Походження Анна Стен народилася у творчій родині. У дівоцтві — Анна Фесак. Її мати, шведка за походженням, була примою-балериною Київського театру опери та балету. Її батько Петро Фесак народився в козацькій родині, працював артистом та балетмейстером. За власними словами Анни Стен, народилася вона 29 червня 1908 року. Проте, точна дата її народження не встановлена: часто замість 29 червня згадується 3 грудня, замість 1908 — 1910 рік, а за даними журналу Variety, вона була 1913 року народження. Освіта У дитинстві Ганна займалася танцями, брала уроки гри на піаніно. Вірогідних даних про ранній період її кар'єри збереглося мало. Є відомості, що у 1922-1923 роках талановита дівчина вже навчалася у Київському державному театральному технікумі. Саме там під керівництвом Леся Курбаса зібралася група акторів, на базі якої виникло творче об'єднання “Березіль”. Ні, до реформатора українського театру Аня не потрапила, але в аматорському театрі при політуправлінні Київського військового округу вперше вийшла на театральні підмостки в аматорській виставі, в якій, зокрема, виконувала головну роль у п'єсі "Вознесіння Ханнеле" патріарха нової німецької літератури Герхарта Гауптмана. За одним із джерел, її педагогом акторської майстерності став актор Валерій Інкіжинов (1895-1973), тоді — асистент-постановник Всеволода Мейєрхольда. Щоб заробляти на життя, щовечора студентка підробляла то офіціанткою у київському ресторані, то коректором в редакції газети "Пролетарська правда". У 1926 році вона успішно склала іспити в перший чинний театр Пролеткульту в Москві. Уривки з минулого Анни Стен свідчать чітко про одне – акторська діяльність їй була написана на роду! Кар’єра в Росії Анну Стен відкрив російський режисер і викладач Костянтин Станіславський, який організував для неї прослуховування в Московській кіноакадемії. У 1926 році український кінорежисер Віктор Турін запросив Стен знятися у своєму фільмі «Провокатор», знятому за книгою українського письменника Олеся Досвітнього. Згодом вона знімалася з такими акторами як Василь Качалов, Микола Черкасов, Борис Чирков, Михайло Жаров, а також режисер Всеволод Мейєрхольд. Це дало підставу кінокритикам оголосити: радянське кіно нарешті знайшло свою Віру Холодну. Дебют був успішним. До 1928 р. 20-річна українська актриса стала однією з найбільш упізнаваних і улюблених актрис СРСР, а в період НЕПу фільми за її участю мали шалений успіх. Кар’єра в Німеччині У 1927 році видатний кінорежисер та сценарист Федір Оцеп зрежисерував стрічку “Земля в полоні” з Анною Стен в головній ролі. Невдовзі Стен стала його дружиною, згодом вони поїхали до Німеччини, щоб знятися у фільмі “Жовтий квиток” (1928): це був спільний проєкт німецької та радянської студій. 1929 року Федір Оцеп виступив режисером спільного німецько-радянського кінопроєкту “Живий труп” (Derlebende Leichnam), успіх якого приніс йому ангажемент від німецької кінокомпанії UFA. 1931 року Оцеп знімає свій перший звуковий німецький фільм “Вбивця Дмитро Карамазов” з Анною Стен, в головній ролі. Фільм мав великий успіх у Європі й приніс визнання Оцепу як режисеру європейського значення. Після успіху фільму Анна Стен і її чоловік вирішили не повертатися до Радянського Союзу. Хоча цьому була серйозна причина. Спочатку Анна не мала наміру залишатися в Німеччині, але вона допустилася однієї помилки, яка вирішила її долю інакше. Актриса, від’їжджаючи за кордон, залишила свій щоденник на зберігання відомому критику Хрисанфу