У листопаді Львівська громада повністю декомунізувалася – тут демонтували останній об’єкт радянської спадщини. Багато знесених пам’яток потрапили до музею «Територія Терору». Тепер колекція радянського тоталітарного мистецтва налічує 68 об’єктів – серед них відомі львів’янам скульптурні композиції «Мати-Батьківщина», «Воїн з прапором» і «Присяга» з Пагорба Слави, а також пам’ятник радянській космонавтці Терешковій. Культурологиня та директорка музею «Територія Терору» Ольга Гончар розповіла журналістам LVIV.MEDIA про те, чому пам’ятки радянської спадщини варто зберігати, як музей опрацьовує ці об’єкти та що планує робити з ними далі. Питання декомунізації стоїть перед українським суспільством вже тривалий час. Пам’ятники радянщини в Україні та у Львові, зокрема, обливали червоною фарбою, обписували фразами на кшталт «Знеси мене» чи «Імперія геть». «Ці пам'ятники були певними маркерами присутності радянської влади та тоталітарного режиму на нашій території. І зараз ми їх позбавляємося, тому що нарешті можемо працювати з нашою державою самостійно», – коментує необхідність позбутися радянських монументів Ольга Гончар. Культурологиня зазначає, що пам’ятки радянщині треба зберігати у музеях, адже вони є частиною історії тоталітарних режимів на території України. Тут йдеться не лише про окупацію – це про історію боротьби, опору, стійкості українського народу, того, як ми виживали, перемагали і як ми перемагаємо далі. «Важливо зберігати пам’ятки в музеї, тому що це певна вакцинація від тоталітаризму на майбутнє. Якщо ми хочемо пам'ятати, як український народ зберігав свою стійкість та культуру незалежно від того, яка на нашій землі була влада, то їх треба зберігати», – говорить директорка. «Територія Терору» – єдиний в Україні музей, який має колекцію радянського тоталітарного мистецтва. «Якщо хтось захоче робити музей про тоталітаризм і тоталітарний режим, про історію радянської окупації, про історію боротьби українського народу, то така колекція є тільки у нас», – коментує культурологиня. Ольга Гончар говорить, що колекція «Території Терору» могла б стати прекрасним стартом для ще одного музею: «Чи це буде філіал музею «Територія Терору», чи окремий музей? Думаю, час покаже. Але потихеньку робота йде». Як відбувається процес перенесення пам’яток до музею? Очищення простору Львова від радянських маркерів розпочалося ще до розвалу СРСР – у 1990 році перед Оперним театром знесли пам’ятник Леніну. Першою пам’яткою, яка потрапила до музею «Територія Терору» у 2016 році, стала меморіальна дошка на честь українських письменників-комуністів Степана Тудора та Олександра Гаврилюка. Останнім у 2023 році до музею перенесли барельєф, присвячений першому відзначенню робітниками Львова Дня трудящих 1 травня 1890 року. Ольга Гончар розповідає, що на рівні Львівської міськради працює комісія, яка вивчає, які об’єкти радянщини треба прибрати. Далі визначають того, хто буде демонтувати конкретний об’єкт і вкінці пам’ятка потрапляє до музею. Працівники «Території Терору» оформлюють документи та збирають першу базову інформацію: що це за пам’ятка, яка її назва, розміри, з якого матеріалу вона виготовлена та чи відомий її автор. «Наразі наш музей не пристосований для зберігання подібної колекції, але у Львові поки немає місця, де ці пам’ятки можна було б зберігати. Колекція радянського тоталітарного мистецтва розміщена по всій території музею, зокрема на нашій парковці», – коментує директорка «Території Терору». Більшість монументів були створені для того, щоб стояти на вулиці, тож перебування просто неба їм нічим не загрожує. Однак деякі з пам’ятників під час демонтажу були пошкоджені, тому працівники музею намагаються їх «підрихтувати». Ольга Гончар зазначає, що лагодити пошкоджені об’єкти доводиться своїми силами, але надалі необхідно шукати кошти, адже в «Території Терору» грошей на додаткову реставрацію цих пам’яток немає. Зараз в музеї є розроблена екскурсія частиною колекції радянського тоталітарного мистецтва. Під час екскурсії працівники музею детальніше розповідають про кожну пам’ятку, причину створення, про те, яким було її призначення та історію перенесення монумента до «Території Терору». Також відвідувачі дізнаються про автора – в яких умовах він працював та чи була переслідувана або репресована його родина. Берегти чи не берегти? Аргументів на користь знесення чи збереження радянських пам’ятників існує безліч: хтось хоче зберегти їх як зразки монументального мистецтва, а хтось вважає, що радянські пам’ятки треба просто зносити. Директорка музею «Територія Терору» говорить, що українці по-різному ставляться до їхньої колекції. «Для багатьох це – жива травма. Люди пам'ятають, що таке Радянський Союз. Ми це розуміємо і поважаємо. Але якщо говорити про дослідників, про журналістів, про митців – для них ця колекція завжди дуже цікава», – коментує Ольга Гончар. Колекція пам’яток тоталітарного режиму також цікавить міжнародну аудиторію: посли, дипломати, дослідники часто приходять до музею та цікавляться експонатами. «Наш музей є на дипломатичній мапі. Для них це показник, що музей такого рівня є в Україні, у Львові, – коментує директорка. – Для європейських країн такі музеї дуже важливі. Вони є обов’язкові для відвідування і в контексті родинних історій, і в контексті міжнародних делегацій». Ольга Гончар говорить, що у зв’язку з війною музей має небагато відвідувачів, втім люди все ж приходить та цікавляться виставками «Території Терору». «Кожен відвідувач зараз на вагу золота. Важливо розуміти, що наш музей несе величезне емоційне навантаження – він про тоталітарний режим і тут є історії, які можуть травмувати», – говорить директорка.