Світ довго уникав аудиту свого стану та вирішення нагальних проблем, аж поки не опинився на межі катастрофи. Китай, як один із лідерів «осі зла», розпочав масштабну боротьбу за світові ресурси, необхідні для поширення комуністичної системи. Саме Китай координує дії Росії, інструментально використовуючи імперські та історичні манії Путіна. Водночас основні гравці на світовій арені виявилися безпорадними перед гібридною експансією. Америка часів «демократів» слабка, нерішуча й ізоляціоністська (Обама). Європейський Союз, «підкуплений» вигодою та необмеженим ринком, переніс своє виробництво туди, де дешева робоча сила, зробивши Пекін головним торговим партнером. Крім того, ЄС, зокрема Німеччина, перетворила Росію на ключового постачальника енергоносіїв і гігантський ринок збуту товарів. Вони не помітили, як російський газ і нафта стали енергетичною зброєю проти них самих, а відповідальність за фінансування НАТО та власної безпеки фактично переклали на США. Критичний момент настав не лише у 2014 році, коли Росія здійснила агресію проти України, захопивши Крим і частину Донбасу, а особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року, коли під загрозою опинилося саме існування України. Це стало поворотним пунктом для Заходу: або «розрахуватися» з агресором руками України, або воювати українською кровʼю до ослаблення Росії. Вибрали другий варіант – і то лише завдяки героїчному спротиву українців. Головною метою Заходу залишалося уникнення прямого військового зіткнення з Росією та демонстрація страху перед Третьою світовою війною. Дозоване надання Україні зброї, обмеження на активні наступальні дії та толерування «паралельного імпорту», який насправді є вигідною торгівлею з Росією попри санкції, перетворили війну на виснажливе протистояння. Захід скористався безвихіддю України, відгородившись від проблеми щільним східним кордоном. Водночас український ресурс не безмежний, а цинізм західного світу досяг межі, тож питання постало руба: як припинити війну на знищення? Ажіотація Трампа Обрання Дональда Трампа президентом США та його ексцентричні заяви про завершення війни наступного дня після присяги викликали в одних посмішку, а в інших – надію на хоча б перемир’я. Проте Трамп не став грати за старими правилами, а атакував одразу всіх: американський істеблішмент, Європу і світ. Він нищив та висміював стратегію «демократів», демонструючи свої велич і прагматизм. Він неодноразово наголошував, що за його президентства цієї війни не було б. Насправді ж Трамп руйнував старі підходи, ображав та принижував усіх, щоб уникнути довгих переговорів і швидше досягти бажаного результату. Його поведінку можна порівняти з ажіотацією – не в сенсі психічного розладу, а як стиль ведення справ. Він перебуває у стані постійного психологічного збудження й змушує всіх довкола жити в стресі. Це викликає широкий спектр реакцій – від захоплення до відрази. Здається, що він отримує насолоду, ставлячи людей і цілі країни у складне становище, шокуючи їх цинізмом і прагматизмом. Водночас його моральні принципи, хоч і присутні, залишаються розмитими: він прагне зупинити війну, називаючи її абсурдною бійнею, але уникає визначення агресора і жертви. Ймовірно, зупинивши війну, він прагне увічнити своє ім’я в історії. Трамп і команда: «збивання масла» для оборудки століття Як жаба, що в молоці збиває масло, команда Трампа готує ґрунт для оборудки століття. Їхні заяви часто суперечать одна одній, створюючи хаос, який розширює поле для маневру і ускладнює прогнозування дій. Політичні оборудки можуть здаватися неприйнятними, але певні обриси майбутньої угоди можна побачити у заявах віце-президента Джея Ді Венса, шефа Пентагону Піта Гегсета, спецпосланника Джозефа Келлога і самого Трампа. Головне завдання – зупинити війну і переформатувати світ. Для цього потрібно виманити на переговори головного упиря – Путіна. Метод Трампа класичний: похвала, лестощі та туманні обіцянки, головне – втягнути Путіна в переговорний процес, а потім позбавити його вибору. Після оборудки Росію можна довести до банкрутства й зробити залежною. У війні Трамп розглядає два варіанти: зробити Китай тимчасовим партнером або «відколоти» Росію від Пекіна. Він може використати економічну залежність Китаю від США, щоб виграти час і зміцнити свої позиції. Або ж спробувати заманити Росію в угоду, яка зробить співпрацю з Китаєм неможливою. Відрив Росії від Китаю залишить Путіна сам на сам із Заходом, а Пекін цього не пробачить. Путіну ж буде важко пояснити своїм громадянам, чому країна, що воювала нібито проти НАТО, раптом йде на зближення з США. Військові цього не приймуть, а пропаганда не зможе різко змінити риторику. У такому разі Росію чекатиме небезпечне економічне плавання – без Китаю в тилу. Нитка Аріадни Для України головне – припинення війни. Питання лише в ціні: чи доведеться заплатити за це відсутністю покарання агресора, репараціями, втратою територій або нестачею гарантій безпеки? Поки що повної ясності немає. Трамп своїми заявами шантажує Європу, змушуючи її діяти. Наприклад, Кая Каллас заявила, що якщо Трамп підпише угоду з Путіним в обхід України, то ЄС стане на бік Києва. Але що заважає Європі зробити це зараз? Внутрішньопартійна боротьба в Німеччині? Бажання Шольца уникнути надання важкої зброї? Чи надія на швидке скасування санкцій і відновлення торгівлі з Росією? У керованому хаосі Трампа українцям потрібна «нитка Аріадни» – переконання, що ніхто не гратиме на боці Путіна. Лестощі Трампа – лише інструмент, щоб змусити його сісти за стіл переговорів. Головне – зберігати холодний розум. Побажати українському політичному керівництву та дипломатам мати залізні нерви. Суспільству вболівати за свою команду і не «каламутити воду» всередині країни. Тому без паніки, все буде добре. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA