На Львівщині мисливці помітили зміни в поведінці тварин, яких донедавна ще не було. Через потепління взимку лісові тварини почали народжувати потомство значно раніше. Потомство у диких тварин тепер з’являється не навесні, а вже у січні. Через це виникла необхідність перегляду законодавства, яке регулює мисливство, і зміни календаря полювань. Новонароджених поросят диких кабанів, яких не очікували побачити у лютому, помітили під час проведення обліку мисливських та червонокнижних тварин. Про це на своїй сторінці у Facebook написав начальник управління охорони природних ресурсів Департаменту екології та природних ресурсів Львівської обласної військової адміністрації Андрій Сенюк. Самиця кабана з потомством потрапила у фотопастку мисливців. За світлиною визначили, що поросятам вже майже місяць. Тож, якщо самиця кабана виношує поросят три місяці, три тижні та три дні, то це потомство в неї народилося десь на початку січня. А отже гін у кабанів розпочався вже у вересні. А це на два місяці швидше, ніж зазвичай. Як виявилося, ця родина кабанів з новонародженим потомством не єдина на Львівщині. Голова мисливського колективу “Гута Мисливська” Володимир Гентош розповів LVIV.MEDIA, що новонароджених бачили й в сусідніх мисливських господарствах. На території регіонального ландшафтного парку "Стільське Горбогір'я" на Львівщині у периметрі 10 кілометрів таких родин з новонародженими дикими поросятами є щонайменше три. До слова, вся територія регіонального ландшафтного парку "Стільське Горбогіря" належить до природно-заповідного фонду України, де взагалі заборонено полювати. “Територію парку мисливські господарства можуть використовувати виключно як відтворюючі ділянки, тут дозволено дише підгодовувати звірів”, — зазначив Андрій Сенюк. А також слідкувати за їхнею поведінкою у природі. Необхідність змін у законодавстві “Одразу три нових виводки диких кабанів — це вже не випадковість, — запевняє Володимир Гентош, — Для мисливців це знак, що відбуваються якісь зміни у поведінці тварин, до яких потрібно прислухатися. Зокрема, час полювання треба змістити”. Зараз на Львівщині, на час воєнного стану, взагалі заборонено полювати. Проте досі облавні полювання тривали з 15 жовтня і до 31 січня, майже чотири місяці. Але тепер, через зміни клімату, час полювання збігається з часом вагітності та народження у диких кабанів. Тож постало питання необхідності перегляду законодавство в галузі мисливства та внесення змін до термінів полювання. “Тепер облавні полювання варто було б робити лише до 1 листопада. Або взагалі проводити лише місяць. Не потрібно стільки облавних полювань. Їх має бути мінімальна кількість. Максимум чотири в рік, або ж, якщо два місяці, то 8 виходів”, — вважає Володимир Гентош. Начальник управління охорони природних ресурсів Департаменту екології та природних ресурсів ЛОВА Андрій Сенюк зазначає, що зараз Україна користується ще старим радянським законодавством з регулювання мисливства і багато нормативно правових актів там або відсутні взагалі, або не є юстовані. “Так, наприклад, немає затверджених та юстованих єдиних правил ведення обліку мисливських тварин, форм дозволів, які видає центральний орган виконавчої влади, що реалізовує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (Держлісагентство та його органи на місцях) не в мисливський сезон або в заборонених для полювання місцях на відстріл та вилов вовків, бродячих собак і котів, сірих ворон, а також лисиць. Бракує інших необхідних інструкцій та документів”, — зазначив Андрій Сенюк. Усе це негативно впливає на стан мисливських господарств в Україні та не дає можливості їм швидко розвиватися. Найпростішим виходом із ситуації, на думку Андрія Сенюка, було б імплементувати європейське мисливське законодавство для України. Вовків боятися — в ліс не ходити? Проте не лише поросята потрапили до фотопасток мисливців. На території ландшафтного парку “Стільське Горбогір’я” та мисливських господарств “Лісівник”, “Чибіс” та УТМР (Українське товариство мисливців та рибалок) на фото зафіксували вовка. Володимир Гентош впевнений, що на цій території є, щонайменше, двоє вовків. Про це вже раніше говорили люди з навколишніх сіл. Проте чи цей, зафіксований на фото, є одним з тих двох, чи третім — невідомо. “Цього року грибарі та території УТМР в околицях Миколаєва бачили вовків. Спершу мені не вірилося, але вже коли фотопастка спрацювала, тоді переконався. Щодо одного я можу сказати точно, що він був, бо я чув як вив. Але, доки не побачив, не мав впевненості, що те, що чую, саме вовк”, — каже мисливець. Фотопастка спіймала вовка в момент, коли він прийшов до годівниці. Володимир Гентош каже, що змінив своє ставлення до вовків: “Ще років десять років тому я, як і всі, боявся вовка — боявся йти до лісу, за дітей, за худобу. Проте, вовки завжди жили серед нас. Страх вовка — це, скоріше, стереотип”. Однак, одразу зауважує, що вовк — передусім тварина, і людина сама має подбати про власну безпеку. “Навіть курка може становити небезпеку. Сама по собі вона точно не буде нападати на людину. А от вже квочка з курчатами, яка відчуває загрозу від людини, може і напасти. Це інстинкт самозбереження, збереження роду. Зрозуміло, що вовки нападатимуть, якщо відчують небезпеку. Тож, з власного досвіду, до всього треба ставитися дуже обережно”, — застерігає Володимир Гентош. Проте, якщо не регулювати кількість вовків, вони таки стануть шкідливими для людей. Якщо популяція вовків швидко збільшуватиметься, то згодом тваринам доведеться підходити все ближче до людей у пошуку їжі. “Насправді це корисна тварина, просто кількість вовків має бути регульована. Якщо зараз у нас живуть три вовки на всю цю околицю, то це не просто допустима, але й потрібна кількість вовків. Перевищення кількості — це вже коли буде зграя. Якщо вовчиця щоразу народжує семеро вовченят, і з них три чи чотири самички, то за два роки популяція значно зросте. А за три роки у зграї вже може бути тридцять особин”, — зазначає мисливець. “Вовки харчуються дикими тваринами — козулею, кабаном, оленем, зайцем, мишею. Все, що бігає по лісах та полях — це корм для вовка. Але коли не вистачатиме корму для вовка в природному середовищі, тоді він стане шкідливим для людей, адже йому доведеться прокрадатися за їжею в села, забирати собак та котів, телят та лошат”, — каже Володимир Гентош. Вовки проти шакалів Проте мисливець зауважує, що саме зі зміною клімату вовки на Львівщині стають особливо корисними. “Зараз, коли у нас іде зміна клімату, відбувається інвазія шакала з південних теренів України північніше та західніше. Їх вже помічають в річищах, де протікає Дністер. Особливо рибаки розповідають, що бачать шакалів”, — каже він. А мисливцям регулювати чисельність шакала значно важче, ніж чисельність вовка. Водночас вовк та шкал — це конкуренти. Вовки не дають шакалам поширитися на своїй території і є, таким чином, захистом від шакалів. “Чисто по-мисливськи: вовк як мисливець регулює кількість хворих тварин у лісі, люди як мисливці регулюють чисельність вовка. Але чисельність вовка набагато легше регулювати, ніж чисельність шакала, або тієї ж лисиці”, — зазначає Володимир Гентош. Козулі зростом як зайці Розповів мисливець і про те, чому мисливці змушені регулювати чисельність козуль. І хоч вони не становлять загрози для людей, проте їх теж відстрілюють. “Козулі є квартальним звіром, тобто вони поколіннями живуть на одній і тій самій території. В них дуже маленька міграція. І якщо ми не будемо відстрілювати козла буде імбридінг У мисливських колах це називається “звелася порода”, не відбулося