Під час російської атаки на Львів 30 липня рятувальники діставали людей із понівечених житлових будинків. Ракети влучили у багатоповерхівки на вулицях Виговського та Патона. Того дня загинула одна людина, а понад 30 людей отримали поранення, десятки мешканців залишилися без майна та житла. Серед врятованих — 6-річний хлопчик із батьком та 93-річна жінка, яка опинилася заблокованою у квартирі під зруйнованими конструкціями. LVIV.MEDIA поспілкувався з двома працівниками ДСНС, які одними з перших працювали на місці удару на вулиці Патона. Вони розповіли, як шукали людей під завалами, що допомагало під час складних рятувальних операцій та як самі переживають такі виїзди. Першим знайшов батька з 6-річним сином під завалами 42-річний майстер-сержант служби цивільного захисту Володимир Федевич зустрів обстріл на чергуванні. Після початку повітряної тривоги він разом із колегами-рятувальниками другої Державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Львові спустився в укриття. Після перших вибухів команда почала готуватися до виїзду. “Почули перші вибухи й побігли одягатися в бронезахист. Паралельно ми почули ще прильоти ракет. Після цього начальник караулу сказав, що ми їдемо на вулицю Патона, бо там влучання в житловий будинок. Дорогою туди почали складати план дій. Готував себе до досить важкої рятувальної операції”, — розповів Володимир Федевич. Володимир Федевич у складі двох відділень ДСНС одним із перших прибув на місце удару. Там уже перебували поліцейські та мешканці, яким вдалося самостійно вийти з будинку. “Картину я побачив наступну. У дворі горить автомобіль, купа цегли й будівельних конструкцій. Також я побачив розбиті або ж знищені верхні поверхи будинку. Люди бігають, хаос”, — зазначив 42-річний рятувальник. Згодом керівник доручив Федевичу провести розвідку на верхньому поверсі одного з понівечених під’їздів. Через вибух вхідні двері деформувало і потрапити всередину звичним шляхом не вдалося. “Я взяв штурмову драбину й за допомогою неї зміг забратися на перший поверх. Після цього я зміг вийти на сходову частину й підійнятися на п’ятий поверх. В одній із квартир була жінка, яка сказала, що під завалами є її чоловік та 6-річний син. У неї був шок”, — розповів майстер-сержант. Рятувальник зайшов у зруйновану кімнату та почав кликати людей. З-під поваленої плити йому відповіли чоловік та хлопчик. “Дитина почала дуже сильно гукати та просити про допомогу. Я намагався підтримувати з ними контакт. Однак вони не змогли сказати своїх імен. Плита, якою їх накрило, була дуже велика. Поруч купа битого скла”, — уточнив Володимир Федевич. Рятувальник дав постраждалим рушники, щоб вони могли захиститися від уламків, і почав розбирати завали, паралельно передаючи інформацію колегам. “До мене підійшли колеги зі спецобладнанням. Потерпілим давали дуже багато води, вони весь час хотіли пити. Чесно кажучи, це була важка рятувальна операція. Дуже багато висячих конструкцій, які могли обвалитися”, — згадує рятувальник. Після того як батька із сином вдалося визволити, їх спустили сходовою кліткою та передали медикам. “Ми працювали вже позмінно, бо під’їхали колеги. Я був першим, хто помітив цих постраждалих і почав деблокування, але спускав їх із п’ятого поверху вже не я. Орієнтовно о 12 годині я завершив свою зміну. Нас замінили, і я поїхав відпочивати”, — додав 42-річний Володимир Федевич. Для нього це був перший випадок, коли довелося саме діставати людей з-під завалів після російського удару, хоча раніше він уже працював на місцях ворожих атак. Зокрема, у вересні 2024 року Федевич був серед рятувальників, які гасили пожежу та розбирали завали після удару по будинку на вулиці Братів Міхновських. “Тоді також була досить жорстка атака. Там була ідентична ситуація. Влучання по житловій забудові. Тоді дуже багато автомобілів горіло. Однак тоді у мене обійшлося без постраждалих. З-під завалів я фактично вперше (ред. — 30 липня 2026 року) діставав людей. Для мене це було щось нове. Дуже важкі будівельні конструкції, і самому їх нереально розібрати. Тому залучалася спецтехніка”, — поділився рятувальник. “Ми її вітали з другим днем народження” Ще одним рятувальником, який 30 липня працював на місці удару, був 24-річний старший лейтенант служби цивільного захисту Ігор Вигінний. Він служить із Володимиром Федевичем в одній пожежно-рятувальній частині, але в різних змінах. Вигінний мав заступити на чергування лише о восьмій ранку, однак після атаки резервну зміну викликали раніше. “Я мав заступити на службу о восьмій ранку. Я спав і близько 04:40 почув вибух, а через хвилину подзвонив начальник та сказав, що в нас збір резервної зміни. Тобто та зміна, яка була на чергуванні, першою прийняла роботу. А ми вже екстрено почали збиратися на підкріплення”, — розповів 24-річний Ігор Вигінний. До моменту прибуття його групи колеги вже ліквідували основну пожежу. Резервна зміна долучилася до пошуку людей та розбору завалів. “Ми очікували викликів на інші ситуації, які могли бути не пов’язані з ракетним ударом. Наприклад, звичайна пожежа у місті. А вже о 5:20 у нас був виклик, щоб ми їхали на місце прильоту та допомагали там. Чергова зміна основну пожежу на місці удару ліквідувала, а ми вже займалися