Скандал з ветераном у Львові: правоохоронці розпочали перевірку

Краще б москалі тебе вбили! Я спершу вагався, чи про це розповідати, якось звик сам собі давати раду. Але з таким хамським та злобним ставленням до себе, як до ветерана і учасника бойових дій, ще не стикався. Чи не вперше з того часу, як наприкінці минулого року повернувся з фронту, мене накрило, відчув себе безсилим. Коли тобі кажуть, що мало вас москалі били на фронті, коли на тебе плюють, то тяжко втриматись. Тому викладу це відео. По-перше, може хтось впізнає цих злобних істот. По-друге, щоб попередити побратимів: вашим сусідам, людям, що живуть поряд з вами, на вашій вулиці чи у вашому мікрорайоні, часто глибоко байдуже, що ви ветеран, що у вас такий діагноз, що вити. Люди злі і думають тільки про себе. Прийшов до відділення банку, щоб оформити картку по інвалідності.В залі черга , метушня. Працюють два менеджери. До одного — черга, інший працює з документах. Звична картина, всюди очікування, байдужість, нерви.Підійшов до працівника банку , чемно пояснив, хто я і з чим прийшов. Спитав , чи маю право обслуговуватись поза чергою — як передбачено законом. Вона поставилась з розумінням, підвела до менеджерки, до якої не було черги.І тут чую, як одна жіночка у черзі починає обурюватись, мовляв, пускають без черги. Я їй пояснив, що я учасник бойових дій, оформляю інвалідність. Працівник банку також сказала, що все законно… А вона в обличчя мені, ти не ветеран, у тебе руки-ноги цілі, то який ти ветеран.А ти, жінко, звідки знаєш, що я пережив? Що бачив? Скільки разів був за крок від смертельної небезпеки ? Та найболючіше — це не її крик. Найгірше — ті погляди з боку. Люди дивились, ніби я щось вкрав. А далі — гірше. Словесний потік образ, наче відро помиїв: і мене, і мою матір згадала , що дура такого сина виховала , сказала, що моє місце на Кульпарківській , і навіть те , що "мало вас там москалі били ".Я зірвався. Не стримався. Сказав їй усе, що думаю. Знаю, що не треба було, не мав сили стримати емоції. Врешті, вона пішла. Її швидше обслужили, а я далі відповідав на питання менеджера, намагався через силу заспокоїтись.У голові лунали її слова, що її син теж служить. Але як мати, котрої син служить може побажати іншому військовому, щоб його москалі вбили. І заради чого? Заради місця у черзі. В голові не вкладається! Але на цьому все не закінчилось. Любительниця москалів повернулась. Вже з чоловіком. І обоє почали кричати на мене, обзивати брехуном. Казали, що я не був на фронті , що я все вигадую.Бачу треба тримати оборону, дістав телефон і увімкнув камеру. Нехай лишиться запис. Нехай люди побачать, як "дякують" тим, хто, як пафосно кажуть, захищав їхній спокій. У мене немає слів. Є тільки біль. Гіркота. І сором. За таких людей.За що ми воювали? За таке ставлення? За те, щоб нас принижували, коли ми ледве тримаємось на ногах?І знаєте, що найстрашніше? У мене тяжкий діагноз — оклюзія правої внутрішньої сонної артерії. Тобто, повна закупорка. Ще під час служби мене постійно мучив головний біль. Але військові медики не змогли встановити діагноз. Можна було прооперувати, але тепер вже пізно… До війни я мав бізнес, був забезпеченою людиною, за покликом душі пішов на фронт, втратив здоров`я і що тепер? Щоб оформити ту трикляту інвалідність маю пройти три пекла людських образ і зневаги. Слів немає. Лише гіркота і сором за таких людей. Тому поширюю відео, не знаю чи вони, львів`яни чи приїжджі, але такі персони треба знати в обличчя.

Posted by Роман Яворський on Monday, May 5, 2025