В одній із найважливіших країн Євросоюзу – Німеччині, днями відбудуться вибори. Вони обіцяють багато змінити: як всередині країни, так і на Європейському континенті. Але не можна виключати, що вперше за всю історію після Другої світової війни поважну підтримку отримає партія, яку ще двадцять років тому годі було уявити в німецькому політичному спектрі. Цією партіє є право-популістська, за найбільш мʼякою класифікацією, Альтернатива для Німеччини (АдН). Партія, котра милістю Путіна розпочала свій популістський марш на зустріч тим німцям, які почувалися позбавленими голосу. Оскільки респектабельні, традиційні партії або відмовлялися говорити про насущні проблеми, або словоблудили, сподіваючись ні не вийти поза межі партійної доктрини, ані не програти під тиском неконтрольованих хвиль біженців. Не опускатися до рівня, коли їх можна звинуватити в ксенофобії або расизмі. Залишивши звичайних німців сам-на-сам з проблемою. Якщо проблема неконтрольованої міграції була очевидною, то питання «історичної провини», яке явно перетворилося на ритуал і обмежувало Німеччину в повноцінній міжнародній політиці, залишалося «на кухні» і в обмеженому колі. Першим команду на використання цих пекучих тем для впливу або навіть дестабілізації німецької політичної системи дав Путін. Який з одного боку прямо впливав на німців, шантажуючи їх «історичною провиною», а з другого – зробив ставку на АдН. Яка завдячує своєму успіху тим, що першою розпочала історичну ревізію. Трамп, Маск та «винуваті» німці З виходом в «американський фінал» правого популіста Дональда Трампа, ревізія стала стосуватися не тільки історії. Його права рука - мультимільярдер Ілон Маск, настільки захопився правою оптимізацією системи, що вирішив відпустити німцям первородний гріх – історичні провини за злочини націонал-соціалізму. Серед усіх профільних партій він обрав Альтернативу для Німеччини, найбільш близьку за поглядами як Трампу, так і йому - Маску. Суть політики якої полягає в тому, щоб відкинути справи давно минулих днів і взятися за новий переділ світу. Де аморфному гравцеві з історичними «забобонами» місця нема. Але гравець дуже бажаний в команді, бо має неймовірний потенціал. Тому Маск ще минулого року написав у своїх соціальних мережах: «Тільки АдН може врятувати Німеччину». Що підхопила лідерка партії Аліса Вайдель і вирішила збільшити потугу своєї політичної сили: «Якщо ти теж хочеш врятувати Німеччину, приєднуйся і заповни заяву на членство». Вона спробувала одним пострілом вполювати усіх зайців, заявивши, що Маск цілком правий, бо «соціалістка Меркель» зруйнувала Німеччину, а «радянський Європейський Союз» нищить економіку країни. Тобто в одному прикладі поєднано все: правий популізм, євроскептицизм і критику найвпливовішої німецької політичної сили. Буквально за тиждень до німецьких виборів Маск, уже в новій якості найближчого соратника Трампа, заявив: «Німеччина надто зосереджується на минулій провині». Таку заяву на мітингу на підтримку АдН Ілон Маск супроводив словами про «тисячолітню німецьку культуру», «велич нації» та іншими епітетами та метафорами, які давно зникли з німецького вжитку. Ці слова викликали закономірне обурення в Німеччині, Польщі та інших європейських країнах. Які остерігаються такої зміни в конструкції сучасної німецької ідентичності. Проте, це не викликало очікуваного різкого засудження з боку Ізраїлю. Ізраїльська реакція обмежилася заявою Меморіалу «Яд Вашем» про небезпеку, яка виходить з відмови від відповідальності за злочини минулого. Натомість держава Ізраїль утрималася від коментарів, оскільки думає, що стримуючий ресурс памʼяті жертв Голокосту вичерпується. Що Голокост більше не служить свого роду охоронною грамотою від атак «лівацьких» урядів на Ізраїль. І найгірше, що теперішній уряд Ізраїлю не бачить загрози в рості популярності АдН. Задовольняючись відсутністю антиізраїльської риторики в словах лідерів Альтернативи для Німеччини. Але, якщо відверто говорити, то обминання «Альтернативою» ізраїльської теми – це тільки камуфляж на шляху до влади. Політики з АдН вже замахнулися на головну підвалину – тему Голокосту. Недаремно колишній лідер партії назвав Голокост «курячим послідом історії». Тому не тільки євреям, але й цілій Європі треба памʼятати, що ревізія Голокосту, а особливо зневага памʼяті жертв, означає, що скриньку Пандори відкрито. Що система, коли Голокост виконував роль стримуючого чинника від повторення геноцидів, може бути зруйнованою. А тоді без чіткої системи координат та моральних критеріїв світ зануриться у броунівський рух, де значення матимуть тільки найсильніші. Але знову ж таки, німецьке суспільство не може більше не реагувати на новітній виклик: що робити з «історичною провиною». Як зберегти уроки і забрати перешкоду на шляху формування нової німецької ідентичності. Перш за все, це вирвати першість із рук АдН, позбавити впливу на процес Росії і запобігти перетворенню його на руйнівника Європейського Союзу. Чого так прагнуть Трамп, Маск і компанія. Від демілітаризації до нової мілітаризації Німеччини Відчуття відповідальності за «історичну провину» у німців пройшло низку етапів. До прикладу, політика трьох «д» після Другої світової війни надзвичайно позитивно позначилася на розвиткові країни. Демократизація запровадила демократичні механізми управління країною. Денацифікація допомогла усунути значний масив старих нацистів із управління державою. Демілітаризація забезпечила переведення економіки з воєнних на мирні рейки. Все це проводилося під загальним омофором засудження злочинів націонал-соціалізму і позбавлення німців реваншистських амбіцій. Економічний експансіонізм ховався за німецькою працелюбністю, технічним генієм і супроводжувався регулярними ритуалами покаяння за минуле. Але всьому колись приходить край. Коли під час війни у Європі лідер Європейського Союзу «демілітаризований» і обмежений «історичними провинами», то залишається тільки питанням часу, коли цей Союз спихнуть на маргінес сильніші гравці. Тому кавалерійський наскок Трампа на Європу має пробудити не тільки почуття власної гідності, але й бажання боронитися. Зараз це дорівнює готовності повномасштабної підтримки України у війні проти Росії. Що потягне за собою перегляд старих підходів і має змусити Німеччину радикально змінити курс: забути про демілітаризацію і перейти до ремілітаризації. Цього разу як мілітарної потуги на службі Добра. І якщо й позбуватися «історичної провини», то тільки у вигляді відмови від інструменталізованого Росією варіанту. «Історична провина» на службі Росії Звичайно, Росії, як правонаступниці СРСР, вдалося монополізувати право на перемогу в Другій світовій війні. Присвоїти собі перемогу над нацизмом і фашизмом. Завдяки чому вхопити «за вудила» найвпливовішу країну ЄС – Німеччину. Керівництво якої, без огляду на корупційну складову відносин з Росією, завжди пасувало при першому ж натяку про відповідальність за злочини націонал-соціалізму. А в автократичні часи Путіна - і за злочин Голокосту. Нема сумніву, що Путіну вдалося інструменталізувати тему Голокосту і на цій підставі говорити про брехливу «денацифікацію» України. Звідси ростуть ноги німецької «покірності» і пошуки німцями шляхів збільшення своєї ролі виключно завдяки економічним досягненням. А за провину платити дзвінкою монетою. Проте така ситуація могла задовольняти різні сторони поки війна не стала на порозі Європейського Союзу. Поки вшанування перемоги в Другій світовій в Росії не досягло масштабів «побєдобєсія», а історія не перетворилася на інструмент виправдання військової агресії проти суверенної України. І навіть після вибуху повномасштабної війни проти України Німеччина не зрадила своїй демонстративно пацифістській позиції і продовжила прикриватися «історичною провиною». При цьому динамічно торгувала з агресором, узалежнила себе від російських енергоносіїв і водночас пояснювала українцям, що не може дати важкої наступальної зброї, а тим більше введення військового контингенту на територію України, бо «німецький чобіт» більше не ступить на територію колишнього СРСР. А канцлер Олаф Шольц картинно закочував очі і обливався холодним потом від однієї думки, що «Тауруси» полетять на Росію. Таким чином Росія «нейтралізувала» основного європейського гравця, експлуатуючи поняття «історичної вини» у німців. Але тут варто зробити один важливий відступ, який стосується України. А саме дати відповідь на питання, чому німці одним махом виключили українців із числа переможців у Другій світовій війні? Чому у них нема відчуття провини перед українцями, які неймовірно постраждали у тій війні? Чому президент Америки Дональд Трамп, заграючи на переговорах з Путіним, говорить, що це росіяни перемогли Гітлера. Як би ми не уникали цієї розмови, але винна в цьому також попередня історична політика України. Винні ті «розумники», які виключили українських червоноармійців з числа переможців. Які вибудували українську героїчну традицію в оперті на моментах і формаціях, коли українські прагнення тісно повʼязувалися з успіхами Третього Райху. Тепер пізно відмотувати назад і щось пояснювати. Особливо те, що в українців є своя «історична правда». Видумувати щось про боротьбу «проти двох тоталітаризмів». Виявилося, що це було ані для внутрішнього вжитку, ані для посилення зовнішніх позицій. А от німцям давало історичні підстави не підтримувати Україну. Про актуальне Щодо загроз і небезпек у звʼязку зі зняттям «історичних» обмежень з німців треба сказати, що це має статися не з ініціативи АдН. Тому що тут більше про реваншизм, виправдання нацизму і на догоду Росії. Повернення до стану нормальності можливе лише завдяки провідній ролі традиційних німецьких партій. В інтересі Європейського Союзу і самої Німеччини є не тільки перемога центристських партій, але й виключення будь-якого союзу їх з АдН. Одне слово, якщо Німеччина й позбудеться відчуття історичної провини», то тільки не волею Путіна, Трампа і Маска. Що місія Німеччини тепер полягає у боротьбі за демократичні принципи, встановленні справедливості, а не участі в новому переділі світу. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA