Львів – місто, де історія оживає на кожному кроці. Однак поряд із відреставрованими пам'ятками архітектури та туристичними локаціями існують місця, які зберігають історію міста у дещо інший спосіб – через свій занепад та забуття. Ці закинуті об'єкти розповідають історію промислової могутності Львова, його злетів та падінь, а також демонструють, як місто трансформується з плином часу. Монастир кармелітів босих і костел Матері Божої Шкаплерної Місцезнаходження: вул. Персенківка, 10 Будівництво храму розпочалося у квітні 1932 року. Кармеліти, члени католицького монашого чину заснованого у XII столітті, з'явилися у Львові ще в 1613 році. Перші два місяці будівництво йшло швидкими темпами, однак згодом виникли проблеми з документацією – магістрат кілька разів зупиняв роботи через відсутність дозволів. Офіційний дозвіл на будівництво видали лише 27 лютого 1933 року. Будівельні роботи та збір коштів продовжувались до початку Другої світової війни. Комплекс освятили у 1938 році, але повністю завершити його так і не вдалося. Під час Другої світової війни монастир спочатку зайняла радянська армія, а згодом – німецька військово-будівельна команда, яка провела перебудови та перепланування. У травні 1946 року кармеліти остаточно залишили Львів у рамках програми репатріації поляків. Костел і монастир перетворили на магазин та станцію техобслуговування. До 2012 року комплекс був поділений між Львівським автобусним заводом (ЛАЗ) і ВАТ "Укравтобуспром". Після банкрутства ЛАЗу приміщення комплексу опинилися в повному запустінні та почали руйнуватися. Наприкінці 2017 року монастирський комплекс визнали пам'яткою архітектури місцевого значення та внесли до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що дало певні сподівання на його збереження. Однак через аварійний стан потрапити до монастиря майже неможливо. У 2018 році депутати Львівської міської ради зверталися до вищих правоохоронних органів щодо належного розслідування незаконного відчуження майна ЛАЗу, частиною якого був і монастир. Петиція 2016 року про відновлення монастиря та повернення його Римо-Католицькій Церкві не набрала необхідної кількості голосів. Львівський завод кінескопів Місцезнаходження: вул. Героїв УПА, 73-77 Заснований у 1954 році на базі невеликої майстерні польської фірми «Полюкс», Львівський електровакуумний завод з часом перетворився на флагман електронної промисловості України. У 1966 році підприємство було перейменовано на «Львівський завод кінескопів» і стало головним виробником електронно-променевих трубок для телевізорів у СРСР. На піку своєї діяльності завод забезпечував роботою близько 11 тисяч осіб. Розпад Радянського Союзу та економічні труднощі 1990-х років призвели до значного спаду виробництва. У 1999 році підприємство оголосили банкрутом, його майно було розпродано, а територія поступово перетворилася на закинуту промислову зону. У 2018 році Львівська міська рада затвердила детальний план розвитку цієї ділянки, згідно з яким на території збудували сучасний багатофункціональний комплекс. Львівська цитадель Місцезнаходження: між вулицями Коперника, Стефаника, Драгоманова та Вітовського Історія Львівської цитаделі сягає XIV століття, коли ця територія належала багатим міщанським родинам, таким як Кампіани, Боїми та Фредри. Під час археологічних розкопок тут знаходили рештки язичницьких капищ XII-XIII століть. У XVII столітті узвишшя набуло стратегічного значення і використовувалося для розміщення артилерії під час військових дій. Найбільшого розвитку комплекс досяг у 1850-х роках, коли австрійці збудували масштабний оборонний комплекс, що складався з центрального ядра – казарм, чотирьох артилерійських веж (башт Максиміліана), ровів, валів і підземних переходів. Найтрагічнішим періодом в історії цитаделі були 1941-1944 роки, коли нацисти створили тут концентраційний табір "Шталаг-328", через який пройшли понад 284 тисячі людей. Табір отримав назву "вежа смерті", а кількість загиблих тут перевищує 140 тисяч осіб. Після війни територія цитаделі частково заросла, а її фортифікаційні елементи втратили своє військове значення. За радянських часів спостерігалась відсутність належної організації та контролю за призначенням території. Сьогодні Львівська цитадель — це