Заборона Росією використовувати географічне зазначення “шампанське” щодо імпортних ігристих вин спричинила шквал обговорення не лише на міжнародній арені, а й в Україні. Хоча це була не єдина причина для обговорення. Бо, практично, в той же час східний сусід заборонив ввезення морозива та інших видів харчового льоду, мінеральної води та ще низки товарів українського виробництва. Але це тема окремої публікації. То що ж таке ці географічні зазначення? Як вони впливають на міжнародну економіку? Та що з цим всім робити уряду, місцевій владі та бізнесу? Що таке географічні зазначення та чому вони є цікавим інструментом для торговельних війн? Отож, згідно із Законом України “Про правову охорону географічних зазначень” “географічне зазначення - найменування місця, що ідентифікує товар, який походить з певного географічного місця та має особливу якість, репутацію чи інші характеристики, зумовлені головним чином цим географічним місцем походження, і хоча б один з етапів виробництва якого (виготовлення (видобування) та/або переробка, та/або приготування) здійснюється на визначеній географічній території”. Яка логіка охороняти такі позначення? Для того, щоб споживач вирізняв товар, що виготовлений в певному місці з-посеред інших. Наприклад, сир фета вироблений у Греції, чи коньяк виготовлений у Франції. Зрозуміло, що найбільшу конкурентну перевагу такі підходи створюють для товарів, які йдуть на експорт. Традиційно, цим інструментом найбільше користають виробники ЄС. Але дуже важливо, щоб ці географічні зазначення визнавалися і захищалися іноземними державами. Тільки тоді вони будуть ефективними на експортних ринках. Як цього досягнути? Правильно, прописати в міжнародних торговельних угодах. Ось чому. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності в рамках Світової організації торгівлі (Угода ТРІПС) містить положення, які, власне, захищають географічні зазначення, а особливо ті, які стосуються вин та інших спиртних напоїв. Ймовірно, саме до цих положень у ситуації із Росією і апелюватиме Франція та ЄС. І саме ці положення можуть стати підставою для розгляду торговельної суперечки в рамках Світової організації торгівлі. ЄС, ймовірно, доводитиме, що російські правила вводять споживача в оману щодо географічного походження товару або ж є недобросовісною конкуренцією. Порядок врегулювання суперечок в СОТ заблокований і тому обидві сторони, швидше за все, шукатимуть компроміс. Тобто, такі дії Росії більшою мірою можна охарактеризувати як розширення поля для переговорів з європейцями. Цікавий факт, що в далекому 2005 році США виграли торговельну суперечку з ЄС, звинувативши Євросоюз в дискримінаційних правилах захисту географічних зазначень і довели, що у Європі діяли обтяжливіші умови для іноземних виробників, ніж для місцевих. Тому, торговельні війни за географічні зазначення тривали і будуть тривати й надалі. А що ж у нас? На Україну, як на члена СОТ, звичайно, поширюються положення Угоди ТРІПС. Але строгіше правила щодо захисту географічних зазначень прописані в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС. Так, перелік європейських географічних зазначень, які має захищати Україна, складається з кількадесят сторінок. В основному це - спиртні напої і сири. Натомість, перелік українських географічних зазначень є мізерним. І це є великою проблемою, яку тепер доволі важко виправити. Важливо, що стосовно шампанського, коньяку та деяких інших зазначень українські виробники мають 10-ти річний перехідний період, тобто, вже 2027 року вони не зможуть використовувати ці найменування. Для сирів, в тому числі для сиру feta – семирічний перехідний період. Щодо позначень, які стосуються Львівщини, і використання яких захищене Угодою про асоціацію, – то перелік зовсім мізерний, але задля справедливості треба сказати, що дещо є: наприклад, Галичина, Карпати, Самбір та деякі інші. Так, уже після підписання Угоди про асоціацію українські виробники почали активніше реєструвати географічні зазначення, як-от: мелітопольська черешня, кролевецькі рушники, гуцульська овеча бриндзя, гуцульська коров’яча бриндза, петриківський розпис. До слова, із Львівщини не було зареєстровано жодного зазначення, крім мінеральних вод, які були внесені до списку більше як 15 років тому. Проте навіть ці реєстрації, на мою думку, не містять ефективного механізму захисту від підробок на зовнішніх ринках. Наприклад, в Італії на законодавчому рівні та на рівні бізнес-асоціацій по різних товарах розроблене чітке маркування, яке підтверджує походження товару з певного регіону. Що з цим всім робити уряду, місцевій владі та бізнесу? Почнемо з глобального. Потрібно піднімати питання про незбалансованість захисту географічних зазначень в рамках перегляду Угоди про асоціацію. Так, варто говорити про продовження перехідних періодів та технічну допомогу для розвитку українських географічних зазначень. Скажімо, за відмову від назви “коньяк” Вірменія отримала 3 млн. євро допомоги. При цьому, матиме ще 25-річний перехідний період. Тобто, навіть на цьому прикладі ми бачимо, що вірмени будуть продавати коньяк, а українці вже будуть змушені перейменовувати свою продукцію. Локальніше, важливо розробляти та реєструвати власні географічні зазначення. При цьому їх також необхідно популяризувати за кордоном. Це має бути спільна робота, як органів центральної влади, органів місцевого самоврядування, так і дипломатичних представництв за кордоном. Наприклад, хорошою можливістю для українських експортерів була би нагода безкоштовно представити свої товари з власними географічними зазначеннями на закордонних виставках. Це також може бути предметом окремих перемовин з ЄС в рамках оновлення Угоди про асоціацію. Зазначу, що Львівська обласна рада в рамках різних програм співфінансує закордонні торгові місії, але цей напрям потрібно підсилювати і на державному рівні. Як, зрештою, і збільшувати фінансування на місцевому рівні. Бізнесу дуже важливо пильнувати свій інтерес та звертати увагу на географічні зазначення у своїй роботі: реєструвати зазначення, просувати їх на зовнішніх ринках. Не менш важливо, щоб він вимагав від уряду включення таких географічних зазначень до переліку, який захищається угодами про вільну торгівлю та ведення переговорів на паритетних засадах (як по кількості географічних зазначень, так і по обсягу захисту). І власне, органи місцевого самоврядування, такі як Львівська обласна рада, можуть стати хорошим майданчиком для збору регіональних вимог та розвитку географічних зазначень на Львівщині. Підсумовуючи, для успіху на експортних ринках потрібно майстерно володіти усіма інструментами просування, і географічні зазначення є одним із таких.