Світ чекає інавгурації Дональда Трампа і губиться в здогадах, як після двадцятого січня поточиться світова історія. Експерти пишуть, що Трамп страшний і непередбачуваний егоцентрик, який ні перед чим не зупиниться. Що він генератор хаосу і взагалі легко домовиться з Путіним і тоді світові настане кінець. Непрогнозованість ситуації та подібного роду прогнози суперечать самі собі. Як «патологічний» егоцентрик може діяти на шкоду собі? Саме тому не варто чекати «здачі» того, що може прославити Трампа і посилити його позиції. А найголовніше полягає в тому, що Трамп не генерує хаос, він як серфінгіст на хвилі хаосу хоче перебудувати світ. Хаос настав у міжнародній системі безпеки, коли Росія здійснила агресію проти Грузії, а європейські політики звинуватили Тбілісі в тому, що їхня в тридцять разів менша за населенням країна напала на Москву. Після чого вмили свої білі руки і відкрили Путіну прямий шлях для наступних агресій. Коли засудження брутального порушення міжнародного права відбувається лише на словах і за це нема жодної відповідальності. Коли після здійснення Росією прямого вторгнення в суверенну Україну, світові лідери продовжують комунікації з Путіним, «пощипуючи» його злегка санкціями. Успішно торгують, наповнюючи російський бюджет війни. Втішаючись тим, що війна не прийшла до них до дому і особливо не вплинула на комфорт їхніх виборців. Що вже говорити про міжнародне право та справедливість, якщо знаючи про загрозу вторгнення в Україну, західний світ одразу погодився «згодувати» її Путіну. ООН, як небезпечна бутафорія Хаос у міжнародних відносинах почався не з Трампа, а з вихолощення міжнародних інститутів, які мали б гарантувати світовій спільноті безпеку та мир. Організація Обʼєднаних Націй втратила своє первісне значення з розвалом Радянського Союзу і зникненням біполярної системи. Чесно кажучи, зі зникненням біполярної системи, ООН мала б бути негайно докорінно реформована, або перезаснована відповідно до нових реалій. Неправова підміна Радянського Союзу Росією в Раді Безпеки ООН з правом вето поставили масну крапку на старій міжнародній системі безпеки. Оскільки відтоді Росія, разом з КНР, могла нівелювати будь-яке рішення РБ ООН, які і так були не обовʼязковими до виконання. Наступив час великого вдавання, а точніше – злочинної імітації. Є велика різниця, якщо ви володієте реальним інструментом і можете ним користуватися за призначенням і тим, коли цей інструмент всього-на-всього театральний реквізит. Таким реквізитом стала вся міжнародна система безпеки з її яловими інституціями. Якщо до всього додати високий рівень корупції, особливо в сферах повʼязаних з моніторингом та дотриманням санкцій, накладених за порушення прав людини та відкриті агресії, то ООН перетворилася на механізм покривання нерівності й несправедливості. Прикладом того, що корумпованість найвищих чиновників ООН може навіть сприяти розвитку диктаторських режимів стала програма «Нафта в обмін на продовольство» для Іраку. Яка зі скандалом провалилася, а високі «контролери» постали перед судом. Директор цієї програми – Алєксандр Яковлєв виявився родом з Росії. Досвід останніх тридцяти років показує, що Росія обрала методом нового завоювання світу – корумпування міжнародних інститутів. В чому досягла неймовірних успіхів. Така тактика призвела до того, що після розвалу комуністичного блоку, ООН не запобігла жодному великому конфлікту, не зупинила геноциду і навіть гірше – часто служила прикриттям для дій злочинних режимів. З 1991 року ООН зі всіма своїми інститутами перетворилася на дорогу корумповану бутафорію. Де Китай та Росія, які володіють правом вето в Раді безпеки, відібрали у міжнародної спільноти останній шанс жити за законом. Буквальні всі генеральні секретарі Організації з 1990-х років і до сьогодні: Кофі Аннан, Пан Гі Мун, Антоніу Гутерреш підозрювалися в корупції та демонстрували дивовижну лояльність до Москви і Пекіна. На всі міжнародні злочини та криваві конфлікти високі чиновники ООН відповідали «стурбованістю» та спішили засвідчити свою лояльність призвідникам насильства. Якщо Пан Гі Мун ще якось намагався приховати за загальними фразами свою однобоку позицію щодо російської агресії проти України в 2014 році, то його наступник Антоніу Гутерреш відкрито демонструє солідарність з режимом Путіна. Апогеєм цинізму став його політ до Казані в жовтні 2024 року для участі в саміті БРІКС. Це показало усьому світові, що генеральний секретар ООН солідаризується з авторитарними режимами. Показовою була також його позиція щодо влаштованої ХАМАСом різні в Ізраїлі. Коли він ніби й засудив «подію», але по-справжньому заходився осуджувати відплатні дії Ізраїлю. Нічого дивного, Гутерреш, обійнявши вперше посаду генерального секретаря ООН в грудні 2016 року, проголосив, що Організація має займатися глобальними проблемами: пандемією, загрозою кліматичної катастрофи, гендерною рівністю і нетерпимим ставленням до ненависті і політичної напруженості. Такою стала декларація програмних принципів для роботи найбільшої міжнародної організації в час, коли в Європі вже повним ходом ішла кривава війна. Якщо розглядати цю програму з точки зору саботажу ООН, то вона була вкрай успішною для тих, хто замовив музику. Таким чином ООН перетворилася на прислужницю і камуфляж для дій Росії і Китаю у війні за переділ світу й боротьбу за заволодіння світовими ресурсами. Нікчемними можна назвати також інші структури ООН. Наприклад, Всесвітня організація охорони здоровʼя (ВООЗ) перетворилася на загальне посміховисько, запроваджуючи глобальний карантин. ЮНЕСКО – стало комфортною синекурою для чиновників, які тільки й можуть, що фіксувати культурні втрати, але ніяк цьому не протидіяти. В цілому з ООН та її структурами склалася патова ситуація. Бо з одного боку ООН сама себе не реформує і не скасує. А з другого – бутафорія, яка вдає із себе міжнародний механізм, здатний врегульовувати конфлікти та їм запобігти, є злочинною і потребує негайної заміни. Імітація та вдавання із себе міжнародної безпекової інституції мають бути припинені. Оскільки планета більше неспроможна витримати правового хаосу, породжуваного принципом – «сила у сильних». ОБСЄ і НАТО Аналогічні проблеми існують і в ОБСЄ – Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Міжурядової організації, яка покликана займатися питаннями безпеки, мирного врегулювання конфліктів, захисту прав людини, демократії та верховенства права. Звучить як насмішка, бо ОБСЄ давно «осліпла». Вона не бачить злочинів, робить туманні заяви, виявляється безпорадною в наведенні порядку і на практиці чомусь часто ділиться конфіденційною інформацією з тими, хто чинить насильство. Інакше ситуація виглядає з НАТО. Але й тут є своя «гнила» специфіка. Замість того, щоб дбати про систему міжнародної безпеки і реагувати на всі загрози на планеті, Північно-Атлантичний Альянс зосередився на безпеці виключно своїх країн-членів. Надуває щоки і устами президента Байдена говорить, що НАТО не буде захищати Україну, а тільки щасливих приналежних до блоку. Чим заохочує Росію і Путіна до продовження агресії. При цьому не усвідомлює, що майбутня агресія проти «клубу багатих і безпечних» є тільки питанням часу. І, що наступною буде гібридна війна проти «малих» членів НАТО. На захист яких Альянс, можливо, побоїться виступити, або не захоче витрачати свій і так обмежений ресурс. Слон в порцеляновій крамниці Наприкінці січня 2025 року має наступити завершення епохи м’якотілості Заходу. Кінець гри, в якій закони і правила існують тільки для тих, хто їх дотримується. В гру без зобовʼязуючих законів і правил тепер можна буде грати всім. Це небезпечно. Це буде страшенна гра нервів. Трамп буде блефувати навіть якщо не муситиме цього робити. Блеф йому потрібний тільки для того, щоб дезорієнтувати супротивника, пустити його хибним шляхом. Його блеф буде успішним тільки тоді, коли противник прийме його за правду. А блискучий шоумен і страшний егоцентрик Трамп дуже постарається. Недаремно речник Путіна заявив, що Росія не буде сприймати і навіть аналізувати заяви і твердження претендентів на провідні посади в адміністрації Трампа. Будуть, ще й як. Тільки розгадати їх не вийде. Інтрига триватиме до останньої хвилини. Перераховані в статті проблеми з міжнародною системою безпеки, та й дотеперішньою архітектурою цього світу порушувалися Дональдом Трампом ще під час першої президентської каденції. Методи і способи їх вирішення президентом Трампом багатьом не сподобаються. І не тільки через «особливу» манеру комунікації, яку дійсно важко витерпіти. Трамп, як ведмідь на пасіці, буде трясти і розкидатися вуликами, щоб добратися до меду. Перед ним стоять величезні завдання. По-перше, зупинити Китай та Росію на шляху до переділу світу та світових ресурсів. По-друге, знищити бутафорні міжнародні інституції, які тільки імітують свою діяльність, чим ослаблюють позиції західного світу в протистоянні з авторитарними диктатурами. По-третє, подолати зашкарублий американський істеблішмент, зруйнувавши його традиційні синекури. Нема й однозначної відповіді на питання, яке місце в цьому великому «трампівському» поході належить Україні. Так, Україна для Трампа важлива тільки в тих моментах, де вона допомагає і є корисною в реалізації його задумів. Протистоїть Росії і звʼязує дії тандему Москва-Пекін. Змушує Європейський Союз реально включитися в протидію російській агресії та перестати торгувати з Китаєм. Це, правда, не означає, що, коли станеться диво і Трампу вдасться укласти ситуативну угоду з одним із учасників тандему, він не пожертвує часткою інтересів України. Хоча швидше за все такого не станеться. І в оновленому світі Україна займе заслужене потом і кровʼю місце. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA