Обрання федеральним канцлером Німеччини Фрідріха Мерца породило низку сподівань щодо закінчення російсько-української війни, переформатування системи міжнародної безпеки та важливих змін у Європейському Союзі. Які ж підстави для такого роду сподівань? Щоб це хоч якось пояснити, потрібно звернутися до кількох важливих моментів у політичній біографії Мерца. Будучи типовим християнсько-демократичним політиком, Мерц завжди займав правоцентристську позицію в партії, тобто був класичним прикладом її консервативного крила. Юрист, католик, батько трьох дітей. Народжений у Федеративній Республіці Німеччина. Здається, саме це зумовило неминучість його конфлікту з лідеркою партії та канцлеркою Ангелою Меркель. Мерц систематично виступав проти «полівіння» ХДС. Вкотре ці двоє політиків «зчепилися» ще 2004 року на ґрунті податкової реформи, підготовленої Мерцом, та змін у системі охорони здоров’я, лобійованих Меркель. Перемогла пані канцлерка, відсунувши Фрідріха Мерца далеко на другий план. Попри це, Мерц залишався послідовним критиком не лише лівого курсу пані Меркель, але й категорично виступав проти будівництва «Північних потоків», усвідомлюючи страшну небезпеку енергетичної залежності Німеччини від Росії. Другою загрозою став практично неконтрольований наплив біженців із Близького Сходу. Капітулянтська позиція Меркель у цьому питанні негативно позначилася на внутрішній єдності ЄС. Уникаючи закидів у прихильності до теорій змови, варто, однак згадати про керований характер надсилання хвиль мігрантів до Європи, підтвердженням чого стали прямі атаки на кордон ЄС завезених до Білорусі мігрантів. Чітка позиція Мерца на виборах 2025 року щодо запровадження контролю на кордонах і взагалі боротьби з нелегальною міграцією викликала шквал критики з боку німецьких політиків. Прозвучали також порівняння з американським президентом Дональдом Трампом – мовляв, він наслідує Трампа, який здобув перемогу на виборах на антимігрантських гаслах. Була також критика, що Мерц «відбирає хліб» у право-популістської «Альтернативи для Німеччини». Насправді ж ішлося про відмову від руйнівної спадщини Меркель: лівого курсу в ХДС, неконтрольованої міграційної політики та повної енергетичної залежності від Росії. Не менш предметною була критика Мерцем позицій канцлера Олафа Шольца – за його фактично безхребетну позицію щодо України, за ненадання вкрай потрібної зброї, за зволікання з її поставками. У тому, що Німеччина, будучи провідною країною ЄС і прикриваючись «історичними» аргументами, фактично зайняла вичікувальну позицію. Спокійно спостерігала за жахливою війною і своєю пасивністю її тільки підживлювала. У цьому плані позиція Мерца була чіткою і ясною. На дебатах у Бундестазі він прямо виступив за надання Україні «Таурусів» та однозначну підтримку України. Тобто тут у Мерца, як і у Трампа, чітко проглядається бажання змінити стратегію війни – відмовитися від тактики поступового виснаження Росії через затяжну війну, виснаження до стану, коли та буде змушена піти на умови Заходу. Цинізм якої полягав у тому, що такої «перемоги» Захід хотів досягти українською кров’ю. Президент Байден дозовано надавав Україні зброю, супроводжуючи це низкою заборон на її застосування, щоб Україна не впала, а Росія не перемогла. Подібну вичікувальну позицію займав і уряд Олафа Шольца – з тією різницею, що для них це була європейська війна. Якщо навіть не брати до уваги морально-етичні моменти, то розумним політикам було видно, що внутрішній ресурс України зменшується. Що реальна загроза от-от може нависнути над усім світом. Пряма загроза для Європи означала б крах усієї системи євроатлантичної безпеки. І тут прихід до влади у США Трампа і обрання канцлером Німеччини Мерца має істотно змінити конфігурацію сил. Переломний момент Дуже добре, що Фрідріх Мерц обійняв посаду федерального канцлера Німеччини саме в цей час. По-перше, фактично нічим не закінчується етап «задобрювання» Росії Трампом. Кремль дав чітко зрозуміти, що він не зацікавлений у зупинці війни, що призупинить війну лише на умовах свого роду капітуляції України. Участь Сі Цзіньпіна в параді 9 травня на Красній площі та його заяви показали, що Росія в цій війні є проксі Китаю. Що Трампу в жодному разі не вдасться відтягнути її від Китаю. А тим більше – стати партнером у наступному поділі світу, де