Не вірити своїм очам – це поширена в світі практика, і Україна тут не виняток. А з розвитком такого ремесла як «лідер громадської думки» не бачити очевидного – це взагалі основа, бо треба тримати бульбашку в тонусі й не давати їй луснути під тиском фактів. При цьому, і це важливо наголосити, не вірити своїм очам люблять всі: праві і ліві, націоналісти та космополіти, консерватори та ліберали, розумні та недалекі. Бо кожен може знайти собі ілюзію до вподоби. А вже потім, «заднім розумом», можна згадати відому мудрість: «якщо хтось говорить, що хоче вас вбити, варто ці слова сприймати всерйоз». Так, можна було не вірити, що Зеленський, а не Порошенко, стане президентом України у 2019 році. Потім почати вірити, що він здасть Україну Путіну. Вірити, що Путін не нападе, бо йому не вигідно і Китай не дозволить, і взагалі – не можуть же вони бути настільки «поплавленими». Не вірити, що на виборах 2024 в США переможе Трамп. А коли він таки переміг – не вірити, що Трамп буде робити те, що обіцяв. Бо ж не можуть вони бути настільки «поплавленими»… І так по колу. Коли відбувається зіткнення із реальністю, факти можна сприйняти, перетравити, тоді прийняти змінену дійсність і продовжувати жити в нових умовах. А можна вправлятися в дотепності та вихвалятися своєю вченістю та талантом прогнозиста, тікаючи від життя, або вигадуючи нові виправдання своїм маренням. У реальності ж, якщо ми будемо ставитися до Трампа сьогодні так як прихильники Порошенка ставляться до Зеленського останні шість років, тобто як до тимчасової аномалії, якої не повинно бути і «нехай вже воно зникне» – тоді нас, а не Трампа, життя виштовхне на маргінес першими. Навіть суто через менший запас «жиру». І тоді нарешті ми зможемо побути в колі однодумців. Хоча й лузерів. Ось зараз, наприклад, в Америці журналісти респектабельних видань скаржаться, що Дональд Трамп охочіше спілкується з блогерами, різними ведучими подкастів, лідерами соцмереж. А ми чого дивуємося? Нічого не нагадує? Але менше з тим. Якби світ вчасно і прискіпливіше «заглянув у голову» Путіна, він би побачив там купу цитат з Дугіна, інструкцій часів КГБ-шної молодості та іншого шлаку. Тоді б він зрозумів, що санкції, обмеження економічної співпраці та погрози цю співпрацю розірвати – це для людини з манією величі – дрібнички. Такого роду механізми не працюють, бо все визначає божевільна месіанська ідея. І якщо сьогодні прискіпливіше «подивитися в голову» Трампа, а ще краще Венса та компанії, то можна побачити там не лише «big deal», гроші, «крипту» й дифірамби мудрому лідеру, але й підготовку до глобального протистояння включно з війною. А для війни потрібні власне виробництво, самозабезпечення за базовими споживчими позиціями, зброя в товарних кількостях, тобто можливість не залежати від сторонніх гравців та конкурентів. Наскільки їхні ідеї правильні, реалістичні, обґрунтовані – це питання третє. Ним можна знехтувати, оскільки це ніяк не впливає на прийняття рішення та кінцевий результат. Наприклад, є людина, яку частина знайомих вважає божевільним, а інша частина – одержимим демонами. Одного прекрасного дня ця людина вчиняє криваву різанину. Чи дуже в цьому випадку принциповою є правда, тобто чи причиною є божевілля чи справжні демони, якщо результат один і той самий? Так і в нашому випадку – варто було прислухатися до слів Путіна про «нацистів», про «накачку західною зброєю», про «ісконні землі» і так далі. Не тому, що там є зерно істини (його нема), а тому, що ці ідеї ним рухають. А він рухає Росією. А про те, чи керують ним реальні демони, чи психічні відхилення – зовсім не важливо. Важливо вчасно розпізнавати сигнали та симптоми. Тому якщо Трамп і компанія таврують «глобалістів», це не означає, що насправді існує якась змова цих клятих глобалістів. Це значить, що адміністрація президента США буде хитати глобальні ринки. І якщо їм йдеться про майбутнє країни (що б вони при цьому собі не уявляли) – то зовсім байдуже стає на курс акцій. Тим більше коли твій виборець орієнтується на більш приземлені, а часом і конспірологічні речі. А якщо вони мають намір обмежити імпорт і прямо говорять, що подорожчання товарів на внутрішньому ринку буде тимчасовим – то їх влаштовує (до певної межі) це подорожчання. Ми можемо добре знати складності розвитку власного виробництва, заплутані ланцюги постачання, але так само ми мусимо зважати і на те, що їх це не зупинить. Дональд Трамп відкрито заявляв, що новий світовий порядок повинен бути справедливим для Америки, і так само прямо говорив, що існуючий порядок його не влаштовує. Все доволі прогнозовано, якщо «повірити власним очам», тобто вухам. По-друге, світ недооцінює силу неекономічних мотивів. Ну і що, що міжнародний поділ праці робить війну менш реальною? Якщо Путіну не потрібен світ, де не буде Росії, а Трамп вирішив покарати союзників за паразитування на американській системі, то економіка відходить на другий план. Навіть якщо зараз американці «відкотилися» від своїх тарифних вимог (кажуть, під тиском облігацій в руках добрих японців), то не виключено, що завтра вони придумають щось нове. Або не вони, а ті, хто прийде після них – більш рішучі. Бо ж «несправедливий світопорядок» нікуди не подівся. Доведеться звикати до того, що ніякого «win-win» більше не буде. Що фінанси більше не будуть вагомим аргументом у міжнародній політиці. І що зробити іншому погано – це вже добре. Так ми і дожили до того моменту, коли китайські комуністи нарікають на американців, бо ті діють всупереч ринковій логіці. Тобто тут Трамп, виявляється, був частково правим – «американський світ» вигідний Китаю. По-третє, матеріальний світ дійсно відрізняється від світу фінансових показників. Ринки, звісно, важливі, але війна в Україні теж багато чого навчила. Наприклад, що об'єм зброї та її вартість – це часто різні речі. Нагадує порівняння теплого з м'яким. Яка вартість корейських снарядів порівняно з ракетою до Петріота? А ціна шахеда відносно до Гепарда? І що все-таки важливіше – якість за захмарну ціну чи масовість, яку забезпечують тоталітарні режими? А своє виробництво в оборонній сфері таки дуже важливе, заради нього варто пожертвувати навіть фондовими ринками. Америка дійсно перевертає шахову дошку, яку сама ж і встановила. Оборонний бюджет росте, на хуситах потренувалися, під Іран літаки перекинули, мексиканські картелі збираються викурювати безпілотниками. Південна Америка якось підозріло непомітно пройшла період оголошення тарифів. А тепер з усіма будуть передомовлятися. Наївно сподіватись, що США спокійно спостерігатимуть за тим, як світ продовжить жити без них. Штати й надалі зацікавлені в тому, щоб топити конкурентів, а тому «весело» буде всім. Тому не варто сильно посипати голову попелом на предмет ресурсної угоди. Можливо, цей папірець вбереже нас в майбутньому від чогось більш жорсткого. А якщо ситуація зміниться, його можна буде і переглянути. Головне зараз стати цікавішими за Росію. А щодо того, що без товарів з Китаю на США чекають страшні часи – Європа вже повинна була кілька разів замерзнути без російського газу. Тоді, коли чомусь Москва вирішила, що постачальник диктує умови споживачеві. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA