Якщо Америка «йде» всерйоз і надовго, тобто якщо це не тимчасова аномалія, пов’язана з президентством Дональда Трампа, а кінець епохи «світового поліцейського», то світові пора задуматися. Якщо Китай вже відкрито не приховує своїх глобальних амбіцій і мова не тільки про товари широкого вжитку в кожен дім і не про справедливого Джекі Чана з пандами в зоопарках, а про проектування сили далеко за межами Східної Азії, то задуматися треба було ще вчора. Якщо Росія давно показала своє справжнє обличчя (знову), то які ще сумніви і надії можуть бути у розніжених європейців. Значить за кілька років решта країн світу теж перелаштуються на нові рейки – Азія, Африка, Близький Схід остаточно і без прикрас перейдуть на модель «хто сильніший – той і правий». Європа поки що залишається єдиною відчутною геополітичною силою, яка не відмовилася від «химери совісті» та продовжує говорити про справедливість і дотримання міжнародного права. Це добре знати, але цього недостатньо. І мова не тільки про сумнозвісну європейську рішучість та оперативність. Очевидно, що навіть на ідеологічному рівні європейський проект не дуже відповідає викликам часу, бо замало тільки захищати, то що маєш. Потрібна ідея, спрямована в майбутнє. І Україна це дуже добре розуміє. Європейський Союз утворився як механізм, спрямований на запобігання новій війні на континенті, коли видобуток вугілля й виробництво сталі (тодішня основа всіх основ для мілітаризації) стали спільними. Згодом на зміну цьому прийшла ідея загального процвітання, дотримання прав людини та інший «гедонізм». Сьогодні це вже давно не викликає захоплення зовні, хіба що в різного роду біженців та мігрантів. І забирає готовність у багатих країнах воювати і захищати батьківщину. Та й саме поняття «батьківщина» в обʼєднаній Європі зазнало істотних змін. Тепер батьківщина велика і можна легко залишити загрожені території і переїхати у більш безпечне місце. Та й сотні мільярдів євро тепер не виділяються на захист звички снідати круасанами. І чим більшими будуть витрати на оборону, чим менше грошей виділятиметься на соціальну сферу – тим значущішою має бути ідея, заради якої варто відмовитися від звичного комфорту. Більше того, в Європи не залишиться іншого виходу, як в дечому поступитися звичними ідеалами лібералізму і певною мірою «піти назустріч» модним правим трендам, щоб зберегти головне. А це означає, що доведеться переглянути не лише комплекс історичної провини Німеччини за жахіття Другої світової, але й ширшу ідею покути за колоніалізм. Щоб повернутися до ролі світового локомотива, щоб мілітаризуватися, щоб бути спроможною захистити свою свободу. Простіше кажучи, як ООН, як НАТО, так і ЄС утворювався не для сьогодення. Механізми, такі зручні й безвідмовні на початку 90-их, тепер в основному використовуються такими як Орбан для примітивного шантажу. А щоб зробити щось ефективне, європейські лідери змушені або збиратися в іншому форматі, або шукати бюрократичні лазівки в обхід Угорщини. Сучасність вимагає розвитку передових технологій, збільшення прибутків (тобто конкурентоздатності), а головне – здатності захистити свої інвестиції. Євросоюз, з його гуманістичними принципами та надмірною бюрократією, серйозно відстає в цьому плані від США та Китаю. І не готовий захищатися від Москви. І з огляду на ці ж умови, Україна має стати важливим союзником та партнером європейських країн, а не черговим прохачем дозволу на членство. Ще зовсім недавно потрапити в пацифістський, гедоністичний рай можна було через реформи, прозорість, чесність і так далі. Зараз потрібно мати технологічні рішення, ефективну економіку та зброю. І головне – добре навчених і мотивованих військових, які будуть цією зброєю захищати Європу. Навіть наші сільськогосподарські латифундії можуть стати не лише загрозою для європейських малих фермерів, але й ефективним важелем в світовій продовольчій політиці Європи. США рано чи пізно стануть конкурентом, якщо не супротивником і Україні (бо ж Америці треба врятувати Росію та відірвати її від Китаю), і Європі (бо ж живуть в одній і тій самій «екологічній ніші»). А оскільки Вашингтон перестав «продавати» безпеку, сенс в існуванні трансатлантичного мезальянсу просто випарувався. Тепер євроскептиків почнуть «обробляти» не лише з Пекіна і Москви, але й з Америки. Звідусіль, де хочуть перетворити ЄС на кольорову палітру гордих, але маленьких у глобальному масштабі гравців. Тоді як об’єднана Європа, не паралізована правом вето – це потуга, з якою будуть рахуватися. Парадокс в тому, що в часи територіальних експансій ЄС може виявитись єдиним позитивним прикладом, прийнявши до себе Україну. При чому це органічно притаманно цій цивілізації, зважаючи на всю попередню історію: межі «Європи» постійно розширювалися з часів античності, від Середземномор’я на Північ та на Схід. Росія – приклад неефективної експансії, коли втрати перевершують придбання. США з Гренландією, Канадою та Панамою – це поки що заявка на визнання божевільним, ніж реалістичні плани. У Китаю з Тайванем теж не все ще вирішено. І навіть буфер Ізраїлю на кордоні з Сирією викликає несприйняття. А от Україна в ЄС – це типовий win-win. Особливо, коли угорці і словаки позбудуться своїх трутнів. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA