Це питання собі поставила після прощання із відомою на весь світ молодою українською художницею, скульпторкою, Дарією Альошкіною. В той вечір почала писати концепцію Голоси, про українське діаспорне мистецтво із двох збірок: УСОМ (Українська спілка образотворчих мистців Канади) і КУМФ (Канадсько-українська мистецька фундація). Наша виставка про голоси української мистецької діаспори. Виставка досліджує голос ширше за фізичний звук - голос через призму мистецтва. Це голос людини, покоління, місця, пам’яті, травми, любові, спротиву. Це також голос речей і просторів, які стають свідками людського життя, які художники ретранслюють візуальною мовою. Назва «Голоси» тут може працювати особливо сильно: голоси тих, хто виїхав, тих, хто залишився, голоси попередніх поколінь українських митців у Канаді, голос України, який продовжує звучати за тисячі кілометрів від неї. Тобто центральною метафорою стає не просто «голос», а голос, який долає відстань. Голос залишається після людини — у пам’яті, речах, жестах, текстах, тиші. Іноді він звучить. Іноді мовчить. Іноді ми чуємо його лише тоді, коли його вже немає. Голос як присутність Кожна мистецька робота на виставці може бути прочитана як окремий голос. Роботи не говорять однаково. Один може бути майже нечутним, інший — різким, третій промовляє через образ, інший — через матеріал, порожнечу, світло, рух або мовчання. Є голоси, які замовкли. Є голоси, які змусили мовчати. Є голоси, які ми забули. Є ті, які повертаються через багато років. І є голоси, які ще тільки мають бути почутими. Разом вони утворюють не хор, а поліфонію — простір, у якому різні досвіди існують одночасно, не підпорядковуючись одному правильному прочитанню. У виставці є роботи художників, які вже відійшли у засвіти, і які були членами УСОМ. Їхні роботи це - Голоси пам’яті Людина зникає з фізичного простору, але її голос може залишатися у старому записі, фотографії, листі, предметі, інтонації іншої людини. У цьому сенсі мистецтво саме стає своєрідним носієм голосу. Твір говорить замість того, кого немає. Предмет стає свідком. Колись давно, в українській Канаді, Михайло Вавришин (українець, який ще немовлям у Другу світову туди приїхав з батьками) мені сказав: "ніколи би не втрималася Україна, якби не українці, які голосили по світах, а спеціально ті, які творять українську культуру і мистецтво." Коли я вперше познайомилася з Українською Спілкою образотворчих мистців Канади, а перед тим з Канадсько-українською мистецькою фундацією, я собі заповіла писати про них і «колись» організувати їм виставку в Україні, яка особливо доречною є саме сьогодні. Кожного року, як приїжджаю до Канади, ніколи не упускаю нагоди зустрітися з нашими мистцями, які там живуть і творять. Цікаво спостерігати, як вони змінюються, а хто застряг у власних творчих тенетах. Буду відверта, скільки чую українських мистців в Канаді, скільки чую різним «міжусобиць» між ними. То напевно щось такого вже є в нас, українців, у роду, постійно «чубитися». І тоді в мене виникло «магічне бажання» обʼєднати їх всіх під українським небом в Україні, але перепустити їхнє мистецтво через своє кураторське око. Мистців насправді є більше у їхній спілці, проте попали на виставку не всі. Причин дві: одні з власного небажання, інші не пройшли кураторський відбір. А ще я була здивована що за 35 років Незалежності України УСОМ ніколи не мали спільного проекту у Львові. Коли запропонувала мистцям зробити виставку у Львові, то в них почалися певні сумніви. А чи зможемо ми здивувати львівську вибагливу публіку? І на якій ноті краще «заграти» в експозиції? Кураторська концепція окреслила такий алгоритм: кожен мистець діє самостійно, але в унісон з концепцією. У виставці обʼєднано 30 мистців: скульптори, живописці, гравери, кожен з них «грає на персональному інструменті», кожен говорить своїм творчим голосом, має свій малярський чи пластичний тембр, лінійний чи обʼємний ритм, галасливий чи меланхолійний живописний мазок та фактуру. Тому НАША виставка «Голоси» про право бути почутим Сьогодні поняття «голосу» в Україні набуває особливої гостроти. Ми живемо серед голосів тих, хто поруч, тих, хто далеко, тих, хто покинув свій дім, і тих, кого вже неможливо почути фізично. Одночасно існує потреба говорити — називати речі, свідчити, зберігати власну пам’ять і не дозволяти чужому голосу говорити замість нас.Виставка доступна до перегляду з 28 серпня до 20 вересня. Довідка: УСОМ – Українська спілка образотворчих мистців Канади, заснована в 1956 році у Торонто. Спілка гуртує мистців українського походження різних напрямків та поколінь, організовує групові та персональні виставки, пленери, симпозіуми, видає каталоги, популяризує українське мистецтво у світі, і загалом відіграє вагому роль у створенні і збереженні українського мистецького середовища в Канаді. Основоположниками Української спілки образотворчих мистців у Канаді (УСОМ) були Михайло Дмитренко, Богдан Стельмах, Іван Кейван. Першим головою УСОМ обрано Михайла Дмитренка. Сьогодні головою спілки, яка налічує кілька десятків мистців, є відомий скульптор Олег Лесюк, який вже десятиліттями дбає про гуртування і розвиток цього осередку. КУМФ – Канадсько-українська мистецька фундація (англ. Ukrainian Canadian Art Foundation), громадська організація та культурний осередок - галерея у Торонто, що займається збереженням, розвитком та популяризацією українського образотворчого мистецтва та культурної спадщини в діаспорі. Головна місія галереї —колекціонування діаспорного мистецтва. Збірка налічує близько тисячу експонатів.