Заяви чинної американської влади практично щодня спричиняють шок і ступор, але погрози вийти з НАТО та припинити колективний захист його учасників стали справжнім ударом нижче пояса. Не таємниця, що могутність військового потенціалу НАТО забезпечується не тільки звичайними видами озброєнь та вишколеними військовослужбовцями, але й наявністю ядерної зброї. Загалом у світі нараховується 9 ядерних держав – США, РФ, Велика Британія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, КНДР та Ізраїль. США та Росія разом володіють майже 90% всієї облікованої ядерної зброї (зокрема у Штатах є 3 748 ядерних боєголовок). Відповідно, забезпечується так званий ядерний паритет, коли кількість ядерних боєголовок в основних країн майже однакова. Але у випадку війни це буде означати 100% знищення противника та й планети загалом. А тепер давайте змоделюємо ситуацію, коли Штати відмовляються гарантувати захист членів НАТО своєю ядерною зброєю. Що зможе об’єднана Європа протиставити РФ? Французькі ядерні сили Франція має четвертий за розміром запас ядерної зброї у світі, налічуючи 290 боєголовок. Майже всі боєголовки знаходяться на бойовому чергуванні або готові до розгортання за короткий термін. Носіями є 40 багатоцільових винищувачів «Rafale» BF3, 10 палубних винищувачів «Rafale» MF3 і 4 атомні підводні човни класу «Le Triomphant». Французькі ядерні сили – це три набори із 16 ракет підводного базування та 50 систем ASMPA (крилатих ракет середньої дальності). Балістичні ракети, які можуть запускатися з підводних човнів, становлять основу сил французького ядерного стримування. Ракети типу M51 є фактично копією комерційного ракетоносія «Ariane 5», і можуть нести до шести 100-кілотонних боєголовок. Боєзаряду однієї ракети та вдалої траєкторії її польоту достатньо, щоб повернути територію столиці РФ в архейську еру за декілька секунд. Проте юридично ядерна доктрина країни є суворо оборонною і використання ядерної зброї можливе лише в екстремальних обставинах законної самооборони, що стосується життєво важливих інтересів. Франція також залишає за собою право нанести обмежений ядерний удар, щоб сигналізувати противнику, що він перетнув «червону лінію». Хоча країна є членом НАТО, її ядерні сили не є частиною інтегрованої військової командної структури Альянсу. Структура французької ядерної зброї Носій. Рік початку експлуатації. Відстань ураження, км.. Бойова частина, кілотонн. Загальна кількість, шт.. Авіація наземного базуванняRafale BF3/ASMPA. 2010. 2 000. 1 x 300. 40. Авіація палубного базуванняRafale MF3/ASMPA. 2011. 2 000. 1 x 300. 10. Балістичні ракети підводних човнівM 51.1. 2010. 6 000. 4 – 6 x 100. 80. M 51.2. 2016. 9 000. 4 – 6 x 100. 160. ВСЬОГО. 290. Джерело: Bulletin of the Atomic Scientists Цікавою особливістю є також наявність 50 крилатих ракет з ядерною боєголовкою, які запускаються з винищувачів. І цікаво тут те, що проектна дальність польоту таких ракет становить тільки 600 кілометрів. Злі язики подейкують, що така коротка дистанція польоту розроблялась з метою …. протидіяти черговій мілітаризації Німеччини, якщо б раптом щось. Незважаючи на те, що винищувачі «Rafale» здатні долати 2 000 км., і до цього можна додавати ще 600 км. польоту крилатої ракети, така складова ядерної доктрини надзвичайно уразлива. Як показує досвід війни, авіаносії доволі ефективно збиваються навіть переносними зенітно – ракетними комплексами, не говорячи про повноцінне ППО чи протистояння з авіаармадою противника. Як результат, така ракета може знищити цілу територію в одній із союзних країн, не долетівши до цілі. Саме тому Франція зайнялася довгостроковою модернізацією та зміцненням своїх ядерних сил і до кінця цього року планує потратити, в рамках п’ятирічної програми, понад 37 мільярдів євро. До речі, утримання засобів ядерного стримування коштує французькому бюджету понад 6,5 млрд євро в рік. Британські ядерні сили Велика Британія володіє запасом приблизно 225 ядерних боєголовок, з яких до 120 доступні для оперативного розгортання на чотирьох атомних підводних човнах класу «Vanguard». Підводні човни є єдиними носіями ядерних зарядів. Балістичні ракети UGM-133A «Trident» II (D5), які використовуються на британських човнах – це американська триступенева балістична ракета, розроблена Lockheed Martin з максимальною дальністю 12000 км, з блоками індивідуального наведення, оснащеними зарядами потужністю 100 або 475 кілотонн. Британська ядерна програма не є самостійною і сильно «заплуталась» в оборонній надбудові США та ланцюгах поставок звідтіля. Хоча боєголовки виготовляються всередині країни, ракетоносії зберігаються та обслуговуються в Штатах, зокрема на базі підводних човнів Кінгс-Бей у Джорджії. Останні два випробування ракет «Trident» з підводних човнів Королівського флоту в 2016 і 2024 роках були невдалими; останній інцидент стався, коли тодішній міністр оборони перебував на борту підводного човна, який щойно був переобладнаний за величезні кошти. Ядерні сили Великої Британії є частиною НАТО, але Лондон зберігає незалежні повноваження щодо прийняття рішень. Доктрина країни відрізняється від французької: підставами для застосування ядерної зброї є екстремальні обставини самооборони та захист союзників по НАТО. У доктрині також йдеться, що Велика Британія навмисно «зберігатиме двозначність» щодо того, коли, як і в якому масштабі розглядатиме можливість застосування ядерної зброї. Структура британської ядерної зброї Носій. Рік початку експлуатації. Відстань ураження, км.. Бойова частина, кілотонн. Загальна кількість, шт.. Балістичні ракети підводних човнівTrident II D5(LE). 1994. 10 000. 1 – 8 x 100. 225. ВСЬОГО. 225. Джерело: Bulletin of the Atomic Scientists Потенційна реакція РФ РФ, найімовірніше, сприйме розміщення ядерної зброї ближче до східних кордонів НАТО як пряму ескалацію й виклик своїй безпеці. Її реакція буде багато в чому залежати від контексту, але, базуючись на її нинішній політиці, можна припустити декілька сценаріїв. Москва, ймовірно, розгорне гучну пропагандистську кампанію, звинувачуючи НАТО в "агресії" та "порушенні балансу сил". Це стане приводом для виправдання власних дій — як це вже було з розміщенням "Іскандерів" у Калінінграді у відповідь на американські системи ПРО в Польщі та Румунії. Кремль уже неодноразово заявляв, що будь-яке наближення ядерної інфраструктури НАТО до її кордонів є "червоною лінією". Також РФ може відповісти симетрично — наприклад, перемістити власні ядерні озброєння ближче до кордонів НАТО, скажімо, в Білорусь, де вже є домовленості про розміщення тактичної ядерної зброї. Також можливе посилення ядерного потенціалу у Криму, щоб тиснути на Чорноморський регіон. Кремль може вдатися до асиметричних заходів: нарощування кібератак, гібридних операцій чи провокацій у сірій зоні (наприклад, у Балтійському морі чи Арктиці), щоб уникнути прямого ядерного протистояння, але показати "серйозність намірів". На стратегічному рівні Росія сприйматиме це як підтвердження своєї генеральної лінії про небезпеку бути «оточеною Заходом» і, можливо, використає як підставу для виправдання подальшої мілітаризації. Водночас її реальні можливості обмежені економічними санкціями та технологічним відставанням, тож масштабна ядерна гонка, як за часів Холодної війни, виглядає менш імовірною. Як підсумок Американська «ядерна парасолька» є ключовим елементом стратегії стримування з боку НАТО, підкріплена не лише кількістю, але й інфраструктурою, спільними навчаннями та політичними гарантіями. То чи зможуть Франція та Велика Британія замінити США? Теоретично, їхні арсенали разом можуть забезпечити певний рівень стримування, проте є кілька «але»: Масштаб і географія: американська присутність у Європі забезпечує фізичне розміщення зброї в кількох країнах, що посилює відчуття безпеки для східних членів НАТО (наприклад, Польщі чи країн Балтії). Франція та Британія поки не пропонують подібного розгортання. Технологічна та оперативна інтеграція: Штати мають відпрацьовану систему спільного планування й управління ядерними силами в НАТО (наприклад, Nuclear Planning Group), тоді як французька доктрина історично була автономною, а британська – аморфною та залежною від американської підтримки. Політична воля: розширення французької чи британської «парасольки» потребуватиме згоди їхніх урядів та парламентів на використання зброї для захисту союзників, чого може й не відбутися. Наразі французька та британська ядерна зброя можуть частково компенсувати відсутність американської, але повна заміна виглядає малоймовірною без значних змін у ресурсах і політичних домовленостях у рамках НАТО. До речі, в мотиваційних зверненнях до нації від Еммануеля Макрона та обережних заявах з Даунінґ-стріт, 10 є не тільки потенційне бажання захистити союзників по Альянсу. В умовах стрімких безпекових змін – це чудова можливість заробити кошти для модернізації власного ядерного арсеналу. Тут вже зрозуміло, що неядерні країни будуть платити за «ядерну парасольку», бо обслуговування такої зброї – це сумарно більше 13 млрд доларів в рік. Ну і, звичайно, зростання політичної ваги Лондона та Парижа. Схоже, колишні метрополії знову отримали історичний шанс. «Марсельєзу» та «Прав, Британіє, морями!» буде чутно на порядок краще нудного бурмотіння бюрократів з Брюсселю. Автор – Юрій Мариняк IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA