Стосунки України та США розвиваються, м’яко кажучи, драматично. Попри те, що всі начебто були в курсі ексцентричного стилю поведінки Дональда Трампа, витримати цей натиск виявилося складніше, ніж його спрогнозувати. Бо одна справа дивитися на шантаж збоку, а інша – зіткнутися із ним особисто. Так чи інакше, перший натиск витримано, і є сподівання, що тепер (за стандартною для Трампа схемою) на руїнах добрих відносин та елементарної логіки народиться щось більш конструктивне. Бо якщо відкинути красиве формулювання про «репарації, накладені на союзника», тут насправді є над чим подумати. По-перше, чи не самі українці запропонували новій адміністрації США ідею про спільний видобуток рідкісноземельних металів? І про 50%, і про головну роль саме для американського бізнесу ми вперше почули не від нашого президента? Та й сама думка якось «заманити» американців в Україну, щоб вони самою своєю присутністю були стримуючим фактором, не є новою. І до речі, 50% - це очевидно менше, ніж забирають в українців наші рідні олігархи. Не пропонуючи натомість жодних гарантій безпеки. «Бізнесмен» Дмитро Фірташ давно «сидів» на титані – і що? Стало від цього комусь, крім росіян, краще? Без сумніву, ми «пропустили гол», і то дуже серйозний, в інформаційній сфері. Українці вже порівнюють США з Росією як «загарбників» одного порядку. І пропонують «дружити» з Китаєм проти «західних зрадників». Я так розумію, перед Богуслаєвим тепер потрібно вибачитись і повернути його на «Мотор-Січ», бо в нього з Китаєм та Росією все було чудово. Зрозуміло, коли це говорять росіяни, які чомусь себе ідентифікують з вигаданими благородними царськими офіцерами, а не з реальними вбивцями з Бучі та Ізюма. Але коли це говорять наші… Забулося, значить, про «кадирівців» під Києвом, про десятки тисяч мішків для трупів та мобільні крематорії, про життя на окупованих територіях. Дійсно, яка різниця? Дивно, що ніхто ще не порівняв запропоновані умови щодо корисних копалин з угодою гетьмана Скоропадського з німцями. Тоді теж було не просто, але як показали історія, більшовицьке «звільнення» принесло на порядки більше жертв та страждань. Це ж прекрасна аналогія та ілюстрація до ідеї про «всі вони одинакові» Треба визнати, що окрім російських ІПСО, ми непогано «поплавилися» і на своїх власних інформаційних контропераціях. Хтось увірував свого часу в «чмобіків» та слабку Росію, яка от-от розвалиться. Одночасно лякаючи Європу, що та сама Росія готова за 2 роки напасти на країни НАТО. Інші переконані, що гарне гасло «нічого про Україну без України» є непорушним правилом, а не жестом доброї волі з боку партнерів. Історія з «кавою в Криму» нічого нас не навчила, тому ми самі себе емоційно підготували до того, що перемир’я – це відстрочена поразка, неминуча перемога проросійських реваншистів і тотальна зрада. На що накладається уявлення, ніби відсутність перемоги на війні означає поразку на виборах для чинної влади. Чи розуміють наші лідери думок, що ми самі таким чином готуємо ґрунт для поствоєнної депресії, внутрішніх конфліктів і тому подібного. Де замість вдячності за збережену країну (в першу чергу – суверенітет), замість гідного вшанування захисників, акцент зміститься на пошук винних і розмови про «втрачені» ресурси. От, наприклад, придумали, що американці своєю зустріччю з росіянами сигналізують, ніби змінили свою позицію. Потім самі ж і втішились, що це не так. Потім прокляли Трампа за запланований (а насправді вигаданий) візит в Москву 9 травня – а тоді видихнули з полегшенням, що не поїде. Ну це ж нонсенс. Якщо продукувати новини та аналітику на основі «може поїхати», то нас чекають і не такі гойдалки. Бо технічно Трамп може багато чого. Натомість важливі нюанси ми чомусь вперто відмовляємося помічати. Наприклад те, що поразка Росії та ризики, які будуть її супроводжувати, не є в інтересах США. Ні за Байдена, ні за Трампа. І США будуть рятувати Росію від поразки (розвалу). Тільки Байден це робив в один спосіб, а Трамп робить по-своєму. Та нам, на жаль, потрібні «правильні слова та сильні запевнення». Хоча, по факту, що нам з того, що Росію хвалять? Якщо їм це так подобається і вони готові за лестощі менше вбивати – то нехай хвалять. Але ж ні – у нас жахлива новина про те, що Росія готує переможні наративи до третьої річниці нападу. Хоча мало б бути зрозуміло, що Путіну, аби відповзти, потрібно виглядати переможцем перед своєю зграєю та підневільними холопами. Інакше вони повзтимуть далі. Якщо ми вважаємо себе не такими, як росіяни, то може пора відрізняти гарні гасла і фальшиві лестощі від дорослих пропозицій? Бо таке враження, що обурюємося виключно заявами. Ніби в нас вибори до обласної ради (тобто конкурс фантазій), а не найважливіші в новітній історії переговори. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA