Яка місія кожної держави? Дбати і забезпечувати добробут своїх громадян. Що ж таке добробут? Це насамперед впевненість у тому, що ти зможеш жити, а не заробляти на життя, і гідно зустріти старість, а не зводити кінці з кінцями біля розбитої скарбнички. Що ми маємо сьогодні? В Україні є 10,7 мільйонів пенсіонерів (такі дані оприлюднив Пенсійний Фонд України на початку цього року). До війни в нас нараховували 16 мільйонів зайнятого населення. Однак кількість працюючого населення, що платить соціальний внесок для формування пенсій, суттєво скорочується. У грудні 2022 року 22% соціального внеску сплачували лише 10,8 мільйонів українців. Тобто, співвідношення «працівник, що утримує пенсіонера»: фактично 1 до 1. Через війну Росії ми маємо взагалі демографічну кризу (Україна входить в топ-15 країн світу з найшвидшими темпами скорочення населення). Тим часом середній розмір пенсій станом на початок 2023-го року становив 4 622 грн (це 125 доларів). За даними Пенсійного фонду, більшість пенсіонерів (38,06%) отримували виплати в межах від 2 001 до 3 000 грн, 23,54% пенсіонерів — від 3 001 до 4 000 грн. Лише 7,26% мали понад 10 000 гривень (це 270 доларів). Після індексації, за даними міністерки соціальної політики Оксани Жолнович, середня пенсія в Україні становить 5 тисяч 300 гривень. І тепер більшість пенсіонерів, за її словами, отримують на 400-600 гривень більше. Але ж цілком очевидно, що індексація пенсій, яка відбувається, аж ніяк не зможе врятувати ситуацію через постійну девальвацію гривні. На початку 2000-х в Україні пробували впроваджувати пенсійну реформу, яка б базувалася на трьох рівнях пенсійного забезпечення: солідарній (державній), накопичувальній та добровільній недержавній. Сьогодні ми маємо солідарну систему пенсійного забезпечення, коли, власне, працездатне населення утримує старше покоління. Накопичувальна система, при якій з наших персональних рахунків мали б забезпечити реінвестування додаткового компоненту до нашого пенсійного забезпечення, так і не запрацювала, хоча її намагаються запровадити ось уже 20 років. Невідомо лишень, куди діваються масиви коштів, які ми вже «надцять» років накопичуємо. Добровільне недержавне пенсійне забезпечення мало б відбуватися за рахунок програм страхових компаній, які тою чи іншою мірою з’явилися на українському ринку, і недержавних пенсійних фондів, які пропонували певні інвестиційні кошти на зберігання під майбутню державну пенсію. Я мав реальний досвід інвестувати у страхові програми 2003 року, плативши 10 років поспіль всі страхові платежі, але зміг отримати ледь половину вартості того, що насправді сплачував через інфляцію та девальвацію гривні. Так, страхова компонента була важливою для мене у випадку страхових ризиків, але, на жаль, накопичити собі капітал мен, по суті, не вдалося, тому програма третього рівня — добровільних внесків — для мене не була цікавою, не стала цікавою і, зрештою, не є цікавою для пересічного українця. Бо, скажімо, якщо я починаю платити певну суму внесків, скажімо 1000 доларів США в рік, і очікую, що зможу еквівалент вартості з інвестиційним прибутком отримувати до кінця життя, коли вийду на «пенсію», то по вартості у гривнях це буде доволі нижча сума, адже інфляція і девальвація це все нівелює. Якщо перший і третій рівні пенсійного забезпечення могли якось і відобразитися на житті майбутнього пенсіонера, то коли ми говоримо про другу компоненту — накопичувальну, то це, мабуть, найбільш болісна тема сьогодні. Згідно з новою системою, «пенсійні» кошти йтимуть на рахунки з трьох джерел: внеску роботодавців, внеску держави та добровільно-примусових внесків громадян. Але чи вдасться відкладати ці гроші, робити обов’язкові внески тоді, коли економіку досі не вивели з тіні, а прогнозувати її «поведінку» просто нереально, оскільки ВВП України за підсумками минулого року через російську військову агресію впав на 29%? Чи вдасться зберегти ці пенсійні накопичення без інфляції і захистити їх на випадок економічних потрясінь? Ще й тоді, коли пенсіонерів збираються перевіряти, контролювати, чи вони не виїхали за кордон. Тому «нова» реформа викликає більше питань і ризиків. Я вважаю, що державі слід шукати інші рішення. Як варіант — ввести цільовий податок зі споживання чи із транзакцій, які б давали ту реальну грошову масу, що є в обороті, і яка необхідна для забезпечення цих 10,7 мільйонів пенсіонерів гідними пенсіями. Простіше кажучи, держава могла б ввести нескладний при фінансових операціях та не обтяжливий для суспільства додатковий податок чи збір, який був би прямою майбутньою сумою накопичення для пенсійних виплат і вирішення проблем Пенсійного фонду. Бо для чого сьогодні «гвалтувати» бізнес навантаженням на заробітну плату, щоб здійснювати ці 22% нарахувань єдиного соціального внеску, якщо можна ввести податок з бізнес-операцій та всіляких транзакцій, який би згенерував необхідну суму. У багатьох країнах ПДВ замінили податком на споживання: коли я купую чашку каву, одяг, авто, інший товар, то сплачую примірно 10% від вартості товару. Якщо порахувати, скільки товарів споживається, чи скільки здійснюється оплат, переказів, транзакцій у нашій державі, то можна було б розпочати, запровадивши, до прикладу, 1,5-2% податку і мати необхідну суму для тих, хто сьогодні ледь кінці з кінцями зводить. Бо пенсія в Україні, справді, асоціюється з бідністю. Єдиний вихід — створювати власний капітал поза системою, вкладати у нерухомість, вести бізнес, тримати депозити, бо це єдине джерело, звідки можна буде черпати собі дохід на пенсії. Але ж не всі можуть собі це дозволити. Тому потрібна формула, яка допомогла б суспільству швидко і ефективно генерувати кошти на пенсійні виплати. Адже якщо б українець розумів, що він сплачує додатковий збір чи податок, а завтра його батьки-пенсіонери суттєво відчують різницю у виплаті пенсій (що це буде не 125 доларів, а, цілком можливо, 500, і що це буде не через 20 років, а вже через місяці), то це було б реальним вирішенням проблеми. Якщо подивитися на досвід інших країн, то мінімальна пенсія в Америці у 2023 році становить 733 долари (27 тисяч гривень), середній розмір пенсії там — 1300 доларів в місяць. Пенсійна система у США складається з трьох рівнів: державної, коли і роботодавець, і робітник сплачують внески, приватної (коли громадяни самі акумулюють пенсію на соціальному рахунку) і накопичувальної. Середній розмір пенсії у Польщі сьогодні — 1500-2000 злотих (від 13 до 17,5 тисяч гривень). Там працює розподільна частина, коли 12,22% від зарплати відраховується до Державного фонду соцстрахування і накопичувальна, коли 7,3% місячного заробітку передаються у відкриті пенсійні фонди. У Швеції пенсіонер може розраховувати щонайменше на 800 доларів пенсії. Шведи свого часу теж зіштовхнулися з проблемою, коли один працюючий громадянин змушений був утримувати 4-5 пенсіонерів, тож вони вдалися до реформи і змогли задіяти усі три рівні пенсійної системи: розподільну, накопичувальну і добровільну. В Італії, де виплачують соціальні і трудові пенсії, люди похилого віку можуть отримувати найскромніше 780 євро пенсії, а середній розмір пенсії тут становить 1140 євро. Середня пенсія у Німеччині для чоловіків становить тисячу євро, а для жінок — 600 (бо жінки не мають тривалого трудового стажу). У кожній із цих країн є свої формули «забезпечення старості», свої особливості економіки та демографічної ситуації. Україні потрібно мислити ціннісними категоріями, думати насамперед про добробут громадян, шукати рішення у цільовому податку, який би дуже суттєво наповнював Пенсійний фонд і дав можливість мати гроші для пенсійних виплат тут і зараз. Нагадаємо, раніше LVIV.MEDIA розповідало про те, що остання індексація пенсій відбулася у липні цього року.