Наталія Половинка — українська співачка, актриса театру і кіно, режисер, педагог. Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, заслужена артистка України.Засобами театру та музики творить унікальну художню територію проявлення пісні як категорії життя, духовної категорії.Представник традиційного співу у всіх його жанрах: давні духовні напіви України, традиційна українська пісня, канти, псальми, український класичний романс; виконавиця класичної музики та сучасної академічної музики В. Сільвестрова, А. Загайкевич, В. Полєвої, Б. Фроляк та ін.Навчалась: у Львівській національній музичній академіії ім. М. Лисенка, в класі професора Марії Тарнавецької; театру – у видатного театрального режисера Єжи Гротовського в Центрі Є. Гротовського в Понтедері, Італії, та в майстрів театру: Кліма (Володимир Клименко), Сергія Ковалевича. 1988-2007 рр. — актриса та музичний керівник театру ім. Л. Курбаса. 2003 р. — заснувала та очолила Мистецький центр “Майстерня пісні”. 2008-2010 рр. — солістка та педагог Державної хорової капели хлопчиків та юнаків «Дударик». З 2010 р. — засновниця, художній керівник, режисер, актриса Театрального центру “Слово і голос”, який несе ідею Живої Традиції та проявляє її в сучасних музично-театральних формах. З 2015 р. — автор і лідер Міжнародного театрального фестивалю традиції "ДРЕВО".– Автор музичних і театральних проєктів, таких як "ІРМОС. Давні духовні напіви України", "Пісні Вітру", "Квітка-невіста", "Вість літа", "По Рождеству", "Земля — Пісня", "Сад Божественних Пісень" та ін. Автор унікальної методології роботи з голосом та співом: веде майстерні голосу та співу в Колумбійському, Пенсильванському, Єлльському університетах США, Уельському — Великобританія, педагог «Ательє» Міжнародного інституту Є. Гротовського (Польща).Створила головні ролі в кіно: “Брати. Остання сповідь”, реж. В. Трофіменко, приз "За кращу жіночу роль" ММКФ, 2014; х/ф "ТЕРА" реж. Н. Романченко, 2016; х/ф "Мати Апостолів" реж. Заза Буадзе, 2019; док./ф "ІРМОС", "Повернення" реж. Сергій Цимбал. – CD: Homo Ludens, Ірмос, День перший, Пісні вітру, У неділю рано. Саундтрек до вистави, Пасха красеная.Учасник музичних фестивалів у Львові: Контрасти, Віртуози Львова, Фестиваль старовинної музики та численних музичних і театральних фестивалів у США, Франції, Англії, Німеччині, Португалії, Італії, Єгипті, Македонії, Словенії, Румунії, Польщі. - Як народжувалася АКТРИСА Наталія Половинка?Наталя: Якось дуже органічно відбувся цей вибір. Бо я співаю змалечку і знаю, що всі українці співають. І хто би до мене не прийшов вчитися, завжди кажу: "Ти співаєш, тільки що можеш про це не знати". Ми, як українці, ми всі зроблені з такого тіста, що ми всі співаємо. Просто треба довбати асфальт, розчистити, але, якщо ти розчищаєш — це трудна робота. І це мій метод праці: розчищаєш ікону, яка кіптявою покрилася, якимись ще різними чужими впливами, а коли ти добираєшся до того, що в людині є справжнє — то воно завжди співає. А в нас українців — це точно. Я змалечку знала, що буду співачкою. Хоча не простою була ця дорога. Мені треба було це виборювати.- Ви називаєте словом "виборювати" поняття "вчитися" чи були якісь перешкоди?Наталя: Ні. Вчитися. Бо, наприклад, як тільки я після восьмого класу вирішила піти в театральний і так, щоби там співати. Зразу був такий намір. Ясно, що батьки мене відмовляли і казали: "Ти знаєш, як тяжко в театрі? Ти не уявляєш, що це за тяжка праця, і закулісна гризня. Чи ти впевнена, що в тебе досить таланту?". Так що батьки дуже відмовляли. Дуже. Обоє. "Співачка? А яка співачка? Бути співачкою — це постійно їздити, гастролювати. Це не мати часу на ні на чоловіка, ні на дітей. Ми не кажемо, що ні. Але ти повинна собі це зважити. І куди ти підеш вчитися? В естрадно-циркове чи що? А так — ти підеш в музичне училище, ти будеш вчителькою музики. Надійно. Спокійно. Будеш вчити діток. Ти собі співай на здоров’я", — так мене вмовляла мама і таки вмовила. Я дуже поважала, любила своїх батьків (вже тільки тато лишився), і я так не хотіла їм перечити. Я думала тоді: "Напевне, вони мають якусь рацію, якої я не знаю". І я пішла на фортепіанний відділ. Хоча, зі скрипом. А там я потрапила до чудової вчительки — Наталії Максимівни Полодюк. І вона одразу так строго і ясно почала мене вчити, носити мені книжки. У неї дома я почала дивитись купу альбомів, слухати музику. Вона так зайнялася моєю освітою — музичною і різносторонньою. І коли я закінчила музичне училище з червоним дипломом, Наталія Максимівна сказала: "Я повезу тебе до Львова, до своєї вчительки на прослуховування". Я мала надію, що я прослуховування не пройду і піду на вокал. Оперною співачкою я бути не хотіла. А де вчитися — я справді уяви не мала. А я хотіла співати все. І коли я приїхала на прослуховування до Марії Петрівни Тарнавецької, то чесно скажу — ми, коли до неї зайшли в її квартиру, я просто "вмерла", коли побачила те помешкання все в картинах старовинних, в меблях старовинних, два роялі прекрасні. Марія Петрівна, яка цигарку з рук не випускає, вся в цих клубах диму, при тому шляхетна, неймовірно розумна, освічена, красива, хоч у своєму старшому віці. Я розумію, що я просто залюбилася. "Тільки вчитися в Марії Петрівни. Більше мені нічого не треба!" — це все, про що я тоді подумала. Це — особистість величезного масштабу! Марія Тарнавецька — великий педагог! Я хочу колись виставу про неї зробити. Так от вона мене прослухала і запитала: "Ви вже написали заяву в мій клас?". Я кажу: "Ні". Вона: "То прошу, напишіть!". Я вчилася дуже натхненно. Хоч я завжди знала, що я — не піаністка. Мені було завжди легше заспівати, ніж заграти. Але тепер я можу сказати, що для співачки — це найкраща музична освіта. Потім я випадково опинилася у Володі Кучинського. Просто прийшла подивитися відкритий показ "Марусі Чурай" і "Сніг у Флоренції". І я зразу залюбилася в цей театр — театр ім. Леся Курбаса. Але як туди потрапити? Прийшла на прослуховування і була прийнята. А надалі я вчилася і у Володі Кучинського, і в Гротовського. Так поєдналися і моя музична освіта, і театральна. - Чи була несподіванкою премія Т. Г. Шевченка? (Шевченківська премія 2006 разом з реж.-постановником В. С. Кучинським, акторами О. Д. Стефановим, А. В. Родичевим за вистави за творами Платона, Г. Сковороди, В. Стуса у Львів. театрі ім. Леся Курбаса.)Наталя: Так. За 4 вистави. Ми були наймолодшими лавреатами за всю історію вручення премії. І я собі тоді сказала: "Це для мами!". Її товаришки дзвонили до неї і хвалилися досягненнями своїх дітей: ця — бізнес відкрила, ця — квартиру купила. А моїй мамі нічого було про мене розповідати. От хай тепер скаже: "А моя Наталя — лавреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка!". (сміється) А зараз я займаюся тим, до чого, я вважаю, покликана займатися. Вважаю, що це — моя місія! - Ви так натхненно розповіли про своїх педагогів, але і Ви сьогодні теж є педагогом. Доля і цю місію Вам доручила. Розкажіть про сьогоднішню студентську молодь. Чи вона така ж, як ми колись, чи вільніша? Наталя: Ні, вони не такі, як ми. Вони — вільніші, але більше розсіяні. Не можуть сконцентрувати увагу на виборі — що важливіше для них. Не здатні швидко зробити глибинний вибір. Але зараз я бачу, як війна їх сильно змінила. Вони стали більш зосередженими, якось відразу ж подорослішали.- Ви пишете сценарії, якусь драматичну структуру складаєте для своїх постановок?Наталя: Я не пишу. Я складаю. Але як складається? З живих ниток складаєш. А так, щоби самій писати — я ще не писала. Але мушу подумати якось. Я собі так тихо пообіцяла: "Я маю колись зіграти виставу про мою бабуню і про Марію Петрівну".- Бабуню? - Так. Я завжди згадую, як співали мої бабуні, як співала вся велика родина. Мої бабуні дуже любили наговоритися і насміятися. Я бігала поряд і намагалася щось "вхопити" з того, що вони говорять. Були дуже життєрадісними, хоча багато пережили. Чоловік однієї загинув у війну. Другий — пройшов Курську дугу і Сталінградську битву. Був дуже добрий і мовчазний. Вся моя любов до співу формувалася на родинних піснях. Коли вся велика родина збиралася за столом і починала співати — це був справжній хор. А яка неймовірна мелодика народних пісень! От, подільська пісня — мелодія ніби проста, а вслухаєшся — яка там глибина! Я ще повинна сказати, що на мене мали вплив і пісні Буковини. Мою маму за скеруванням направили працювати на Буковину, в Кіцмань. І природа, і пісенна культура Буковини, де я росла перших 6 років, справили великий вплив на мій дитячий творчий розвиток. - Повертаючись до теми пісні. Колискова — чи можна її назвати першою піснею на землі? Наталя: Ні.- Ні?Наталя: Ні! (закинувши голову назад, сміється)- А яка ж перша? Наталя: (серйозно) - Плач.- Плач як частина похоронного ритуалу? Адже колись наймали плачок за гроші на похорон.Наталя: Так. Колись ритуал був логічною і звичною складовою нашого життя. Ще пару століть тому жити за ритуалом для українців було буденною справою. Потім ми це втратили. Але нині це знову повертається. Я бачила похорон нашого воїна у моєму селі Ольгопіль, що на Вінничині. Дорогою люди стрічають тіло воїна на колінах. А вже при брамі рідної хати я почула оцей ритуальний плач. Прийшли жінки, які вміють так плакати. Воно нікуди не поділося. Воно є з нами. І зараз, під час війни, природно відроджується.- Тут неможливо не згадати Іванку Крип’якевич, яка співала колискову над труною свого, убитого на війні, сина Артемія. Ніби замикала коло — колискова над колискою і колискова над труною. Наталя: Так. Я теж співала колискову над труною Петра Нестеренка-Ланька. Він міг подзвонити мені серед ночі, коли хворів і попросити: "Наталю, заспівай мені колискову "Пливали ластів’ята". Мені стає легше від твого голосу". А вже потім i на похороні я заспівала йому його улюблену колискову.- Які пісенні жанри Вам найближчі? Наталя: Я вже сказала, що мріяла співати все! Наші стародавні пісні, солоспіви Барвінського! Я вважаю, що його солоспіви — це вершина його творчості. Але улюбленим став ірмос. В ньому поєднані і пісня, і молитва водночас. - А коли відбулася ваша перша зустріч з кіно?Наталя: В кіно запрошували тричі, і тричі на головні ролі. Відмовляла. Вперше — режисер із Ленінграду. Мені було 25 років. Чомусь не хотіла. Чому? Я не хотіла розпорошуватися. Моїм вибором став театр. Я заглибилася в роботу і віддавалася їй цілком. Бо коли ти розпорошуєшся, то зійдеш з обраного шляху. Нічого не досягнеш.- Розкажіть, будь ласка, як відбулося запрошення на фільм "Мати апостолів"? ("58 міжнародних нагород. Проєкт фільму став одним із переможців 1-го конкурсного відбору Міністерства культури та інформаційної політики і створений за державної підтримки. Загалом кошторис фільму склав ₴21 млн, з них 100% надало Мінкультури.Фільм створено за сприяння Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ, Командування Повітряних сил ЗСУ, Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, 95-ї бригади ДШБ ЗСУ, 101 ОБрО ГШ ЗСУ імені генерал-полковника Геннадія Воробйова, авіаційних частин Василькова та Борисполя, громадської організації "Товариство сприяння Збройним Силам України та військово-морському флоту "Цивільний корпус "Азов", Полку патрульної поліції особового призначення ППС ПОП "Миротворець" ГУ МП в Київській області.Фільм знятий за реальними подіями, які відбувалися на сході України у 2014-2015 роках, де ще й дотепер продовжуються бойові дії. Для зйомок фінальної сцени була створена найбільша в Європі декорація авіакатастрофи транспортного літака Ан-26. Трагізм війни показано через історію однієї людини — МАТЕРІ" — за матеріалами Вікіпедії)Наталя: Заза Буадзе подзвонив і попросив: "Не відмовте, будь ласка! Я писав цей сценарій "на вас", та коли довідався, що ви вже зіграли в кіно матір воїна, взяв на проби іншу актрису. Місяць ми з нею репетирували. Але я зрозумів — не те! Прошу — не відмовляйте!".- Ви відразу довірились режисеру?Наталя: Коли я прочитала сценарій, він мені відразу дуже сподобався. Та я ще показала його своєму чоловікові, актору Олегу Цьоні. Він — дуже строгий та об’єктивний критик. Олег, ознайомившись із сценарієм, сказав: "Не уявляю, хто ще міг би зіграти цю роль, крім тебе". А на знімальному майданчику в нас із режисером якось відразу склалося творче взаєморозуміння. - Чи Ви податлива актриса, чи самостійна, як Анна Маньяні? Колись Фелліні сказав, що Маньяні настоювала зняти два варіанти епізоду: один так, як вона його бачить, а другий так, як це бачить режисер. Так от, Фелліні з подивом констатував, що при перегляді відзнятого матеріалу у фільм він вибирав саме варіант Маньяні.Наталя: Взагалі, я — слухняна актриса. Але у фіналі фільму "Мати апостолів" я попросила Зазу зняти епізод саме так, як я це відчуваю. Він сказав, що всі глядачі ридатимуть. Але я настояла все ж спробувати. І коли епізод було знято, вся знімальна група зааплодувала. Заза підійшов і обняв мене. Епізод, який був знятий за моїм варіантом, увійшов у стрічку.- Тобто, Ви актриса, яка здатна переконати режисера! Наталя: (скромно і притишено) А чи вам відомо, що Заза порівняв мене з Анною Маньяні?- Ні! Це — чисто інтуїтивно. Я ніде не читала про це! А вийшло, що не випадково. Прошу сказати, що нового у Вашу творчість принесло кіно, якому Ви спочатку так опиралися?Наталя: Кіно дало мені дуже багато. Перш за все — внутрішню свободу. Це те, чому вчив Гротовський. Там я відкрила у собі отой НУЛЬ! Ти — така, яка є. Як дитина. Первинна! І від цього починаєш вибудовувати роль.- Розкажіть, будь ласка, про останні проєкти Театрального центру «Слово і голос».Наталя: На тлі останніх драматичних подій війни ми створили новий проєкт — культурно-дипломатичний тур "Ірмос для України", з яким ми вже виступали в Польщі, Литві та Латвії. Співали перед українськими біженцями і громадянами цих країн. Люди слухали і починали співати разом із нами. І в цьому співі ніби відбувалося духовне єднання артистів і глядачів. Ми сподіваємося продовжити тур ще іншими країнами.- Щиро бажаю успіху, п. Наталю, Вашому проєкту і сердечно дякую за розмову.