустріч рідному прапору Дорога до українського пункту пропуску не надто легка. Як каже Марія, помітно, що колись давно вона була асфальтована, але зараз від покриття лишилися лише ями та щебінь. «Ми з чоловіком їхали майже без речей, з двома рюкзачками. Важче було тим, у кого були валізи. З нами переходила кордон молода жінка з чоловіком, то вони мало того, що везли свою старшу родичку на кріслі-колісному, так мали ще чотири валізи. От їм було тяжко. Мусили спочатку везти жінку на кілька метрів вперед, а потім ще повертатися за речами», — ділиться Марія. Жінка додає, що на узбіччі упродовж всього шляху були розкидані речі, полишені валізи, які люди кидали, бо не могли донести. «Десь за пів години ми побачили, як майорить наш український прапор. Біля нього стояв військовий, який скеровував людей далі. Ми пройшли та побачили невеличку зупинку, на якій теж стояв військовий. Він чекав на таких, як ми. Коли людей зібралося трохи більше десяти, він викликав автобус, який забрав усіх з кордону», — пояснює Марія. Після цього всі новоприбулі також мусили пройти у пункті пропуску перевірку документів, заповнити необхідні бланки та пройти співбесіди, перевірку речей і телефонів. Коли офіційні процедури закінчені, усіх охочих можуть нагодувати теплими стравами, а потім автобусом можуть довезти до Сум. Якщо ж комусь потрібна допомога, поряд з пунктом пропуску працюють волонтери. У їхньому пункті підтримки можна зігрітися, поїсти та навіть поспати. Крім того, волонтери допомагають людям доїхати до обласного центру, звідки вони можуть дістатись інших міст. А тих, кому важко пересуватися, безкоштовно відвозять за потрібною адресою. «Ми розуміли, що на потяг до Києва, який вирушав того дня, ми вже запізнювались. Тож волонтери підказали нам, де недорого можна переночувати у Сумах, і підвезли нас. Наступного ранку ми вирушили на залізничний вокзал і по обіді були у Києві», — розповідає Марія. Жінка підсумовує, що на дорогу у цей раз вони витратили півтори доби. За її словами, їм пощастило, адже зараз виїзд на підконтрольну Україні територію може зайняти й 2-3 доби. Натомість шлях з Києва на Луганщину, адже після лікування чоловіка пара планує повернутися додому, вже не буде таким швидким. Оскільки український кордон відкритий тільки на в’їзд, подружжя муситиме шукати новий шлях через сусідні країни. Марія та Андрій вже виготовили закордонні паспорти, чекають на операцію і шукають можливості повернутися на Луганщину, щоб дочекатися перемоги України у рідному домі.