безпосередньо порятунком людей, які були в будинку, та розбирали завали”, — зазначив старший лейтенант. Під час розбору завалів рятувальникам повідомили, що на верхньому поверсі могла залишатися літня жінка. “Я з колегами одразу прийняв рішення підійнятися на четвертий поверх по зовнішній стіні будинку, по драбині. Фактично весь п’ятий поверх був знищений, і ми вже, перебуваючи на четвертому поверсі, стояли фактично під відкритим небом. Мій командир почув голос тієї 93-річної жінки. Вона лежала в ліжку, а плити фактично утворили “кишеню” — зауважив Ігор Вигінний. Кімнату, в якій перебувала жінка, заблокували зруйновані стіни. Рятувальники знайшли невеликий отвір, через який намагалися визначити її точне місцеперебування. “Ми побачили невеличку дірку й почали одразу розкопувати її. Після цього я зміг просунути свій телефон у кімнату, щоб оглянути її зсередини та побачити, де розміщується жінка. Деблокування ускладнювалося нестабільною конструкцією будинку. Все продовжувало валитися з усіх сторін і падало на голову”, — розповів 24-річний рятувальник. Рятувальники спробували використати гідравлічне обладнання, однак конструкції залишалися нестабільними. Зрештою Вигінному вдалося через балкон потрапити до квартири та винести жінку на ношах. За його словами, вона отримала лише незначні ушкодження. “Це взагалі диво. Ми її потім із другим днем народження ще вітали. Вона взагалі була молодчинкою. Вона не панікувала, не плакала, що взагалі зіграло нам на руку, і ми її змогли звідти дістати. Ми потім дали їй води, і нам не треба було її заспокоювати. Чесно кажучи, у мене склалося враження, що для неї це була ніби буденність” — розказав Ігор Вигінний Після порятунку жінці дали телефон, щоб вона могла поговорити із сином. Потім її через вікно перемістили на монтажну люльку, спустили на землю та передали медикам. Людей того дня рятувальники шукали не лише серед завалів квартир. “Насправді ж це не єдина річ, яку ми там зробили. Але люди про це найбільше говорять. У знищених квартирах було деблоковано, наприклад, зо 15 котів. Мене навіть один кіт подряпав”, — зазначив рятувальник. 33 години на місці удару Ігор Вигінний залишався на вулиці Патона до завершення пошуково-рятувальних робіт. Загалом його робота на місці атаки тривала близько 33 годин із невеликими перервами на відпочинок, воду та їжу. Крім порятунку людей і тварин, рятувальники стабілізовували пошкоджений будинок, щоб не допустити подальшого обвалу. “Під час самого розбору завалів у нас періодами був невеликий відпочинок, нам давали воду, бізнеси та просто люди годували нас. Нам дуже приємно, що нам приділяли увагу, і це нам дуже допомагало. Усю ніч ми стабілізовували будинок, щоб він не обвалився. Ми обійшли всі квартири, переконалися, що в них уже більше нікого немає, і нам сказали, що ми завершили роботу”, — підсумував 24-річний рятувальник. На запитання, чому його групу не замінили раніше, рятувальник пояснив, що на той момент підрозділи ДСНС Львівщини були залучені й до інших пожеж. “У нас в області наразі критична ситуація з пожежами. Через те, що люди палять траву, відбувається загоряння торфу. Торф — це така річ, яка може горіти тижнями й місяцями. Нас не могли замінити. У нас 30 липня чергували три зміни з чотирьох”, — зауважив Ігор Вигінний Як цивільному вберегти себе під час обстрілу Під час розмови LVIV.MEDIA розпитав рятувальників, що вони радять цивільним робити під час повітряної тривоги. Обидва фахівці наголошують: за можливості варто йти до найближчого облаштованого укриття. За словами рятувальників, у нових житлових комплексах таким місцем може бути підземний паркінг, а в окремих цегляних будинках — підвальні приміщення. Для мешканців панельних багатоповерхівок вони радять за можливості користуватися окремим укриттям поблизу. “Якщо це панельний дім, то ніякої безпеки не може бути. Якщо буде влучання, то він складається, як паперовий будинок”, — зазначає 24-річний Ігор Вигінний. Щодо “правила двох стін”, рятувальники наголошують, що воно не може замінити перебування в укритті. “Правило двох стін” зможе тебе захистити від уламків скла. Якщо ж буде щось серйозніше, то навряд. Панельні будинки складаються як карткові. Тому найкраще йти в укриття”, — розповів 42-річний Володимир Федевич. “Вони люди з великої літери” Обидва рятувальники окремо згадують колег, які щодня працюють у Києві та прифронтових регіонах. За їхніми словами, постійні російські атаки вимагають від таких команд особливої витривалості. “Я навіть не знаю, як ті пацани в Києві працюють. У мене є декілька друзів, які зі мною вчилися. Вони працюють у прифронтових зонах. Ось вони дійсно герої. Там щодня по кілька разів прильоти. Навіть беручи до уваги Київ. Хлопці по кілька разів на день виїжджають на такі виклики. Масово дістають людей з-під завалів. Для них це буденність, і це викликає в мене дуже велику повагу”, — зауважив Ігор Вигінний. Володимир Федевич називає таких колег людьми з великої літери. “Нас (ред. Львівщину) ворог осбтрілює з певною періодичністю, а в них це кожен день. Їм психологічно важко, але я думаю, що вони вже звикли і працюють на досвіді. Напевно, я б хотів, щоб у них було більше відпочинку для відновлення”, — сказав 42-річний рятувальник.