Ліна Костенко - одна з найвизначніших постатей української літератури, чий поетичний голос відлунює у серцях та душах багатьох поколінь. Вірші Ліни Костенко не тільки відображають особисті переживання, але й стають символами національної ідентичності та боротьби. Ми розглянемо різноманіття тематик та мотивів у творчості Ліни Костенко, зокрема її вірші про кохання, Україну та війну. Ліна Костенко вірші про кохання Однією з найвідоміших тем у творчості Ліни Костенко є кохання. Її вірші про кохання зачаровують своєю щирістю та глибиною почуттів. Вони розкривають усю палітру емоцій, від ніжності та радості до болю і втрат. Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатися нам. Будень. На білих вікнах змерзли вітражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! Такі вже рідні, і такі чужі. Ця казка днів – вона була недовгою. Цей світлий сон – пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! Воно лишилось на усе життя. Вірш Ліни Костенко є зворушливим вираженням емоцій, що супроводжують закінчення кохання. Він говорить про біль і втрату, але також про глибокий і незабутній вплив кохання на життя людини. Через використання яскравих образів і символів поетеса передає складність людських почуттів і робить цей твір близьким і зрозумілим кожному, хто переживав подібні емоції. Напитись голосу твого, Того закоханого струму, Тієї радості і суму, Чаклунства дивного того. Завмерти, слухати, не дихать, Зненацька думку перервать. Тієї паузи безвихідь Красивим жартом рятувать. Слова натягувать, як луки, Щоб вчасно збити на льоту Нерозшифрованої муки Невідворотну німоту. Триматись вільно й незалежно, Перемовчати: хто кого. І так беззахисно й безмежно Чекати голосу твого. Ця розповідь про інтенсивність та силу кохання, яке пронизує всі думки та почуття. Розкажу тобі думку таємну, дивний здогад мене обпік: я залишуся в серці твоєму на сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши сотні вражень, імен і країн, – на сьогодні, на завтра, назавжди! – ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, на яку ти мене прирік. То все разом, а ти – окремо. І сьогодні, і завтра, й навік. Цей вірш підкреслює вічність та незламність кохання, яке не зникає з часом, а залишається в серці назавжди. Ліна Костенко вірші про Україну Ліна Костенко також відома своїми патріотичними віршами, в яких вона висловлює любов до рідної землі, її краси та величі. УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА Буває, часом сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,- оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься — Україна. Така краса, висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори. Вірш сповнений захоплення природою та культурою України. Авторка висловлює почуття гордості за свою землю, її красу та чистоту. Кожен рядок просякнутий любов'ю і відчуттям єдності з рідним краєм. ДЗВЕНЯТЬ У ВІДРАХ КРИЖАНІ КРУЖАЛЬЦЯ Дзвенять у відрах крижані кружальця. Село в снігах, і стежка ані руш. Старенька груша дихає на пальці, їй, певно, сняться повні жмені груш. Їй сняться хмари і липневі грози, чиясь душа, прозора при свічі. А вікна сплять, засклив мороз їм сльози. У вирій полетіли рогачі. Дощу і снігу наковтався комин, і тин упав, навіщо городить? Живе в тій хаті сивий-сивий спомин, улітку він під грушею сидить. І хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння чорне де-не-де, все згадує себе в свою найкращу пору. І стежка, по якій вже тільки сніг іде... Цей вірш занурює нас у зимовий пейзаж українського села, де кожна деталь живе своїм життям та має свою історію. Ліна Костенко майстерно передає красу і меланхолію сільського життя, де навіть зимова стежка має свою пам'ять. Ліна Костенко вірші про війну Тема війни також знайшла своє відображення у творчості Ліни Костенко. Її вірші про війну передають усю трагедію та жорстокість воєнних подій. Підкрадається лихо нечутними кроками. Але раптом зненацька зупиниться мить. Почорніє село обгорілими кроквами. І на білому світі війна загримить. Захлинаються кров’ю і димом світанки. Вигинає імперія хижий хребет. По дорогах повзуть розчепірені танки. Причаїлася свастика в літері Zet. А ще світяться хатки в зимовій завії. Ще не знає ніхто, що йому на роду. Лиш над Києвом очі святої Софії Спопеляють навіки новітню орду. * Зміряйте Росії температуру - у неї біла гарячка. Поставте діагноз - у неї параноя. Вона хреститься на ікони, а бомбить церкви й кладовища. Її священники благословляють убивць. * Обридли всі ерзаци і абзаци, щоденний треш без чуда і легенд. І весь цей діалог цивілізацій, де бомба як останній аргумент. Політики, учеплені за владу. Глобальний світ, залежний від нікчем. Обридло все. І хочеться в Елладу, де ще боролись словом і мечем. * У нас вже підриваються на мінах. В полях по обрій брухту і броні. У нас стрічають люди на колінах Своїх убитих хлопців на війні. Росли, росли — і виросли хлоп’ята. Чиїсь кохані і чиїсь сини. Щоб Україна не була розп’ята, пішли боротись, — хто ж, як не вони?! Господь їм сил подвоїв і потроїв. Здолали все, подужали заброд. Так виникає нація героїв. Так постає з населення народ. Вірші Ліни Костенко про війну зображують жахливість геноцидної війни, розв'язаною Росією. Її поетичні образи показують руйнівну силу війни, де мирні світанки захлинаються кров'ю і димом, а ворог асоціюється з тоталітарною свастикою. Ці вірші підкреслюють безглуздість агресії і божевілля Росії. Ліна Костенко вшановує пам'ять українських героїв, які загинули, захищаючи свою землю, символізуючи їхню мужність і незламність перед лицем ворога.