історичний комплекс, частково використовуваний як туристичний об'єкт із ресторанними та готельними закладами, розташованими у деяких вежах. Проте більшість споруд перебуває у занедбаному стані. Експерти наголошують на важливості збереження історичної цінності цитаделі, оскільки вона залишається єдиним у Східній Європі комплексом фортифікацій XIX століття, який зберіг цілісну структуру. Існують пропозиції створити на цій території меморіальний парк із музеєм, що дозволить належним чином вшанувати всі сторінки її історії. Кінотеатр «Україна» Місцезнаходження: вул. Городоцька Кінотеатр «Україна» колись був одним із найпопулярніших культурних закладів Львова. Розташований на вулиці Городоцькій, він приваблював глядачів не лише кінопоказами, а й живою музикою у фойє та затишною атмосферою. Це був центр культурного життя для багатьох львів'ян, місце зустрічей та соціалізації. З появою сучасних кінотеатрів з новітніми технологіями та комфортними умовами, популярність «України» почала поступово спадати. Неможливість конкурувати з новими мультиплексами та інші фінансові труднощі призвели до того, що у 2006 році кінотеатр припинив свою діяльність. Зараз у будівлі функціонує нічний клуб та концерт-майданчик. Максиміліанська вежа №3 Місцезнаходження: фортифікаційний комплекс «Цитадель» Максиміліанська вежа №3 є частиною фортифікаційного комплексу «Цитадель» у Львові, збудованого в середині XIX століття австрійською владою. Основне призначення цього укріплення полягало в контролі над містом і придушенні можливих повстань. На відміну від великих веж комплексу, мала Максиміліанська вежа №3 має менший діаметр (близько 18 метрів) та не має внутрішнього подвір'я. Під час Другої світової війни, у вересні 1939 року, вежа №3 використовувалася як стратегічний оборонний пункт. У ній були встановлені дві італійські 150-міліметрові гармати часів Першої світової війни, з яких вели вогонь по передових загонах німецької армії. Саме через це укріплення стало мішенню для німецької авіації та зазнало значних руйнувань від авіабомб. Сьогодні вежа перебуває в занедбаному стані, зберігаючи сліди воєнних руйнувань. Вона є свідченням історичних подій та невід'ємною частиною архітектурної спадщини Львова. Однак через аварійний стан відвідування вежі може бути небезпечним, і доступ до неї обмежений. Попри це, Максиміліанська вежа №3 залишається цінним історичним об'єктом, який привертає увагу дослідників та любителів військової історії. Палац Стефануса-Подлевського Місцезнаходження: село Черниця Розвадівської громади за 30 км від Львова. Його історія сягає XVII століття, коли на місці середньовічного замку було зведено оборонний двір галицьким боярином Мацеєм Чернейовським. Згодом власниками маєтку стали Жевуські, а пізніше — Подлевські, які перебудували замок на палац. Останнім власником палацу був інженер Вітольд Стефанус, який придбав маєток приблизно у 1920 році. Він значно розширив фільварковий комплекс, сприяв розвитку сільського господарства та промисловості в регіоні, зокрема, збудував фабрику з виробництва дерев'яних іграшок біля залізничної станції у селі Пісочна. Стефанус також підтримував місцеву громаду, надаючи допомогу сиротам та багатодітним сім'ям. У 1928 році на території палацу було відкрито український агрономічний інститут, що був важливим осередком освіти для українців того часу. За радянської влади в будівлях палацу розміщувалися сільськогосподарський технікум та школа, які функціонували до 1979 року. Після цього споруди поступово занепадали. У 1993 році в палаці знімали серіал «Злочин з багатьма невідомими» за мотивами кримінальних репортажів Івана Франка. На той час будівля ще була в задовільному стані, але згодом почала руйнуватися. Сьогодні палац перебуває в аварійному стані, з пошкодженим дахом та стінами. Залишки парку, що оточував палац, також занедбані. Попри це, архітектурні елементи, такі як вежа та фасад з колонами, все ще привертають увагу дослідників та туристів. Варто зазначити, що в 2020 році невідомі розібрали на цеглу залишки місцевого костелу, що свідчить про подальшу втрату культурної спадщини в цьому регіоні. Наразі палац залишається покинутим, і його майбутнє залежить від ініціатив щодо збереження та реставрації цієї історичної пам'ятки.