Віднедавна першокурсників Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького навчає майор медичної служби ЗСУ та доцент кафедри нормальної анатомії Максим Логаш. До повномасштабної війни він 13 років займався науковою роботою та навчав майбутніх медиків у цьому ж університеті. Коли ж Росія розпочала повномасштабну війну проти України, то Максим Логаш пішов служити добровольцем і став начальником медичної служби 53-го окремого стрілецького батальйону 116-ї окремої механізованої бригади. Рятував українських військових у найгарячіших точках – Бахмуті, Волноваському районі, на Покровському напрямку та ін. Зараз військовий очолює комісію Школи тактичної медицини у навчальному підрозділі на Львівщині, де готують бойових медиків. Від лекційних аудиторій — до передової До війни життя Максима Логаша було тісно пов’язане з університетом. Він викладав анатомію, займався дослідженнями та готував студентів до майбутньої медичної практики. Втім, 24 лютого 2022 року змінило не лише його плани, а й саму професію. У червні чоловік пішов добровольцем і очолив медичну службу 53-го окремого стрілецького батальйону. “Бойовий медик — це відносно недавно впроваджена посада. Це найбільш фахова людина, якщо так умовно сказати, домедичного етапу. Це людина, на якій тримається вся домедична допомога до стабілізаційного пункту у підрозділі. Він має займатися і наданням допомоги, і організацією, і навчанням особового складу по напрямку тактичної медицини, забезпеченням, плануванням. Тобто це величезний “кусок” знань, навичок і роботи. Таких фахівців катастрофічне не вистачає”, — сказав Максим Логаш. Перші бойові виїзди стали серйозним випробуванням. Медики часто працювали буквально за кілька сотень метрів від позицій ворога. “Це зона максимально наближена до лінії бойового зіткнення або безпосередньо на лінії бойового зіткнення організовують пункт збору поранених і він є основний ланцюг, який надає першу кваліфіковану допомогу пораненому. До цього, як правило, поранені або самі собі допомагають, або одне одному. Основна задача бойового медика — це стабілізувати пораненого, організувати логістичний ланцюг вивезення цього пораненого і доправити його на стабілізаційний пункт”, – розповів військовий. Робота начальника медичної служби батальйону — це не лише лікування поранених. Це також організація евакуації, координація дій бойових медиків і робота в умовах постійної небезпеки та обмежених ресурсів. Максим Логаш згадує, що під медичний пункт разом з побратимами переобладнували будь-яке приміщення. “Якщо у вас є люди, можливості, техніка, то ви переживете будь-які умови. Ми пристосовували під медичний пункт любе приміщення, підвал, бліндаж. У мене хлопці були “золоті”, — каже військовий. Найважчі рішення на війні За словами медика, на війні практично кожен день змушує ухвалювати складні рішення. Часто це відбувається в умовах браку часу, ресурсів та людей. Максим Логаш зазначає, що його робота полягала не лише у лікуванні поранених, а й у побудові цілої системи медичної допомоги в підрозділі. За час служби Максиму Логашу доводилося працювати з пораненнями різної складності. Проте характер травм сучасної війни суттєво відрізняється від тих, які були раніше. “Осколково-вибухові найчастіше зустрічаються. Більше 90% – це скиди, дрони. Якщо подивитися статистику по пораненнях, то фактично кульові поранення достатньо рідко зустрічаються”, – розповідає медик. Водночас найбільшим викликом, за словами медика, є евакуація поранених: “Медик не може вивезти важких поранених, як книжка пише, до двох годин. Відповідно він має розуміти, що йому робити далі, коли він не може за дві години вивезти. Дві години — це пише папір”. Інколи поранених вдається забрати з позицій лише за декілька днів. Про втрати і посттравматичний синдром Медик визнає: на війні доводиться не лише рятувати життя, а й навчитися приймати втрати. І додає, що морально важко стає не в період, коли ти рятуєш українських військових у найскладніших умовах бойових дій, а коли повертаєшся у тил. “Морально важко потім. Мені морально було важко, коли я вийшов зі свого бойового підрозділу і перевели мене на іншу посаду. І тоді у мене це все морально вилазило і вилазить ще дальше. Там воно якось так не сприймалося. Потім, коли воно все починає згадуватися, снитися, коли на могилу приходиш, то морально важко”, — говорить він. Водночас під час бойових завдань, за його словами, емоції відходять на другий план. Максим Логаш переконаний, що питання психологічної реабілітації військових буде одним із ключових викликів для суспільства після війни. Чоловік каже, що й сам планує піти до психолога, адже багато моментів важко згадувати й досі. “Суспільство так само має бути готове, що кількість реабілітологів, психологів треба нарощувати. Бо ми всі повернемося і захочемо, щоб нам допомогли і вислухали. Це треба сприйняти як реалії буття і з тим працювати, а не лякатися”, — зазначив медик. Максим Логаш переконаний, що український досвід бойової медицини є унікальним і його потрібно зберігати. “Наш досвід — це абсолютно безцінний ресурс. Ми не можемо ним розкидатися. Ділитися — так, обмінюватися — так… Це досвід здобутий на крові і житті”, — говорить він. Свої знання військовий передає новому поколінню бойових медиків під час навчання, а також у навчальному підрозділі на Львівщині, де готує бойових медиків. Він переконаний: сучасна війна вимагає швидкої адаптації і нових підходів до підготовки фахівців.