Львів’янин Павло Кордіяка встановив світовий рекорд і тим самим здобув звання «Найсильнішої людини Європи». Змагання пройшли 1 квітня в англійському Лідсі, який вважають батьківщиною стронгмену в Європі. Так, 27-річний стронгмен зі Львова Павло Кордіяка встановив новий світовий рекорд у вправі Колеса Конана. Більше про те, як пройшов цей турнір, повсякденне життя, недосконалу роботу федерації та позицію щодо змагань українців на одному майданчику із росіянами, читайте у матеріалі LVIV.MEDIA. Нещодавно спортсмен побував у Львівській ОВА, де з рук начальника ЛОВА Максима Козицького отримав подяку. «Дякуємо за популяризацію фізичної культури й спорту, незламну силу духу і зміцнення престижу України на міжнародній спортивній арені. Пишаємось!», - написав Максим Козицький у Telegram. Про перемогу на змаганнях у Лідсі Я не одразу усвідомив, що я переміг, але я важко працював над цим. Це була мабуть найважча підготовка у моїй спортивній кар’єрі. Пам’ятаю, у перші секунди, коли ведучий сказав, що я переміг, то я у мікрофон перші слова сказав: «Мамо, я найсильніша людина Європи!». Мама завжди тішиться моїм досягненням, пишається мною. Це дуже особлива людина у моєму житті. Також я був гордий тим, що український прапор підніметься, українець підніме кубок у не такий простий час для України, коли у нас війна. Так само мене багато підтримували мої друзі, які на «нулі», на фронті. Я знаю, що їх це теж мотивує, а я про це думав і пам’ятав. Тому момент такий був, «до мурашок». Як відбувалась підготовка до турніру Всі українці зараз живуть у стресі. Хочеш не хочеш це все одно відбувається. Я погано сплю, лише 5-6 годин на добу. Більше просто не получається. Якість сну також погана, бувають тривожні стани. Часто з’являється, коли читати новини, то це безумовно впливає, я стресую, в мене зникає повністю апетит, мене постійно нудить. Відповідно звідси мої проблеми зі сном, що впливає на моє відновлення і на мою працездатність на тренуваннях. Підготовка триває 12-14 тижнів. В мене вона так і тривала, єдине що у мене був провал у становій тязі, тому що у мене повернулась стара травма. Я ще в кінці січня на початку лютого їздив до свого лікаря у Київ, мені робили процедуру. Це були болючі ін’єкції в хребет. Відповідно я зробив лише 3 тренування зі становою тягою. Але насправді я себе там комфортно почував, коли робив норматив, то розумів, що результат буде десь в серединці, не втрачаю багато балів, то вирішив поберегти сили на останні дві вправи, для фінішного ривка. Загалом підготовка була важка не тільки в емоційному, але і у фізичному плані, дуже виснажений був. Зранку я себе ледь змушував встати з ліжка в останні чотири тижні. Ми загалом пропрацьовували кожну вправу окремо, до найменших дрібниць: як підбігати до снаряда, як оббігати, пропрацьовували різні варіанти, обирали оптимальне місце. Деякі вправи потрібно було вигравати, як то кажуть, «кров з носа», бо це хороший старт і перемога в конкретній вправі добавляє впевненості у собі. Також це надломлює суперників, тому що коли ти виграєш у їх коронних вправах, на які вони розраховували, це знижує їх мотивацію. На змаганнях ти ніколи не можеш передбачити, що може статись і орієнтуєшся на власних відчуттях. Я переживав за свою спину, але на розминці розумів, що все окей. Єдине що я не планував викладатись на повну у становій тязі, бо через короткий час будуть змагання World Strongstsman і страх травми ще присутній. Вирішили зробити лише три спроби, щоб бути в серединці. Про допуск росіян до змагань На щастя, стронгмен і міжнародна федерація, де я виступаю, не бере приклад з Міжнародного олімпійського комітету і росіяни там будуть виступати ще не скоро. Я думаю, в перспективі найближчих років, їм там нічого не світить. Може і є спортсмени, які мають свою позицію, але її не висловлюють, тому що це все присікається. В нас там, на щастя, всі адекватні і мислячі люди, які розуміють всі наслідки. Тому росіян там не буде точно. Тим більше, було багато топових європейських атлетів, які сказали, що якщо будуть росіяни, то вони не приїдуть на змагання. Я поводжу себе як українець і це в принципі повинен робити будь-який спортсмен, чи будь-який громадянин, який має можливість доносити до світу свою думку, розказати про ситуацію в Україні і що там відбувається. В мене почуття підтримки і патріотизму загострилось ще з 2014 року. Я тоді ще був у юному віці, але це відчуття у мені досить глибоко вкорінилося і я думаю, що воно вже нікуди не дінеться. Тим більше я зі Львова, ми львів’яни більшість такі. Думка щодо поведінки боксера Василя Ломаченка Щодо Василя Ломаченка, то цей атлет і ця людина для мене зникла після публікації відео з російським триколором і російськими військовими формуваннями. Після цього я перестав слідкувати за ним, дивитись його бої. Чи правильне рішення ухвалив Кабмін, заборонивши українським спортсменам змагатись на турнірах, де будуть брати участь росіяни Я розумію атлета, який все життя тренується, вкладає свій ресурс, життя, кар’єру. Але з іншого боку я не розумію, як я буду на одному майданчику з росіянином. Я, мабуть, сам би відмовився і не поїхав на ті змагання. Я би писав дописи у соціальних мережах, намагався би донести позицію до функціонерів, які це все вирішують. Вважаю, що потрібно збільшувати тиск дипломатичний на ті організації і федерації, які допускають росіян, щоб наші атлети мали можливість виступати і піднімати наш прапор. Щодо заборони Кабміну, то скоріш за все це правильно, бо я не можу уявити себе на одному майданчику з росіянином. Тобто моя позиція в цьому випадку збігається з рішенням Уряду. Звичайно, що я хотів би виступати, але якщо на змаганнях будуть росіяни – я не поїду. Як відбувається спілкування з українськими колегами-стронгменами З Олексієм Новіковим поза спортивним майданчиком ми товаришуємо. В нас немає суперництва. Звичайно, у нас включаються особисті амбіції, але загалом у нас товариські стосунки, ми підтримуємо один одного. Наприклад, коли була фінальна вправа, то я допоміг Олексію нанести клей на руки, щоб він зробив свою спробу. Я закінчив свою вправу – він для мене вже не суперник, а товариш і українець, якому я хочу допомогти. Як потрапив у цей вид спорту Я в стронгмен попав випадково. Наприкінці 2012 року у Львові відкрився перший спортивний клуб «Олімп» у Львові. А з першої стипендії я купив собі абонемент. Тоді там тренувався Володимир Рекша, він діючий стронгмен, дворазовий чемпіон світу. Тренувались там ще Олег та Орест Пилип’яки, вони теж тоді займались стронгменом. Я там тренувався, з ними познайомився, вони підбивали на якісь там вправи окремі. Я займався у залі, в мене були непогані показники як для початківця. І там проводився чемпіонат України серед юніорів. Там хтось не приїхав, і мені запропонували позмагатись, щоб закрити місце того атлета. Я зайняв восьме чи дев’яте місце з десяти. Але мені сподобалося, я почав себе пробувати у цьому виді спорту. Почав якось більш структуровано тренуватись. Звичайно, не все виходило, були травми. Все відбувалося методом спроб та помилок. Чи важливі фізичні дані та генетика для стронгмена В мене в сім’ї ще є брат старший, він трішки нижчий за мене, в нього зріст 193 см. Ми були приблизно однакової тілобудови. Ми обидвоє займалися MMA, але потім я пішов у стронгмени. А він в принципі так і важить кілограмів 90, 94 раніше важив. А я займався зі штангою, у мене вага набиралася швидше. В мене батько такої теж кремезної тілобудови, високий. Мама має зріст 180 см. А коли я приїжджаю до бабусі в село, то мені всі розповідають про мого прадіда, що він був дуже високим і кремезним, всі відзначають його природню силу. Не знаю, наскільки це правда, але всі про це говорять. Звичайно генетика має значення, але це не ключовий фактор. Якщо говорити про професійний стронг, то навіть з Австралії був атлет, Коко у нього кличка, то у нього зріст приблизно 175 см. Але він виступає на престижних турнірах, навіть ріст не є завадою. Хоча деякі вправи йому даються важко через його низький зріст. Той самий Олексій Новіков – зріст 186 см, трохи вище середнього. Але цього достатньо. Важливість харчування для спортсмена Для мене найважче – з’їдати необхідну кількість їжі. Їсти потрібно справді дуже багато. У своїй ваговій категорії я переважно найлегший, хоча я важу не мало – 130-135 кг. Тоді як атлети приїжджають 150, 170, 200 та поза 200 кілограмів, відповідно змагатись з ними не так вже й легко. Особливо в останні дні перед змаганнями доводиться їсти «через не можу», буквально силою запихати у себе їжу. Це втомлює, бо втрачається задоволення від того, що ти смачно поїв. В мене немає якихось там особливих обмежень у харчуванні, але з часом, коли я ставав більш професійним атлетом, то навантаження збільшувалось, рівень зростав. Така більш некорисна їжа втрачала смак і бажання з’їсти її також зникало. Про роботу реабілітологом у повсякденному житті Я продовжую працювати, єдине що пожертвував дещо роботою заради спорту, й працюю тепер лише пів дня. Я приймаю пацієнтів лише зранку. В обід у мене або сон, або вирішую свої справи. А ввечері тренування. Мені подобається моя робота, мені подобається спілкування, бо зі всіма пацієнтами, які до мене ходять, я у дружніх та товариських стосунках. Та й не хочеться бути атлетом, який крім спорту нічого не вміє, бо спортивна кар’єра може закінчитись в будь-який момент. Про хобі та інтереси Я люблю автомобілі, динамічні, швидкі. В мене самого спортивна версія авто. Також останнім часом я полюбив приставку. Мені дружина колись подарувала Sony PlayStation 5. Я довго нею не користувався, то не було часу, то не було бажання. Але потім якось зіграв і зрозумів, що воно добре мене відволікає і повністю переключає. Частіше почав грати коли почалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну. Ми вдома приймали багато людей, було щось схоже на гуртожиток. Приїжджали люди з Київщини, Чернігівщини, з інших областей України. Люди тікали від війни, дехто жив у нас пів року й навіть більше. І був у нас син друга нашої сім’ї, з ним ми їздили допомагати на блокпостах, у хабах волонтерських. А ввечері приїжджали раніше, бо комендантська година рано починалась, і що робити: працювати – не працювалось, тренуватись – не тренувався тоді, бо ще невідомо було як буде далі. І ми тоді почали грати, бувало сиділи до пів ночі. Коли ми грали вдвох, то ми грали у FIFA, а зараз граю в онлайні, то граю в Call Of Duty. Я дивлюсь UFC, також дивлюсь бокс, деколи можу подивитись футбол, коли грає збірна, або улюблений клуб – я вболіваю за Реал Мадрид. Де найбільше люблять стронгмен Однозначно – Велика Британія. В нас ніколи футбол не був таким популярним, як там популярний стронгмен. Там дуже багато уваги цьому виду спорту. Величезні арени, а люди готові платити не малі гроші, щоб подивитись на це. Вони купують різні атребути: плакати, футболки, журнали, стоять по 2-3 години у чергах за автографом. В них цей вид спорту дуже розвинений, тож там атлети мають змогу монетизувати це все й непогано заробляти. Це сприяє розвитку й дозволяє зрозуміти, що ти свій результат можеш конвертувати у прибуток і це є додатковою мотивацією. Спорт забирає багато сил, тому реалізувати себе ще десь поза ним досить складно. А там люди готові купувати навіть звичайні роздруковані фото з підписом атлета. А в нас в Україні бували випадки, коли проводились реально класні турніри, приїжджали круті атлети, був безкоштовний вхід, а приходило 200 людей. А там люди платять, якщо переводити на наші гроші, від 4 500 до 45 000 гривень і заповнюється 10-тисячна арена, а квитки ці продаються за декілька годин. Чи важливо атлетам взаємодіяти зі своєю аудиторією Атлети повинні спілкуватись з людьми, які їх підтримують, бо ці люди купляють трансляції, приділяють вам увагу, штовхають вас вперед. Можна бути класним атлетом, але без аудиторії у нього буде значно менше можливостей. Тому потрібно цінувати тих фанатів, які приходять дивитись на вас, підтримують вас. Я, наприклад, записую сторіс в Instagram зі своїми тренуваннями. Я деколи скидую туди вправи, щоб люди взагалі розуміли що це, бо інколи навіть мої близькі не знають що я роблю. Мені це не важко, тим паче є елемент спілкування з аудиторією. Зараз я багато спілкуюсь з людьми зі США та Великої Британії щоб покращити свою англійську. Чи якісно працює Федерація стронгмену України У нас є федерація, але вона функціонує дещо не в ту сторону. Тобто вона не працює над розвитком цього виду спорту, над популяризацією атлетів. Український стронг на хорошому рівні, але це не заслуга федерації. В мене було таке, що за сезон проводив 25-27 стартів. Їздили в Польщу, Чехію, країни Балтії, Словаччину на дрібні локальні турніри, де ми заробляли по 300-500 євро. Ми відкладали ці гроші, щоб потім поїхати на турнір в Америку, там спробувати свої сили. А це потребує багато зусиль. Як фізичних, так і фінансових. Постійно дорога, постійно змагання. Бувало, що я виступав двічі за вихідні. При тому, що ти ще й змінюєш країну: умовно, ввечері я виступаю в Чехії, виїжджаю, їду далі, а наступного дня виступаю вже в Україні чи там у Литві. Ти їздиш, вкладаєш гроші у підготовку, у квитки, бронюєш житло. Зараз мені вже все оплачують, бо мене запрошують, адже я виступаю у професіоналах. А раніше поїздка в Америку це було приблизно 5-7 тисяч доларів. Це не маленькі гроші для звичайної людини. Які очікування від наступних змагань у США Я ніколи не будую очікувань від змагань, тому що власні очікування потім грають проти мене. Ти сам на себе кладеш певну відповідальність перед собою, і це при тому, що це ти говориш лиш собі, не своїй публіці, бо вони також матимуть свої очікування. Я завжди кажу, що їду на змагання показати свою кращу форму. Якщо я покажу цей максимум і ще й виграю змагання, значить я був найсильнішим. Якщо я правильно себе налаштую, то зможу пройти весь шлях без помилок. Чи збільшилась увага від аудиторії Перш за все це Велика Британія. Багато уваги, люди досі продовжують мені писати, вітати, слідкують за моїми тренуваннями. Я бачу по соцмережах, що активність значно виросла. І хоча по кількості це не дуже помітно, бо додалось лиш кілька тисяч людей, але активність значно збільшилась. В Україні теж помітив, що більше впізнають, що також приємно. Ну і мабуть можна сказати, що я вийшов з тіні Олексія Новікова, тому що коли в Україні згадували про стронг, то говорили або про нього, або про Василя Вірастюка. Тож я заявив про себе. Довідково Павло Кордіяка навчався у Львівському державному університеті фізичної культури імені Івана Боберського. Тренування зі стронґмену почав у 2014 році. Він здобув звання «Найсильнішою людиною України-2020», став абсолютним чемпіоном України 2019 і 2020 років, чемпіоном світу з Логліфту 2019 й переможцем World Strongman games Uzbekistan 2019 року.