Європі уготовано роль дійної корови. По-друге, Мерц виходить на політичну арену в момент найбільшого «просідання» американсько-європейських відносин. Стало очевидним, що політика шантажу Європи одночасно з початком глобального протистояння США з Китаєм не має шансів. Відповідно, адміністрації Трампа потрібно якось «відповзати» від усього заявленого і зробленого. І тут поява на авансцені Фрідріха Мерца поруч із Емманюелем Макроном та Кіром Стармером є вкрай важливою. Відомо, що нищівні дії Дональда Трампа стосувалися в основному Європейського Союзу як інституції, як наддержавного утворення. Він пробував «висмикнути» окремі країни, провадив з ними переговори – когось наближав, когось відштовхував, але практично нищив ЄС. Ігнорував його керівництво. Існують дві версії такого підходу. Згідно з першою, Трамп є дійсно прихильником консервативної революції у світі, а тому зацікавлений у тому, щоб в окремих країнах ЄС до влади прийшли праві консерватори. За другою, Трамп хоче розвалити ЄС, щоб усунути конкурента і підпорядкувати своїй волі потенціал цілого континенту. Хто ж ті політики, які можуть бути корисними теперішній американській адміністрації? Безумовно, це вічно деструктивний Орбан. Але не тільки. Якщо поглянути на те, кого зараз намагається «приголубити» Трамп, то це і кандидат у президенти Румунії Сіміон, відомий антиукраїнською і проросійською риторикою, і удостоєний бути прийнятим у Білому домі кандидат у президенти Польщі Кароль Навроцький, і низка інших політиків, які не виявляють особливої любові до об’єднаної Європи. У цьому ключі цікаво, чому в Німеччині трампісти зробили ставку на «Альтернативу для Німеччини». Можливо, через те, що не вірили у відмову ХДС/ХСС від спадщини Меркель. Можливо, вірили в те, що у випадку «угоди» з Росією в них буде надійний союзник у вигляді проросійської право-популістської сили в Німеччині. Напевно, і перше, і друге, і ще якісь невідомі нам мотиви. Проте лідер ХДС Мерц потрактував слова віцепрезидента Венса та брутальні випади Маска як недопустиме втручання у внутрішні справи країни. І тут Трамп знову «попікся». Фрідріх Мерц упевнено переміг і заявив, що не має наміру миритися з такою поведінкою Вашингтона. І це співпало з тим, що Росія дала відкоша Трампу, практично демонструючи нерозривність зв’язку з Китаєм. Шанси Від повного провалу президентства Трампа за останні сто днів урятували дві справи. Перша – це підписання інвестиційної угоди з Україною, що дало йому можливість заявити, що Америка заробить на угоді «дуже багато» і непомітно розпочати згортання невдалої «московської» кампанії. Тепер Трамп має всі підстави продавати Україні зброю і вимагати зупинки війни не на умовах Путіна. Найімовірніше, його план полягатиме в тому, щоб озброювати Україну і робити ставки на знищення російської економіки. Ще одним шансом для Трампа став прихід до влади в Німеччині Фрідріха Мерца. Тепер він спокійно може демонструвати, що нарешті має з ким предметно говорити в Європі. Раніше йому доводилося мати справу з лідерами Великої Британії, Франції та своєю улюбленицею Джорджею Мелоні. Але Німеччина весь час трималася осторонь. У Трампа аж ніяк не складалися відносини з Меркель, а про позитив від контактів з Олафом Шольцем взагалі не йдеться. Невдача на російському напрямку і зміна уряду в Німеччині змусили Трампа розпочати справжній розворот. І вже віцепрезидент Джей Ді Венс, відомий своїми принизливими заявами про Європу, задкує і каже: «Я, як і раніше, переконаний, що США та Європа грають в одній команді». І додає: «Росія на даний момент висуває цілу низку вимог. Ми вважаємо, що вони вимагають надто багато». Це ніщо інше, як зміна курсу США у відносинах з Європою. Тепер Венс лише несміливо додає, що американці хотіли б «трохи більшого розподілу тягаря в сфері оборони». Нагадаю, що така переміна сталася після того, як канцлер Мерц заявив, що обурений американським втручанням у внутрішні справи Німеччини і збирається порушити це питання в розмові з Трампом. Розмова відбулася. Обидва співрозмовники залишилися задоволеними один одним. І це дає шанс на мир. І на формування нової системи безпеки, принаймні в Європі. Чи це шанс для змін в ЄС? Можливо. Але, здається, за умови посилення Німеччини у цій аморфній співдружності. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA