Джон Годяк — американський актор, який працював на радіо, сцені та в кіно. Він був за походженням українцем і пишався цим. Його життя, як і будь-якого мігранта, було важким, але напористість дозволила дійти до вершини у Голлівуді. Тепер прізвище Годяка розташоване на Аллеї Слави. LVIV.MEDIA зібрав згадування про Годяка, його сім’ю і шлях до кар’єри актори у США. Батьки Івана Годяка Василь (англ. Walter Hodiak 25 жовтня 1888 — 21 серпня 1962) і Ганна (дівоче прізвище — Погорілець) (англ. Anna Pogorzelec, 28 лютого 1888 — 17 жовтня 1971) походили з українського села Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (тепер Самбірський район Львівської області). За деякими даними, мати Івана Годяка мала польське походження. Вони переселилися до США 1912 року. Коли малому Годяку було вісім років, його сім’я переїхала в Гамтрамк, штат Мічіган, передмістя Детройта з великою кількістю іммігрантів. Там його батько влаштувався працювати на автомобільний завод, і Годяк почав грати в українських п’єсах у місцевій парафії. Його батько, сам актор-любитель, також іноді з’являвся у цих постановках. Годяк відвідував початкову школу Голбрук і середню школу Гамтрамк, де з’являвся в більшості шкільних постановок. Початкову і середню освіту Іван одержав в Гемтремку, а в міжчасі був також учнем української вечірньої школи. Після закінчення школи в 1930 році отримав стипендію у Вестерн Юніверсіті студіювати драму. Свій перший театральний досвід Годяк отримав в 11 років, граючи в українських п’єсах в Українській Католицькій Церкві. Від моменту свого першого виходу на сцену він вирішив стати актором. Годяк навіть не похитнувся, коли йому, як третьому гравцю з низів його місцевої бейсбольної команди середньої школи, запропонували контракт із фарм-клубом «Сент-Луїс Кардіналс». Він відхилив пропозицію. Радіо Після закінчення середньої школи Годяк намагався влаштуватися на місцеву радіостанцію в Детройті, але його не прийняв програмний менеджер станції. «Він сказав мені забути все — моя дикція була поганою», — згадував Годяк. Замість бажаного концерту на радіо українець знайшов роботу кедді в сусідньому сільському клубі, але робота була випадковою. Серед гравців у гольф був керівник Chevrolet Motor Company, який запропонував Годяку роботу в офісі. Значна частина роботи полягала у читанні цифр вголос, і, автоматично, необхідність читати ці цифри явно покращила мою дикцію. Приблизно через три роки я повернувся на радіостанцію, скромний і стриманий молодий чоловік, і запитав, чи можуть вони прийняти мене. Вони взяли мене як дрібного актора. Але це було добре. У мене була денна робота, яка окупилася. Мені не загрожувало померти з голоду. Джон Годяк. Згодом майбутній актор почав отримувати більші ролі на радіостанції, а в 1935 році переїхав до Чикаго, де знайшов роботу, граючи різні ролі, включно з оригінальним Малюком Абнером. Роки Годяка на радіо нарешті окупилися в 1942 році, коли пошукач талантів MGM Марвін Шенк почув актора в ефірі та домовився про те, щоб Годяк знявся на екрані разом з іншим виконавцем, який розглядався, Канадою Лі. Роками пізніше Годяк зізнався Еду Саллівану, що його зовсім не лякає можливе випробування, яке може змінити кар’єру. «Задля пафосу, я міг би сказати вам, що я хвилювався, — сказав Годяк, — але я не хвилювався. Я ніколи ні про що не хвилювався. Я завжди сидів і чекав, що станеться. Я завжди відчував, що якби я був таким хлопцем, який здатен щось зробити, мене б шукали для цього. Інакше я був би набагато щасливішим там, де я був». Виступи Годяка принесли йому семирічний контракт з MGM, але він негайно заперечив наміри студії змінити його прізвище: «Мені подобається моє прізвище. Звучить так, як я виглядаю». Актор також вказав на почуття обов’язку, яке відчував перед своїми співвітчизниками-українцями. Він сказав в інтерв’ю 1944 року: «Я хочу, щоб інші українці відчули, що у них є шанс. Можливо, не в цій галузі, але в будь-якій іншій. Я отримую багато листів… від українців, які дякують мені за те, що я не змінив свого імені і не видаю себе ні за поляка, ні за росіянина». Голлівуд Годяк прибув до Голлівуду в 1942 році і підписав контракт на зйомки фільму з MGM для зйомок у фільмі «Незнайомець у місті» (англ. A Stranger in Town). І з цього року працював у студії Метро-Голдвін-Маєр. Фільми «Рятувальний човен», «Воєнний суд над бунтівниками» і багато інших зробили його широко відомим американській публіці. Загалом же Іван Годяк за недовгий період своєї творчої діяльності — трохи більше 12 років — зіграв щонайменше у 38 фільмах. Годяк знімався в кількох маленьких ролях у MGM. Потім він привернув увагу режисера Альфреда Хічкока і, прийнятий у 20th Century Fox, став головною кінозіркою у фільмі «Рятувальна шлюпка» (1944) разом із Таллулою Бенкгед. Пізніше з’явились інші великі ролі, зокрема майор Джопполо у фільмі «Дзвін для Адано» (1945) разом із Джин Тірні. У 1953 році він зіграв вождя апачів Кочіза у фільмі «Завоювання Кочіза» з Робертом Стеком, Ріко Аланізом і Керол Терстон. «У мене ніколи не було драматичної освіти, — розповідав він оглядачеві Гедді Гоппер у 1947 році. — Ніколи офіційно не вивчав дикцію, ніколи не було нікого, хто б навчав мене часу. Я просто все це підібрав на ходу. Я переконаний, що акторська майстерність — це, по суті, якість людини, а не просто набір трюків і манер, які демонструються зовні». Знімався з такими зірками Голлівуду як Енн Бакстер, Лізабет Скотт та Ненсі Девіс. Лізабет Скотт була зіркою Голлівуду в жанрі «Нуар» і теж була із роду українських русинів, які емігрували до США. Ненсі Девіс стала першою леді Білого дому, ставши дружиною Рональда Рейгана. Серед чоловіків партнерами Джона Годяка були такі найвидатніші зірки Голлівуду як Роберт Тейлор, Берт Ланкастер і Клар Гейбл. Бродвей У 1953 році Годіак поїхав до Нью-Йорка і дебютував на Бродвеї в «Погоні». П’єса була провальною, але її зірка отримала фантастичні відгуки критиків. Потім він виконав роль лейтенанта Марика в постановці Пола Грегорі «Військовий суд заколоту Кейна» Германа Воука, адаптованого за його романом «Заколот Каїна». П’єса йшла два роки, і роль Годяка принесла йому всенародне визнання. Коли серіал закрився після туру по США, Годяк почав працювати над «Процесом» (1955) у MGM, зігравши прокурора. На завершення він зіграв майора Ворда Томаса у фільмі «На порозі космосу» (1956) на 20th Century Fox. Особисте життя 7 липня 1946 року Годяк зіграв головну роль разом із 21-річною Енн Бакстер у «Недільному вечорі для солдата» (1944), милому фільмі про сім’ю, яка економить свої мізерні ресурси, щоб запросити солдата на вечерю з куркою. Годяк і його партнерка почали зустрічатися, і, не зважаючи на спротив матері Бакстера та значні відмінності в їхньому походження (Бакстер була колишньою світською левицею та онукою відомого архітектора Френка Ллойда Райта), одружилися 7 липня 1946 року. Через кілька років, 9 липня 1951 року, у них народилася єдина дитина, Катріна, і, принаймні деякий час, вони були однією з найщасливіших і найуспішніших пар Голлівуду. Та все ж розлучилися 27 січня 1953 року У 1945 року актор зіграв свою улюблену роль майора Джопполо у фільмі «Дзвін для Адано» (1945), зворушливій історії Другої світової війни про американського солдата, який вирішив відновити церковний дзвін у маленькому італійському містечку. (У реальному житті, до речі, актор не зміг служити на війні через гіпертонію.) Гра Годяка отримала майже загальну оцінку, включаючи похвалу від критика New York Times Бослі Кроутера, який написав, що актор був «чудовим, як Джопполло, і безсумнівно щирий з потрібними відтінками емоцій у своїй відповіді на людські проблеми». Поза екраном сімейний Годяк придбав шестикімнатний будинок наприкінці 1945 року і перевіз туди всю свою родину, включаючи батьків, трьох братів і сестер та їхні сім’ї. Окрім того, що витрачав свою зарплату на своїх близьких, Годяк непомітно брав участь у низці справ, зокрема у створенні «дитячих клубів» у своєму рідному місті Гамтрамк. «Багато людей стверджують, що відкрили мене, і багато людей допомогли мені», — сказав він. Відверто кажучи, кожен із них правий, і я — актор, який дуже вдячний». Смерть У віці 41 року Годіак переніс смертельний серцевий напад у ванній будинку в Тарзані, штат Каліфорнія, який побудував для своїх батьків. Він голився і готувався йти в студію, щоб закінчити свої сцени в «На порозі космосу». Пізніше було вирішено, що його виступ був достатнім для виходу фільму. Він похований у блоці 303, крипта D-1, головного мавзолею на кладовищі Голгофа в Лос-Анджелесі.