Херсонському, а він узяв і прочитав записи жінки. На підставі прочитаного в пресі з’явилася розгромна стаття про Стен, яка унеможливила її повернення до Москви: “Вона продає свою любов до кіна. Як, по суті, продала своє радянське громадянство, коли поміняла його на успіх винахідливої “ідейної“ куртизанки, котра гримом з яких хочете рум’ян “запалюється“ кожного вечора, як вам буде завгодно”, — написав Херсонський у журналі “Пролетарський театр”. Назад шляху не було. Та й зрештою, навряд чи це засмутило актрису. У своїх спогадах подруга Анни актриса Галина Кравченко згадує, як провідувала Анну й застала таку картину: Стен розпатлана, напівгола й мокра посеред кімнати з куснем мила терла на дошці для прання білизни. Жінка аж в долоні сплеснула: “Аня, що за вигляд? Боже! Подивися на себе! Ти ж кінозірка!” Та отримала неочікувану відповідь: “Ну, так я ж радянська кінозірка!” У той період у Москві квартирне питання було досить болючим, тому навіть слава акторки не дозволила мати окреме помешкання. Так і тулилася в комуналці, як і всі. Отож, злидарське життя залишилося позаду. А попереду була Європа та шалений успіх в картинах Оцепа. Зокрема, фільм "Вбивця Дмитро Карамазов" (1931) став головним випуском того року. Слава про нього докотилася до Сполучених Штатів, і у вересні 1931 р. у Нью-Йорку, в залі на 48-й Авеню відбувся прем'єрний показ стрічки. Американська преса фільм хвалила, а провідний тижневик "Variety" про Анну Стен написав так: “Анна Стен блискуче втілила на екрані Грушеньку. З нею в німецьке кіно прийшов новий образ. Вона за походженням росіянка, але у деяких моментах виступає, як двійник Марлен Дітріх. Не слід розуміти буквально; йдеться лише про зовнішню схожість, про відповідність зовнішності, обличчя і фігури стандартам континентальної краси”. Протягом наступного року Анна Стен зіграла головні ролі ще в трьох німецьких фільмах, включаючи "Бурі пристрасті" Роберта Сьодмака (1932), де вона знялася з Емілем Яннінгсом. Спроба підкорити Голлівуд Того ж 1932 року Стен отримала запрошення до Голлівуду від захопленого її грою у “Вбивця Дмитро Карамазов” продюсера Семюеля Ґолдвіна, співвласника кіностудії Метро Голдвін Маєр. Стен переїхала до США. Вкладаючи в фільми за участю Анни Стен великі гроші, Ґолдвін мав намір зробити з неї “другу Грету Гарбо”. Однак зухвала рекламна кампанія дала зворотні результати. Жоден із трьох випущених на MGM фільмів (“Нана”, “Ми знов живі”, “Шлюбна ніч”, не мав ні великого успіху в публіки, ні касових зборів. Врешті Ґолдвін розірвав контракт із Стен. Попри це стрічка Кінга Відора «Шлюбна ніч», у якій Стен грала разом з Гарі Купером, отримала приз за режисуру на Венеційському кінофестивалі й вважається піком зіркової кар'єри Стен. Коли 30 грудня 1935 р. репортер американської газети "Ogden Standard" попросив французького шансоньє та кіноактора Моріса Шевальє (Maurice Auguste Chevalier) назвати десятку найкрасивіших у світі жінок, він назвав графиню де Мальгрет з Парижа, Анну Стен, Марлен Дітріх, Грету Гарбо, Лоретту Янг, Мерл Оберон, Клару Боу, Френсіс Кей, письменницю з Нью-Йорка Клер Брокау і французьку актрису Аннабеллу. Кому ще з українських кінозірок у Голлівуді пощастило стати в один ряд з голлівудськими мегазірками? Анна Стен й надалі знімалася в головних ролях у голлівудських і британських фільмах до середини 1940-х. Після цього вона з'являлася в кіно дуже рідко й зазвичай у другорядних ролях. Померла Стен 12 листопада 1993 року в Нью-Йорку.