кровозмішування. Якщо здорові козулі мають бути по пояс, то при не правильному кровозмішуванні народжується потомство, яке не росте вище коліна, як зайці”, — розповів мисливець. Вовк теж не здатен впоратися з регуляцією популяції козуль. Адже він не обирає на кого полювати — на самця чи самичку. Натомість може відловити усіх вагітних самичок, адже їх вполювати легше. “Коли ми забираємо козла з одного кварталу, то туди приходить з сусіднього. І тоді відбувається кровозмішування”, — пояснює мисливець. “Мисливець — від слова мислити” Тож, полювання — це не про здобич, чи про вбивство. Це про розумний підхід до регулювання популяції тварин. А також про спільноту та традиції. "Мисливець — від слова мислити, — каже Володимир Гентош, — Тому тут треба думати, які наслідки можуть бути від твоєї діяльності чи бездіяльності, і все тримати під контролем. Постійно знати скільки є в наявності козулі, кабанів, лисиць та вовків. І, відповідно, прорахувати, як вони себе поводитимуть”. Як приклад мисливець наводить такі розрахунки: “Якщо ти маєш тридцять вовків і сто косуль, то, відповідно, вовки усіх козуль не з’їдять. Максимум двадцять зможуть зловити, вполювати. І тоді, щоб прогодуватися, підуть у села. Якщо, як от зараз у нас є, ймовірно, три вовки й чотириста козуль. Це нормально. Тут буде діяти природний відбір — вовк забиратиме слабших, популяція козуль тільки оздоровлюватиметься”. “Якщо ми знищимо мисливця, то збіднимо себе” Володимир Гентош розповідає, що більшість європейських країн, а зокрема Угорщина, Польща та Австрія мають свої мисливські традиції. Мисливці обмінюються досвідом, спілкуються. “Якщо ми знищимо мисливця як такого ми просто себе збіднимо, зникне цілий пласт культури. На цих територіях свого часу полювали дуже серйозні люди, навіть Франц Йосиф І. Полювання мусить бути, бо це традиція. Якби не було полювання, то може б і нас не було, бо наші предки так могли прогодувати свої племена. Полювання — це в першу чергу зустріч. Адже мисливець це не браконьєр. Їх не можна плутати. Браконьєри не дотримуються правил. А мисливець живе за правилами та традиціями. Мисливець — це поважний гоноровий чоловік. А браконьєр — це шкідник для мисливця”, — зазначає Володимир Гентош. Але, як і кожна традиція, полювання мусить мати свої правила та розумні межі. Тож, враховуючи зміни, які відбуваються довкола, схоже, настав час ці правила переглянути. Такої думки дотримуються й управлінці, і самі мисливці. Довідково Регіональний ландшафтний парк "Стільське Горбогір'я" — об'єкт природно-заповідного фонду Львівської області. Розташований у центральній частині Львівської області, що простягається від околиць Львова до річки Дністер. "Стільське Горбогір'я" належить до району Бібрсько-Перемишлянського Опілля. В межах "Стільського Горбогір'я" та прилеглих ділянок долини річки Дністер, Гологірського пасма і Львівського плато функціонує ряд природнозаповідних об'єктів, зокрема комплексна пам'ятка природи "Стільське", заповідне урочище "Роздільське", ландшафтні заказники "Липниківський", "Стариці Дністра" та інші. Унікальною пам'яткою давньої української історії та культури є Стільське городище 8-11 століть. В найближчих околицях городища зафіксовано більш як три десятки поселень, курганів, язичницьких святилищ, печерних храмів. Збереглися також чисельні архітектурні пам'ятки (церкви, костели, руїни замків) містечок Раківця, Підтемного, Кугаєва, Миколаєва, Роздолу, Берездівців. Тваринний світ парку представлений багатьма видами. Серед ссавців, зокрема, куниця кам'яна, ласка, горностай, борсук, видра річкова, кабан звичайний, олень благородний, куниця європейська, лисиця, бобер європейський, заєць сірий. Тут також живуть 117 видів птахів (жовна чорна, соловейко західний, журавель сірий, лелека чорний, лелека білий).