21 листопада — День Гідності та Свободи. День, коли українці вчергове показали, що для них свобода має значення. На жаль, цей день також стає виставою фарисеїв і блюзнірства, зради та обману суспільства, маніпуляцій та провокацій. Події 2004 та 2013 років чітко показують, які пріоритети у молодих українців, куди вони прагнуть і яких правил потребують. Тут не доречно говорити про козацький чи повстанський дух. Важливий факт, що суспільство не хоче консервуватись, має силу волі, розуміння процесів та готове вмирати за свободу і своє майбутнє. Суспільний договір Обидва Майдани стали актом укладання суспільного договору. Люди не просто виходили проти влади чи фальсифікацій, корупції чи за євроінтеграцію. Вони вимагали певних правил поведінки та рівних умов для всіх, намагались домовитись про спільну позицію і бачення розвитку. І навіть ті, що виступали проти обох Майданів, знаходили в них те, що стосувалось їх. Але об’єднатись суспільству не судилось через обман і зраду політиків. Усі домовленості дуже швидко переросли в ефемерні "цінності Майдану". У цей перелік щодня додавались нові вимоги, залежно від політичної боротьби та потреби спікера. Вони навіть стали інструментом тиску на службовців, правоохоронців та частину суспільства. На Майдані українці укладали суспільний договір і делегували своїх представників у владу. Але домовленості порушили й порушують українські політики, що гордо називають себе "майданівцями". Вони продовжують говорити про "цінності", які часто не розуміють і не можуть пояснити. А громадянське суспільство говорить про творення чогось нового, партії чи руху, які на їх думку, чомусь мають відрізнятись від самого суспільства. Претензії до політків це — не бажання деполітизувати протести. Це — акцент на тому, що активні та відповідальні українці відмовляються від формування політичної нації й у питаннях політик покладаються на когось іншого, того хто відстоював свої інтереси, а не суспільства. А гра "вибрати менше зло" стала національною. Політики не є обличчям Майдану На Майдані права людини були важливіші за політиків. 21 листопада 2013 року люди вийшли не за політичного лідера чи проти, не задля збагачення, а заради свого майбутнього та розвитку. Саме свого, через місяць, рік чи п’ять. Не тільки заради своїх дітей і внуків в абстрактному майбутньому. У ці дні не варто надавати політикам та керівникам більше ролей, ніж вони мають і пам’ятати, що найкраще, коли люди нагадують владі про Конституцію тільки на виборах, а не на Майданах. Фактично Майдан через пару місяців делегував свого кандидата в президенти, який мав розв'язувати всі проблеми. Але після першого туру виборів договір був розірваний. З одного боку нова влада не хотіла його виконувати повною мірою. З іншого — люди сприймають вибори як спосіб перекласти відповідальність. А треба, щоб кожен з нас був відповідальний перед громадою незалежно від посади та сфери зайнятості. Якщо не буде відповідальності, доведеться знову виходити на вулицю або робити "електоральний майдан". Влада несе за все відповідальність, але за відсутності громадського контролю, не буде ефективної роботи. Саме громади та громадськості, а не політичних гасел чи мітингів. Люди не повинні щось робити на догоду політикам, їх проєктам та спонсорам. Треба впливати постійно, а не тільки в час кризи чи появи проблеми. Свобода — це відповідальність, відповідальність перед собою і суспільством. Українські політики бояться свободи українців і намагаються диктувати умови її використання. Одні збирають мітинги та закликають до революцій на свою користь, інші обмежують інформаційне поле та міняють акценти. Революція Гідності — це не тільки акція протесту Революція Гідності давно вийшла за рамки протесту і боротьби з Януковичем. Це — подія, яка впливала і впливає, змінювала і змінює суспільство та людей. Дуже важливо говорити про ціннісний наратив, а не тільки політичний чи шаблонно пафосний. Гідність — це ще й не міняти позицію залежно від місця роботи й політичної приналежності, ставити не особистий пріоритет, а суспільний (як було 2013-2014 роках). Євромайдан — це про формування національної свідомості, ідентичності, розуміння важливості багатьох процесів в країні, а не тільки політики. Будь-яка спроба монополізувати чи привласнити свободу приведе до її знищення та дискредитації. Також прив’язка Майдану тільки до політичних результатів викривлює його результати та допомагає Росії в пропаганді. У суспільстві є теза, що ми чогось не кажемо, бо Росія може це використати. Та нерідко саме наші політики використовують тези росіян. Якщо говорити лише про вигнання Януковича й політичну боротьбу, нівелюють суспільний договір та важливість змін на усіх рівнях з новими підходами та цінностями. Стверджуючи, що після Майдану розпочалась війна та окупація Росії, підтверджують тезу росіян, що революція призвела до втрати території. Наголошуючи на політичних змінах, приховують корупцію, кумівство, провалені реформи, добивання судової системи та параліч поліції (окрім "патрульки"). Тут є один цікавий момент. Суспільний договір — це не документ, який всі підписують, це — розуміння правил і того, куди ми рухаємось. Активна частина суспільства зразу після революції всю відповідальність за його виконання поклала на політиків, бо об’єдналась довкола питання безпеки країни і її територіальної цілісності. Уклала новий суспільний договір, який на той момент був важливіший, з надією на керівників країни. Гідність — це не про вихваляння одних політиків і бичування інших, це не про те, щоб зганяти дітей для відзначення цього дня, це не про боротьбу у Верховній Раді. Гідність — це про ставлення до людей і суспільства, моральність та повага до цінностей інших людей. Стаття 5 Конституції України: Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу. P.S. Можна скільки завгодно кричати про покарання тих, хто вбивав майданівців, організовував напади на протестувальників, розробляв операції зачистки та реалізовував їх. Проте коли "совістю нації" виставляють людину, яка у 2014 році була одним з відповідальних за зачистку Майдану, то виникає дисонанс.Більше про суспільний договір та його принципи дивіться на youtube-каналі Lviv.Media в розмові з Вахтанґом Кебуладзе.