Олена Дубініна разом із п’ятьма онуками переїхали до Львова зі Слов’янська минулої весни. Син жінки – військовослужбовець, який загинув від поранень, отриманих на війні в липні 2022 року. Про це повідомляє «Суспільне». Син Олени служив у лавах ЗСУ з 2016 року. Натомість важке поранення у голову він отримав у Мар’їнці 14 березня 2022 року. «Вони стояли в Мар’їнці. Коли тільки заходили на ротацію, він казав: «Мамо, якщо не дай Боже щось тут почнеться, нам тут всім «кришка». Як він отримав поранення я не знаю. Коли його звідти забирали, то думали що він «двохсотий», - каже Олена. Місяць військового лікували у Дніпрі, а потім він ще три місяці пролежав у реанімації у львівському госпіталі. Водночас аби бути ближче до сина, Олена Дубініна разом з п’ятьма онуками переїхала зі Слов’янська до Львова. «Були такі часи, що він приходив до тями. Він не міг говорити, бо в нього стояла трубка через яку він дихав. Очима з ним переглядувалися, я його щось питала, він «так» або «ні» відповідав. Руки тиснув. Син його приходив, а потім казав: «Бабуся, він у нас сильний, він витримає». Я казала, що сподіваюсь на це. Але сталось, як сталось...», - ділиться горем жінка. Помер Андрій 9 липня 2022 року. Його поховали на Полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові. А після похорону Олена вирішила, що залишиться з п’ятьма онуками у Львові. У Львові вони орендують квартиру і поки у Слов’янськ повертатися не хочуть. Жінка каже, що тепер з нашим містом у неї нерозривний зв’язок, бо тут назавжди залишився її син. Зараз вона сама виховує дітей, адже невістка пішла зі сім’ї чотири роки тому. «Найменшому – Богданові – 5 років, Наді – 7, Маринці – 11, Христині – 9 і Микиті – 17. Мама їх кинула і пішла, відмовилась. У травні буде чотири роки. Мене образа розпирає, що діти ростуть, а в них немає ні батька, ні матері», - розповідає Олена про своїх онуків. За її словами, онуки їй у всьому допомагають: і прибрати, і посуд помити, і поїсти приготувати. Водночас найстарший онук – Микита – хоче, як і його батько, стати військовим. Хлопець планує вчитись на артилериста. «Він мені часто розказував про техніку, зброю. Мені це подобалось. Це головна моя ціль – захищати Батьківщину. Тим більше зараз війна йде на Донбасі, звідки я родом. Ворог прийшов і ми маємо його знищити. А найбільша мрія – щоб закінчилась війна і не гинули більше мирні люди і наші військові», - каже Микита Савенко. Як згадка про батька на стіні у львівській орендованій квартирі у нього висить прапор. «Прапор цей подарували батькові біля шахти «Бутівка» бригада, яка стояла поруч з батьковою бригадою», - розповів Микита. Читайте також: Безкоштовне житло для переселенців на Львівщині: як знайти та куди звертатися за допомогою Виплати переселенцям та субсидії: які зміни будуть в Україні від 1 лютого Гуманітарна допомога для переселенців у Львові: де та як отримати