17 лютого в примусовому порядку самопроголошений президент Білорусі Лукашенко вимушений їхати до Кремля, де цілком очевидно його будуть схиляти до більш активної участі у російській війні проти України. Зрозуміло, що розмова буде складною. LVIV.MEDIA розповідає про те, що чекає на білоруського диктатора після зустрічі з Путіним та чи зможе він викрутитися на цей раз. Раніше зазначалося, що Лукашенку потрібні гроші, а Кремлю – військовий чи інтеграційний успіх. Тим часом на фронті поки не сильно виходить щось змінити. У той чаc як для спроби нового штурму потрібна білоруська територія хоча б для обстрілу та відволікання уваги. Але для Лукашенка – це кінець. Натомість ISW каже от що: Масштабного прориву не буде: Росії для великої наступальної операції не вистачає ні особового складу, ні техніки. Збройні Сили України мають всі можливості організувати контрнаступ. Кремль ухвалив рішення масово застосовувати авіацію в Україні. Слід зазначити, що поля для маневру у Лукашенка практично немає. Тому він і скликав так звану екстрену зустріч із журналістами із заявами про те, що білоруська армія долучиться до російської у війні тільки у разі прямого нападу на Білорусь, але водночас, типу, не забувайте, що на цю війну Путіна підштовхнув Захід. Аналіз публічної діяльності Лукашенка показав, що такі екстрені заходи не робляться натисканням пальців. До своєї поїздки він готувався ґрунтовно, і у висновку стає зрозуміло, що Лукашенку для свого подальшого убезпечення потрібно донести два основні наративи: Кремлю — ми в одному окопі, лікуємо, навчаємо, одягаємо, надаємо територію для обстрілів України нехай і не для комплексного обстрілу, але треба прикривати спину від можливого удару НАТО. Заходу — мене намагаються з цього окопу виштовхнути на фронт, але ми чинимо опір: Кремль тисне, тож пограймо в діалоги. Цілком зрозуміло, що ці лукашенківські посилання — суцільна брехня та суперечності, але йому потрібно заявити та сподіватися, що крик через медіа полегшить майбутню розмову в Кремлі. На початку поточного тижня ми зазначали, що Лукашенку одночасно кинути обидві сторони не вийде.Тим часом градус напруги підіймає і сам Кремль, який, як сторона, що запрошує, позначила, що нагинатиме Лукашенка дуже довго та більш того за зачиненими дверима і без преси. Отже, виникає питання чи глибока інтеграція дорівнює війні, а війна дорівнює втраті суверенітету. Ну і звичайно, що додатковим аргументом є економічна діра, що росте в бюджеті Білорусі, а значить, гроші потрібно намагатися вирвати терміново. Відповідно, Лукашенко не зможе нічого раціонального запропонувати Заходу, адже залишиться без грошей і країни, а може і взагалі скласти компанію Януковичу. Разом з тим, нічого потужного він не може сказати на користь Росії. Оскільки тоді б був відсутній сам сенс цього заходу – продемонструвати певний ступінь своєї самостійності та намалювати ілюзорний глухий кут, у якому Росія ні на кого не нападала, а Білорусь у війну тягне Україна та Захід. У таку альтернативну лукашенківську реальність вже давно ніхто не вірить. Особливо феєрично звучать його звинувачення у тому, що Захід хотів розчленувати Україну на тлі реальної анексії української території Росією. Водночас єдине що може дійсно об’єднати двох диктаторів на цьому заході та пом’якшити “геополітичний шпагат” для Лукашенка, так це — подати сигналпро готовність Путіна до переговорів з президентом США. Додамо, що Лукашенко запросив Байдена до Мінська, щоб закінчити війну, до них, за його словами, має доєднатися Путін. У підсумку до вищевказаного: формат і тривалість візиту дадуть відповідь на питання про послідовність війни та інтеграцію. Нагадаємо, білоруський диктатор Алєксандр Лукашенко заявив, що готовий разом із росіянами воювати проти українців тільки у тому випадку, якщо з території України буде наступ на Білорусь.