Хто завжди є рушієм змін? Молодь! Чого найбільше боїться будь-яка влада? Вулиці! Хто найчастіше виходить на вулицю з протестами? Молодь! Чи може одна людина впливати на інформаційне поле цілої країни? Може!... Тому якщо ми хочемо реальних змін, а не ротацій політиків, треба працювати з молоддю. Це стосується й інформаційної війни. Не варто витрачати час та сили на людей в країні ворога, які думають тільки про те, як зберегти свій теперішній статус. Треба впливати на молодь, яка може ризикнути та змінити діючу систему. Україна має великий ресурс у громадянах, що популярні в Росії, які там можуть вплинути на думку аудиторії. Та ці українці не завжди хочуть проявляти свою громадянську позицію та постійно ідентифікувати себе українцями. Усе поза політикою Велика кількість українців у різних сферах говорять, що вони "поза політикою". На восьмому році війни ця фраза залишається універсальною, коли хочеш відмежувати себе від війни та питань безпеки країни. Чомусь, коли йдеться про смерть, вбивство мирних мешканців, агресію Росії українці тримаються на відстані від подій, намагаються залишити їх далеко від свого місця проживання. І так – саме українці, а не окремі індивіди. Від спорту до музики, від контрабанди до роботи в Росії – все потрапило в "поза політикою". Люди намагаються відгородитись від війни, від смерті та все вивести за межі свого теперішнього стану. Будь-яка діяльність перетворилась у "поза політикою". Не хочуть розуміти, що політика і війна – це різні речі. Потрібно проявляти громадянську позицію і розуміння: ти живий, бо хтось помер. Він, безіменний, згорів в танку, а ти тепер маєш популярність і славу, можливість працювати й подорожувати. Лідери думок – чи лідери по безвідповідальності Думка умовних Петра чи Оксани, які живуть на кордоні з Білоруссю чи Росією, нічого глобально не змінить та не вплине на великі маси (максимум родина і сусіди). А от артисти, блогери, спортсмени та інші лідери думок одним дописом можуть розпочати дискусію чи "срач", вплинути на думку тисяч людей та роздмухати інформаційний шум. Проте, дуже мало таких людей ідентифікують себе під час роботи, як українці з громадянською позицією. Така позиція – це не розмови про прибрані вулиці чи 1000 гривень, перерахованих на армію. Це – розуміння, що ти працюєш на країну, впливаєш на її розвиток і можеш допомогти. А також – розуміння, що твоя думка впливає на мільйони інших. Якщо відомий блогер говорить, що хоче подорожувати, а війна – це насправді "гра політиків", "ми не можемо вплинути на ситуацію" чи "все вирішується без нас", то він породжує зневіру та викривлює ситуацію. Його аудиторія робить висновок: якщо відомий і популярний каже, ніби не можна вплинути, то й інші не зможуть, а всі акції не громадянська активність, а проплачені та політичні. Принцип "моя хата з краю" не перетворився у "моя хата з краю, першим ворога зустрічаю". Намір, видати бажане за дійсне, не покращує ситуацію, а навпаки "закопує" важливі до обговорення теми. За патріотичними гаслами не хочемо розуміти, що в Україні на восьмому році війни суспільство виглядає тямущим лише в опитуваннях соціологів. А коли доходить до поведінки та реальних дій – картина зовсім інша. Чомусь вважають, що Притула, Стерненко, Соколова та подібні блогери представляють більшість суспільства та мають на нього великий вплив. Насправді, це – обман, тому що їх аудиторія і так активна, вона дублюється і не є великою в розрізі країни. Але є ті, хто має реально великий вплив і аудиторію, проте самоусувається від проблем країни. Антон Птушкін – мир, любов, касатіки Наприкінці 2020 року президент України Володимир Зеленський надав почесне звання "Заслужений журналіст України" тревел-блогеру Антону Птушкіну. Сам Птушкін так прокоментував це: "Я здивувався, якщо чесно. Для мене – це якийсь оксюморон: де я, де журналістика і де заслужений журналіст України? Для мене журналістика – це люди, які займаються нею 10, 20, 30 років, все життя займаються і заслуговують на це звання. Але я просто чувак з камерою. У мене відчуття, що я взагалі й близько не заслуговую цієї нагороди, але мені дуже приємно". І на цьому можна було би завершити історію. Та днями оголосили довгий список премії "Високі стандарти журналістики-2021". І спільнота, яка з усмішкою сприймала рішення президента, номінує Птушкіна в категорії "За сталий, якісний медійний проєкт/продукт". На це можна і не звертати увагу. Але журналіст – це той, хто все називає своїми іменами та не каже на чорне біле (якщо він не продався). Він/вона доносить суспільству правду чи хоча би своє бачення подій. А за що Птушкіна номінують і підносять до "високих стандартів журналістики"? Де тут журналістика? Він навіть не має громадянської позиції! Криве дзеркало У 2014 році частину України окупувала Росія та розпочала війну, яка триває вже восьмий рік. Мільйони людей стали її жертвами. Заговорила про необхідність проявляти громадянську позицію у висвітленні подій та допомагати державі боротись з агресором. Чимало журналістів першими розпинали Ярославу Магучих, Станіслава Горуну та Олексія Новікова за фото чи відео, де поруч були росіяни або за фразу "спорт поза політикою". Утім мовчать щодо присутності у списку Птушкіна. А він працює на російське ТВ, згідно з контрактами йому заборонено говорити про війну. Та, здається, він і не хоче цього робити. Один в полі воїн У кінці серпня в Росії опублікували дуже цікаве дослідження – рейтинг довіри молоді до медіаперсон. Респонденти від 2000 до 2007 років народження: вік від 14 до 21. Це аудиторія, яка тільки почала робити свій вибір або скоро буде. На третьому місці рейтингу – українець Антон Птушкін. Блогер з України має вплив і йому довіряє близько 18% населення країни агресора. Також він на 56 місці в рейтингу довіри серед усіх вікових категорій. Чи може Антон впливати на росіян і їх ставлення до Путіна та України? Так. Для цього достатньо "ці події" назвати війною та агресією. Але він свідомо цього не робить, бо для нього війна – це політика, знищення його дому – це політика. Саме люди без громадянської позиції є проблемою України. І її відсутність проявляється не тільки у питаннях війни. На війні просто дуже добре видно результат – смерть і розруху.