“Тримайте це”, — каже мені волонтерка Анна Шевченко і дає в руки дві коробки із новими катетерами одразу після знайомства. Вони втрьох разом із Олею Фіалкою та Анастасією Марчук під’їхали мікроавтобусом до лікарні Святого Пантелеймона і, взявши два колісні крісла в лікарні, почали навантажувати на них допомогу пораненим ветеранам. Волонтерки вантажать палети з водою, підгузки, протеїнові коктейлі, пелюшки та інші речі, необхідні бійцям. Що не помістилося — дають мені в руки. Я прийшла з ними поволонтерити вперше. Дівчата з ГО “Допомагаємо разом” опікуються ветеранами із найважчими пораненнями: шийними, спінальними, а також черепно-мозковими. Котячи перед собою крісла ми заходимо в лікарню й підіймаємось на другий поверх. “Які люди!”, — усміхаючись вигукує пані Аня й обіймає чоловіка в окулярах з милицею. Згодом розповідає, що це пацієнт, яким вони опікувалися раніше. Володимиру довелося пережити два інсульти й ампутацію стопи, після того, як отримав поранення рятуючи побратима. Його уже виписали з лікарні й цього разу він прийшов лиш на обстеження. За словами волонтерок, кожен з пацієнтів, яким вони опікуються, — стає другом. І навіть після виписки вони підтримують зв’язок. Заходимо в палати пацієнтів Штовхаємо крісла далі і йдемо до пацієнтів. Зайшовши “в гості” у першу палату хвилююсь. Перед зустріччю пані Оля питала мене, чи не боюся важких поранених, але попри моє “ні” — я все одно не знала чого очікувати. “Хлопці дивіться, я вам нову дівчину привела”, — жартує пані Оля Фіалка, ввійшовши в палату. Напруга всередині мене спадає. Тут і надалі у палатах — ветерани з ампутаціями, паралізованими частинами тіла й численними шрамами. Взявши необхідні речі з колісного крісла, видаємо кожному “замовлення”. Комусь були потрібні серветки і вода, комусь памперси, пелюшки й ліки. З волонтерками ходимо до пацієнтів по різних відділеннях, заходимо навіть в інфекційне, одягнувши на себе все “екіпірування”. Завдяки волонтерам святкування дня народження в лікарні — реально Дівчата питають про успіхи в реабілітації кожного, кого ми відвідуємо. Окрім того, що волонтерки приносять необхідні ветеранам речі, вони допомагають їм і піднятись з ліжка чи повернутись на інший бік, і змінити підгузок, і роздобути контакти для подальшої реабілітації й навіть відсвяткувати день народження. “От нещодавно був день народження в нашого Вадима. То ми прийшли до нього з кульками й тортиком”, – ділиться Оля Фіалка. Цього разу ми також зайшли до Вадима. Нещодавно волонтерки принесли йому м’ячик, який необхідний аби розробляти м’язи руки, які у Вадима через поранення знерухомлені. За словами ветерана, користувався м’ячиком лише на одну руку. Пані Настя ж позаймалася з ним розминкою м’ячиком і другої руки. Також заходимо і до Дмитра, який за словами пані Олі, любить поласувати хотдогами. Після тривалої реабілітації медики дозволили хлопцеві нарешті вийти на вулицю. Для цього йому потрібне було електричне колісне крісло. Також у Дмитра не було ніяких теплих речей, тож наступного разу пані Оля прийде до нього з шапкою, курткою і спортивним костюмом. Через кілька днів Дмитро вперше вдихне свіже повітря на вулиці, якого не відчував ще з серпня. “Я так тішуся. З 23 серпня він вулиці не бачив”, — каже волонтерка Оля. Попри справді тісний зв’язок благодійниць та поранених ветеранів, пані Оля каже, що часто отримує докори у свій бік, начебто отримує за волонтерство зарплату. Люди не вірять, що нам за це ніхто не платить. Серед поранених військових є й ті, поруч з якими нікого немає Зазвичай поруч із хлопцями є хтось з батьків, або ж дружина чи хтось близький. Але є серед пацієнтів й ті, поруч з ким немає нікого — їм дівчата приділяють більше уваги й затримуються у палаті, аби порозмовляти. Волонтерки розповідають, що пацієнти часто замкнені в собі і можуть здатися непривітними. Однак після кількох слів й ті “тануть” і не стримують усмішки. При виході з палати дівчата розпитують, що привезти наступного разу. Славко замовив постіль, така, щоб не скручувалась під ним. Ще хтось попросив ліки, памперси чи пелюшки. А от пацієнт, якого ми зустріли на коридорі на колісному кріслі не схотів нічого матеріального. — А вам щось треба? — Мені треба здоров’я трошки, щоб ходити. Одноразовий волонтер Ми ходили по палатах до хлопців з третьої години дня, а вийшли з лікарні, коли на вулиці вже звечоріло. Попри це, Оля й Настя ще поїдуть по крісло для Дмитра. У дівчат є свої сім’ї, робота і власні проблеми, та вже третій рік поспіль вони знаходять час на піклування у лікарнях про чужих братів, батьків, синів й друзів. Перед прощанням одна з дівчат каже, що зазвичай тих, хто приходить разом з ними поволонтерити, — не вистачає на довго. Тож справді надійних волонтерів, які б приходили постійно, — мало, а підтримка та допомога хлопцям необхідна увесь час. P.S. Того ж вечора волонтерки привезуть електрокрісло для Дмитра. Наступного разу хлопець отримає теплі речі й нарешті, після кількох місяців у чотирьох стінах палати, вийде на вулицю. “Я навіть не уявляю, які в них емоції. Після стількох днів в палатах просто вийти на вулицю — то вже свято”, — скажу я пані Олі. А вона відповість, що для них зараз емоційно усе, навіть новий спортивний костюм. Волонтерки з ГО “Допомагаємо разом” відвідують пацієнтів лікарні Пантелеймона щотижня: у середу та у неділю. Поволонтерити у згаданій лікарні, а також у лікарні Святого Луки та обласній клінічній психіатричній лікарні може кожен охочий. Аби долучитися до благодійної ініціативи у шпиталях слід звертатися безпосередньо до Ольги Фіалки за номером 097 434 5594, або у Facebook. Крім цього, можна приносити на Шевченка, 313 (Електрон) речі для поранених бійців. Актуальні потреби волонтерка поширює на своїй сторінці. P.P.S. Мені сподобалось і я пішла волонтерити з дівчатами ще раз.