Таких виборів у Польщі ще не було. Протистояння між Правом і Справедливістю та Громадянською платформою набуло ознак відкритої інформаційної війни. У якій польське суспільство поділилося рівно навпіл. Хто б не переміг, Рафал Тжасковський чи Кароль Навроцький, на Польщу чекають важкі часи. Зшити країну по лініях розриву майже неможливо. Бо цьогорічна виборча кампанія перетворилася на останній двобій Дональда Туска і Ярослава Качинського. Які мертвою хваткою вчепилися в горло один одного. А з ними ніби у свій фінальний бій вступила і розколота Польща. Проте найбільш загрозливим стало те, що в утворену тріщину клином увійшла правопопулістська Конфедерація. Жага помсти Політичний процес в Польщі вже давно не тільки боротьба різних політичних доктрин. Різного бачення майбутнього країни і вибору курсу на самоізоляцію або посилення євроінтеграції. Це історія взаємної ненависті двох політиків і, відповідно, їхнього «воїнства». Проблема не тільки в надмірній персоніфікації політичних таборів, але й у тому, що влада обома сторонами найчастіше розглядалася як засіб помсти. Помсти супротивникам, яка супроводжувалася кримінальними переслідуваннями опонентів, звинуваченнями їх у всіх гріхах і зраді.Вийшло так, що в категорії зрадників побував ледве не весь політичний клас країни. Бо критерії та кваліфікації були чисто партійними, а звинувачення — невід’ємним елементом політичної боротьби. Попри все, вибори президента Польщі 2025 року досягли рівня максимальної поляризації. Перетворилися на свого роду середньовічний турнір, коли обидва табори виставили з їхньої точки зору своїх найкращих воїнів. З тією різницею, що це не турнір, де діють чіткі правила: чий лицар втримався на коні — того і перемога. В XXI столітті все інакше. Тут і соціальні мережі, як засіб миттєвої мобілізації. І медіа з можливостями масових маніпуляцій. Та й поразка не є такою видовищною й очевидною. Перемога понад усе! Перевага котрогось із кандидатів буде мінімальною. Мова буде йти про якихось 100–200 тисяч голосів. А це обов’язково викличе незгоду у тих, кому виборча комісія присудить поразку. Максимальна поляризація суспільства загрожує потужним розрядом, який приведе в кращому випадку до свого роду хаосу, а в гіршому — до відкритого протистояння. І тоді багато залежатиме від чинної влади. На які дії спроможеться діючий прем’єр-міністр Дональд Туск, який є активним учасником протистояння. Яку позицію займе лідер опозиції Ярослав Качинський.Скидається на те, що ніхто не хоче програвати, навіть якщо на карту буде поставлено майбутнє країни. Треба визнати, що великі проблеми існують із обома кандидатами. Ліберальний Рафал Тжасковський почувається не до кінця у своїй тарілці через те, що у боротьбі за прихильність виборців мусить вдаватися до невластивих йому консервативних гасел. Йому важко заручитися голосами з центру і правого флангу ще й тому, що за ним стоїть чинний прем’єр Дональд Туск. І частина центристів може проголосувати за його противника через нелюбов до Туска. Лівий спектр виборців є до певної міри так стигматизований, що в ситуації «пів на пів» Тжасковському краще його не згадувати. Залишається сподіватися, що вони не зігнорують вибори, а прийдуть і проголосують. Консервативний кандидат Кароль Навроцький ніби спеціально підібраний Ярославом Качинським на роль месника «лівакам». Він «заходить» як консерватистам ПіС, так націоналістам та правим популістам. Разом його електоральна підтримка сягає 49%. Виборча кампанія показала, що на його виборців не справив ніякого враження негативний компромат з минулого і звинувачення в сутенерстві, участь у бійках футбольних ультрас і навіть махінації з житлом. Навпаки, серед виборців на правому фланзі така інформація тільки додала до його образу рис «справжнього чоловіка».Квінтесенцією такого образу стали слова професора політології в соціальних мережах, який написав: «Я волію президента, який може заїхати в пику, ніж підставити зад». Тлумачити цю заяву не варто. Питання тільки в тому, кому і де має «начистити пику» президент держави? На міжнародній арені — це нонсенс. Усередині країни — загроза для громадянського спокою. Проте вже зараз зрозуміло, що відхід від демократичних принципів і силове вирішення проблем є тільки питанням часу. Відхід від євроінтеграції, якого відкрито вимагають праві популісти, тільки прискорить «закривання» Польщі в собі. А якщо ліберальна частина захоче протистояти таким тенденціям з існуючих позицій, то тріщини ризикують стати прірвою. Тріснутий глечик води не втримає. І це все — наслідок безвихідної ситуації, коли заради перемоги довелося мобілізовувати виборців навіть недопустимими методами. Криза ПіС і нормалізація Конфедерації Можна було б усе списати на запеклу виборчу риторику, що цим все і завершиться. На жаль, не закінчиться. Вже зараз можна передбачити, що навіть перемога Кароля Навроцького не зможе врятувати ПіС. Бо традиціоналізм цієї партії зіграв проти неї самої. Виборча кампанія показала, що окрім перемоги за будь-яку ціну над Туском і ГП, у неї бракує свіжих ідей. У них далі переважає стара патріотична риторика, не оперта на сучасні проблеми, і до всього — пошук ворогів нації. Несподівано виявилося, що є молоді сили, які можуть висловлювати набагато радикальніші гасла. Окрім націоналістичних, антисемітських, антиєвропейських й антиукраїнських гасел у «конфедератів» зʼявилися такі, що відразу потрапляли в нерв польського виборця. Які раніше були неприпустимими для ПіС або просто ігнорувалися. І саме завдяки цьому результатом президентської кампанії стали «легітимізація» Конфедерації та надання статусу нормативних її ідеям. Завдяки зручній позиції критиків влади і традиційних ПіСу та ГП, Качинського і Туска, «конфедератам» вдалося перетворитися на оманливий «голос розуму». У зверненні до виборців Славомір Ментцен прямо вказує на задавнені вади традиційної політики. На відірваність обох політичних таборів від реального життя. Піддає нищівній критиці правий фланг і особисто Качинського й Навроцького, розчищаючи своїй політичній силі шлях у лідери правиці. Розуміючи, що Качинський і Навроцький вкрай потребують їхніх голосів, «конфедератам» вдалося зайняти позицію «над процесами». А це не тільки робить залежною від них подальшу політичну долю ПіС, але й стає серйозною заявкою на наступні парламентські вибори. Прагматичні ідеї Конфедерації вже проникли в молодіжне середовище. Спостерігаючи за поведінкою та біографією ставленика ПіСу Кароля Навроцького, багато прихильників консервативного крила втрачають у них віру. І повільно дрейфують у бік поміркованого крила «конфедератів». А це провадить до розмивання ПіСу з подальшою його маргіналізацією. Тобто «конфедерати» не даремно критикують Кароля Навроцького. Таким чином вони демонструють виборцям, що надалі вже ПіС може опинися в ролі молодшого партнера Конфедерації і від того не буде спасу. Що буде після перемоги? Знову ж таки, можна сподіватися, що після обрання президентом чи Навроцького, чи Тжасковського ситуація нормалізується. І конкурентні політичні сили будуть змушені захищатися і посилюватися, утримуючи коаліцію або укладаючи союзи. Важливо, щоб за умови перемоги Навроцького новий союз ПіС і Конфедерації не взявся за розхитування урядової коаліції й розпуску Сейму. Бо наступні вибори загрожують стати тріумфом Конфедерації. Перемога Кароля Навроцького за явної підтримки голосів «конфедератів» перетворить польську правицю на велике аморфне утворення, яким Ярослав Качинський швидше за все більше не зможе керувати в «ручному режимі». А тому з часом вся правиця загрожує опиниться в руках молодих Босака і Ментцена. На ідейному рівні вони вже практично взяли верх. Залишилося все оформити на інституційному рівні. Перемога Рафала Тжасковського також не принесе стабільності, бо не виключено, що в учасників урядової коаліції виникнуть додаткові питання до Дональда Туска. А це загрожуватиме серйозними пертурбаціями на лівому й центристському політичному полі. Дасться взнаки і виборче «поправіння» Тжасковського. За обіцянки треба буде відповідати. Не виключені й ситуативні блокування з поміркованими «конфедератами». Великою спокусою залишиться ідея разом «доконати» ПіС. Тобто і в цьому варіанті залишається загроза великої політичної турбулентності. А тому, яким би результатом не закінчилися вибори президента Польщі – програють Дональд Туск і Ярослав Качинський. А в однозначному виграші залишиться Конфедерація. Бо саме ця політична сила скористалася традиційним «двобоєм» Туска і Качинського і зуміла показати себе альтернативою до них. Альтернативою, з ізоляціоністськими й ксенофобськими ідеями. Готову бачити в агресивній війні Путіна раціональні моменти. Застосовувати до знекровленої України «прагматичний» підхід, не допускаючи її до інтеграції в ЄС і НАТО. Забезпечуючи цим нібито відсутність конкуренції для Польщі. А тому Україна і світ мають бути уважними. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA