Загроза того, що нова адміністрація американського президента могла призупинити військову допомогу Україні на 90 днів, інформаційно перекрила цілком реальну перспективу переглянути допомогу США в принципі. Адже Америка протягом останніх десятиліть стабільно допомагала іншим країнам / суспільствам / активістам, а тепер цей «краник» може бути перекритим всерйоз і надовго. Все залежить від того, до яких висновків дійде команда Дональда Трампа протягом наступних трьох місяців. Перше і найбільш очевидне – новий президент США зробить все, щоб дискредитувати діяльність попередників з Демократичної партії. Його електорату це буде, наприклад, подано як припинення закупівлі наркотиків для професійних травесті-активістів по всьому світу. Які під виглядом програм з різноманіття просували свої персональні інтимні вподобання, не володіючи при цьому ніякими іншими кваліфікаціями. Так, можливо, скажуть у Трампа. Хоча суть американської допомоги полягала зовсім не в тому. Америка допомагала школам, системі охорони здоров’я, енергетиці й так далі. Інше питання, що було поставлено в ролі наріжного каменю – власне освіта (якщо йшлося про освіту), чи обов’язкові додатки з різноманіття, толерантності, гендерної рівності й тому подібне. Так чи інакше, на це ми впливати не можемо, і нам залишається лише спостерігати. А от щодо ефективності витрат грошей американських платників податків в Україні я б радив задуматися. Навряд чи хтось буде заперечувати, що частина допомоги могла десь «пропадати», використовуватися не за призначенням, що бували випадки марнотратства тощо. Що існувала (а в час війни значно зросла) ціла каста професіоналів, від мікро-жебраків до управителів величезними фондами, чиїм основним заняттям стало написання звітів і підготовка кольорових графіків. Хоча українці, як отримувачі допомоги, ніяк не впливають на рішення нової адміністрації стосовно майбутнього програм підтримки, важливо зробити так, щоб у цьому майбутньому було менше питань щодо нашої ефективності. Бо після війни (а може і вже) нас чекатиме великий аудит. За яким уважно спостерігатимуть і в Європейському Союзі, де, як виявилося, дуже добре вміють відчувати зміни настроїв у Білому домі. А це означає, що за численні сесії, панелі, симпозіуми і хакатони, за візії, місії і стратегії потрібно буде якщо не відповідати, то принаймні пояснити, які в цього всього були результати. Це також означає, що форуми міжнародної допомоги вже не проведеш з попереднім розмахом. І що заокруглювати необхідні суми допомоги до десятків мільярдів стане складніше. Міжнародна допомога – це шанс для України інтегруватися на Захід. Адже з грошима і обладнанням завжди йде навчання та навики роботи «по-їхньому». Це можливість не брати грошей в олігархів чи держави, а отже не залежати від криміналу чи корупціонерів. Але за певних умов, звісно. В принципі, для чого багаті країни дають гроші бідним? Щоб не створювати зайвого тиску в себе вдома – тиску міграційного, кримінального, екологічного, безпекового і так далі. Відповідно, у них є логічне бажання, щоб їхні гроші використовувалися ефективно. Якщо наші сусіди з ЄС виділяють кошти на очистку стічних вод – вони очікують, що вода має стати чистішою. Для цього потрібне а) обладнання, б) навчений персонал. Теоретично. Бо крім обладнання і знань, які пропонують нам наші партнери, потрібна мотивація. А ось тут починаються стандартні проблеми, характерні як для міжнародної допомоги, так і для всіх інших сфер нашого життя: від ЖЕКу до суду. Де персональні вигоди настільки тісно переплелись із суспільним благом, що відрізнити їх буває непросто. Українське суспільство має бути готовим до того, що всі гріхи спишуть на умовних місцевих корупціонерів. Хоча це далеко не так. Бо коли без кінця і краю ліплять стратегії і обговорюють «актуальні виклики», це не відбувається лише з волі місцевих професійних активістів. Значить, такою була програма, і така активність затверджена і схвалена на найвищому рівні – тобто на рівні представників донорів міжнародної допомоги. Коли відбувається «карусель» тих самих персонажів на тих самих «круглих столах», на які періодично запрошують тих самих «представників влади» (іноді вони міняються місцями) – значить це влаштовує в тому числі розпорядників з числа іноземних менеджерів та консультантів. Якщо левова частка допомоги в Україні полягає в тому, що українці отримують консультації від європейських експертів – то не можна звинувачувати в корупції та неефективності самих лише українців. Отже, мотивація в такому випадку полягала не в тому, щоб зробити стічні води чистішими, а в тому, щоб провести «щось» і затвердити «звіт». Як більшість військової допомоги для України – це не гроші, а зброя, виготовлена на американських та європейських заводах з усіма економічними наслідками, так і навчання за різними гуманітарними програмами – це часто-густо витрати на їхнє адміністрування, їхніх консультантів і так далі. Крихти, що залишаються, можна виділити на кейтерінг і оренду мікрофона – тобто залишити місцевим «аборигенам», щоб уже вони «прогнали трохи через ФОПа». Про це так само слід пам’ятати, коли почнеться чергова хвиля звинувачень в марнотратності і корупції (які, безумовно, теж присутні). Та й не все так погано в Україні вийшло – досвід ООН в Секторі Газа не дасть збрехати. І тут питання, що буде краще. Цинічний прагматизм Трампа, який передбачає угоди, результати і вигоду, чи безмежна «щедрість», яка задовольняється навчанням заради навчання та «круглими столами» для обговорення «перспектив». Можливо, новий більш прагматичний підхід, увага медіа, жорсткіша і більш відкрита конкуренція змусять всіх стати ефективнішими? Це також і можливість ще більше змінити ставлення до України. Як до адекватного сусіда ЄС, а не «бананової республіки». Тому заламувати руки точно зарано. А от порахувати, скільки грошей виділено, і з якою ефективністю їх витратили, точно не завадить. Як і переглянути перелік головних "бенефіціарів" (наших та закордонних) цього процесу. Ті, хто може продемонструвати результат, однозначно залишиться «в процесі», а хто роками займався «оновленням стратегії» - тут уже вибачайте… Бо якщо для того, щоб реставрувати будинок культури на 2 млн., треба провести форум стійкості і оплатити роботу 100500 іноземних консультантів на 202 млн., то ясно навіть малюкам, що вічно так тривати не може. І є лише питанням часу, коли цим святом демократії зацікавляться власне спонсори бенкету. Автор – Назар Кісь, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA