Незабаром у Німеччині набуде чинності новий уряд — уряд федерального канцлера, християнського демократа Фрідріха Мерца. «Нерішучий» Олаф Шольц, який був непоганим міністром фінансів в уряді Ангели Меркель, іде з канцелярії над Шпрее. Здавалося б, що з огляду на те, що нова коаліція буде укладена між ХДС–ХСС та соціал-демократами, не варто розраховувати на кардинальну зміну внутрішньої та зовнішньої політики Берліна. Але так було б, якби ситуація в Німеччині, Євросоюзі та трансатлантичному світі залишалася стабільною і безхмарною. Насправді ж виявилося, що економіка Німеччини переживає серйозну кризу, європейська оборона напряму залежить від США, а тепер уже і від примх американського президента. До всього, Дональд Трамп взявся формувати нову глобальну систему, ігноруючи Європу, розпалюючи торгові війни і заграючи з тоталітарними режимами. Він дає чітко й недвозначно зрозуміти, що більше не трактує Європу як важливого союзника, а в якості ситуативного партнера навіть розглядає путінську Росію. І все це на тлі понад трирічної повномасштабної агресії Росії проти України. Послання Трампа Європейському Союзові, що ця війна є європейською, довший час ігнорувалися. Європейці спокійно відсиджувалися за спиною українців, проявляючи більшу або меншу «стурбованість», спокійно торгуючи з Росією і Китаєм та дозволяючи Кремлю регулярно поповнювати фінансові ресурси для ведення війни. Але друге пришестя Трампа в Білий дім усе докорінно змінило. Особливо щодо ультиматумів Європі. З цього моменту Європа почала усвідомлювати, що все дуже серйозно і може закінчитися тим, що її залишать на «розтерзання» у вигляді багатої здобичі. Зміна ролей Спостерігаючи за діями Трампа, європейці стали розуміти, що у світі починає переважати «силова політика», яка допускає прямі агресії, ядерний шантаж і торгові війни. Відповідно, якщо і далі дотримуватися старих тактики і стратегії, то все закінчиться дуже сумно. Справжнім холодним душем для «трансатлантиста» Фрідріха Мерца, який вважав, що з Трампом можна буде домовитися, стала акція приниження президента України Володимира Зеленського у Білому домі. Тоді майбутній канцлер Німеччини однозначно заявив: «Я шокований Дональдом Трампом». Особливе враження на нього справили слова Трампа про «співпричетність до війни України». Вони стали сигналом, що з цього моменту міжнародне право перестає діяти, що сила права перетворюється на право сильного. Що протистояти «силовій політиці» може тільки міцна і консолідована Європа — перш за все задля того, щоб самій не опинитися в ролі жертви. Тому, ще не вступивши на пост канцлера, Мерц подбав про створення фінансової бази для майбутніх мегапроєктів. Для свого роду ремілітаризації Німеччини. Для того, щоб перехопити ініціативу у право популістської та проросійської «Альтернативи для Німеччини». Програма переозброєння Німеччини насправді є вкрай важливою як для відродження німецької економіки, так і для збільшення потенціалу Євросоюзу. Мерц уже декларує, що підтримує ініціативу Великої Британії та Франції щодо зміцнення воєнного потенціалу Європи та надання захисту Україні. Фактично, налякані можливим виходом США з НАТО або ж перенесенням центру зацікавлень у тихоокеанський регіон, європейці задумалися над власною обороною і безпекою. З їхніх останніх ініціатив випливає, що вони не проти створення власного європейського військового союзу — поки що такого собі «союзу в союзі». Оптимізація Євросоюзу Варто пам’ятати, що для реалізації такого плану Європі потрібно бути неймовірно консолідованою. Що роз’єднаність Європи означає її пряму залежність від Америки. І це поки що найскладніша перешкода, оскільки спрацьовують не тільки бюрократичні моменти, але й історичні упередження та традиційний рух, запущений національними траєкторіями. Першим таким випробуванням стане реформа Євросоюзу, коли більшість компетенцій, пов’язаних із безпекою та обороною, мають бути передані від національних урядів союзному центру. Противники такої зміни відомі. А найбільш виразним стане Польща, уряд якої, підлаштовуючись під внутрішні настрої, буде змушений захищати «національний» суверенітет від зазіхань німців. А це перешкоджатиме творенню нового оборонного союзу. Схоже, що у Дональда Трампа це чудово розуміють. Тому ставлять Європу на розтяжку — з одного боку, шантажуючи позбавленням її військового захисту, а з другого — розбурхуючи євроскептичні та проамериканські настрої в Польщі, Угорщині та інших країнах. Натяки на те, що Німеччина, з огляду на ненадійність американських партнерів, може попросити розширення «ядерної парасольки» у Великої Британії та Франції, можуть впертися в саботаж Угорщини та польські «альтернативні» пропозиції передислокувати американські війська з Німеччини до Польщі. Не треба сумніватися, що посилення військово-промислового потенціалу Німеччини викличе вкрай негативну реакцію Польщі. Попри все, Європа зможе захиститися тільки у випадку приєднання Німеччини до ініціативи Великої Британії і Франції. У Європи є засоби зупинити Трампа Очевидним є і те, що Дональд Трамп відвів Європі роль стороннього спостерігача в досягненні перемир’я у війні Росії проти України, причому зваливши на ЄС усю відповідальність за подальше забезпечення стабільності після підписання угоди. Цікавим є також те, що американці сподіваються до того часу насильно взяти в концесію українські природні ресурси, а Європі залишити виключно видатки. У зв’язку з чим перед європейцями виникає низка проблем. По-перше, як швидко зможуть європейці консолідуватися і розпочати створення власних сил швидкого реагування. Наскільки ефективним виявиться союз між німцями, французами та британцями. По-друге, чи здатні європейці швидко замінити американців. У цьому руслі вони мали б якнайшвидше зайнятися інтеграцією із ЗСУ, використовуючи Україну в ролі бази та авангарду створення майбутніх збройних сил Європи. При цьому зберігаючи рівні відносини зі США під час транзиту. Мовляв, ви ж самі наполягали на нашій активній участі. Насправді у відносинах з Америкою Європа більше не є такою безборонною. Погрози з боку команди Трампа, що Америка вийде зі складу НАТО, обернулися проти американців. Уряди європейських країн, зрозумівши, що Америка не є надійним і відданим партнером, почали розробляти власні альтернативи. Що привело до того, що європейці зупиняють контракти на закупівлю американської зброї. А це, своєю чергою, викликає падіння акцій американських збройних гігантів і збільшує капіталізацію європейських — зокрема, німецького концерну «Rheinmetall», який ледь не першим зорієнтувався і почав будувати спільні військові заводи в Україні. Недавні кроки європейців, такі як переорієнтування німецького «Porsche» на виробництво військової техніки, змушують опритомніти американців, які через зупинку воєнної допомоги Україні та передачу програмного забезпечення до своєї зброї умудрилися перетворити її на дорогий металобрухт. А через відкритий шантаж позбавити Європу захисту перевели себе із союзника в ранг ненадійного партнера. І ось вже непримиренний критик Європи, віцепрезидент Джей Ді Венс, робить поспішні заяви, що Вашингтон не має наміру виходити з НАТО. Пізно, довіру втрачено. Тепер головне, щоб Європа не збавляла темпів. Щоб вона сама контролювала і вирішувала, чи дозволяти американцям участь у «європейській оборонній ініціативі» та наскільки виправданою є співпраця з американцями в розробці й виробництві нових видів озброєнь. Переглянути міжнародне законодавство, за яким Німеччина і надалі вважається «переможеною» країною з відповідними правовими наслідками та обмеженнями. Переглянути доцільність американських військових баз на європейському континенті, якщо немає гарантій, що вони виступлять на захист у випадку російської агресії — після чергової «зустрічі» Трампа з Путіним. Але ще більш нагальним питанням є участь Європи у переговорах щодо укладення перемир’я і миру у цій війні. По-перше, участь Європи не дозволить Трампу і Путіну укласти несправедливу «оборудку» коштом України. По-друге, не дозволить зміцнити позиції прихильникам авторитарних методів і любителям нового переділу світу. І по-третє, дозволить нарешті відстояти інтереси Європи та України. Бо це вкрай важливо для майбутнього європейського континенту — континенту спільних цінностей. І це приклад того, якими несподіваними можуть бути результати політики шокування і шантажу. І це тільки початок. Попереду ціла канцлерська каденція Фрідріха Мерца. З почином, Європо! Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA