Нещодавно група танцюристів-початківців зібралася, щоб танцювати твіст і танго в Ірпені, неподалік від Києва. Разом із сусідньою Бучею це місто-супутник стало синонімом жорстокості російської окупації після того, як у квітні війська путіна відступили, залишивши після себе масові поховання людей зі слідами тортур і страт. Але двічі на тиждень танцюристи хоча б на дві години відволікаються від цих жахів. Про це пише Blomberg. Переважно сюди приходять жінки, які нещодавно повернулися з дітьми з інших країн Європи. Деякі повернулися, щоб возз’єднатися зі своїми чоловіками чи батьками, інші — на роботу чи на початок навчального року. Дехто ж повернувся через нестерпне почуття провини, яке вони відчували як біженці. «Ти просто хочеш жити, більше, ніж у звичайний час. Ти не знаєш, чи будеш тут завтра», — каже Олена Романова, 44-річна фармацевтка, якій довелося тікати двічі — один раз у 2014 році зі свого дому на Донбасі, а цьогоріч у лютому з Ірпеня. Жінка зізнається, що все ще тримає сумки своєї родини зібраними на випадок, якщо їм знову доведеться тікати. Загалом з кінця лютого майже 7,65 мільйонів українців зареєструвалися як біженці у різних країнах Європи, кажуть в агентстві ООН у справах біженців. Трохи більше 6 мільйонів людей, які покинули свої домівки через вторгнення, з тих пір повернулися додому. Більшість повернулися з інших регіонів України, натомість приблизно кожен п’ятий повернувся з-за кордону. Наприклад, тільки в Київську область повернулись до своїх домівок понад 1,5 мільйона людей. «Після визволення я найбільше боявся, що люди не повернуться», — розповідає міський голова Бучі Анатолій Федорук. За його словами, зараз існують соціальні та бюджетні труднощі, але він каже, що хоче, щоб 20 000, які досі не повернулися, також опинилися вдома якомога швидше. «Бізнес та інвестори вирішать усі ці проблеми, вони дадуть роботу», — говорить Федорук, плануючи збудувати технопарк, адже будівництво припинили на початку повномасштабного вторгнення. Буча постраждала, бо місто знаходиться між столицею та плацдармом російського вторгнення в Гостомельському аеропорту. Коли російські війська були зупинені в Бучі, зазнавши значних втрат, вони вчинили криваву помсту. Після відступу тут виявили тіла 419 мирних жителів зі слідами насильницьких травм. Наразі ведеться розслідування військових злочинів. Водночас з’ясувати, скільки людей зараз проживає в Бучі, непросто, але це важливо для розрахунків місцевого бюджету та донорських коштів. Щоб визначити ці показники, місто використовує дані мобільних операторів і відвідування школи, а також підраховує кількість вікон, освітлених уночі. Вереснева оцінка становила 53 200 — це все ще менше, порівняно із 75 282 до лютого 2022 року, але це величезний прогрес, порівняно з крихітними цифрами, які були під час окупації. До вторгнення путіна Буча та Ірпінь були відносно елітними передмістями. Їх небажана слава привернула увагу інвесторів та благодійників зі всього світу, тому вони, схоже, готові відносно швидко відновитись. За словами радниці міського голови Бучі Михайлини Скорик-Шкарівської, близько половини місцевих довоєнних підприємств залишаються закритими. Іншим довелося пристосовуватися. Наприклад, мистецько-освітній центр, побудований перед вторгненням в центрі Бучі, спочатку перепрофілювали на центр розподілу міжнародної допомоги, а тепер — на об’єкт, який надає послуги, подібні до дитячого садка. Повернення було важким рішенням і для 37-річної виконавчої директорки бучанського бізнес-центру «Дія» Анни Страховської. З початком бойових дій вона створила кол-центр на заході України, щоб передавати їжу, ліки та іншу допомогу людям, які опинились у Бучі. Поки місто було під окупацією, це було надзвичайно важко зробити, але її центр прийняв 20 000 дзвінків від людей, які шукали допомогу чи інформацію про коридори виходу, або від тих, хто повідомляв про те, що бачив. Анна Страховська зберегла журнали та записи, переїжджаючи до Франції, Швейцарії та Польщі, а потім повернулася до Бучі з дітьми. «Розстріляли автомобіль, загинули двоє дітей. Ворзель, лікарня», — йдеться в одному з Telegram-дописів за 4 березня. «Не можу дізнатися, що з сином, де тіла онуків, як їх знайти». Зараз же Анна Страховська збирається знову відкрити свій бізнес-центр — сучасну будівлю зі скла та бетону, яка була сильно пошкоджена під час боїв та окупації. Також розпочато реконструкцію зруйнованих квартир комплексу, щоб близько 1500 людей могли повернутися. Інша жінка, яку журналісти зустріли в студії танго в Ірпіні, Світлана Ярмошук каже, що вона та її двоє дітей були серед 12 людей, які жили у двокімнатній квартирі її брата у польському місті Вроцлав. Вона повернулася додому, бо мала початися школа, і зрозуміла, що якщо залишиться в Польщі, то ще на рік. «В Ірпіні все змінилося. Розбиті сім’ї, зруйновані будівлі. Ви йдете на дитячий майданчик, і якийсь час все здається нормальним, поки не помічаєте дірки від куль. До війни у всіх були цілі, всі знали, що збираються робити зі своїм життям, а тепер ні», — каже 34-річна Світлана Ярмошук. Але біженці повертаються в міста по всій країні. Зокрема, в Одесу повернулися близько половини з 200 тисяч людей, які втекли на початку війни. Крім того, у сусідній Миколаїв, який лише за 30 кілометрів від лінії фронту і все ще є об’єктом нічних ракетних атак та ударів безпілотниками, дехто повернувся, щоб відбудувати свої будинки напередодні зими, заявив голова місцевої ОВА Віталій Кім. Нагадаємо, українців, які після початку повномасштабного вторгнення рф виїхали за кордон, просять не повертатись додому до весни.