Те, що план «Київ за три дні» провалився вже в перші місяці агресії було зрозумілим, здається, навіть Путіну. Але те, що Путін не відступиться і продовжуватиме жорстоку війну на знищення України продемонстрували всі майже три роки війни. Це видно й тепер, коли російська економіка тріщить по швах, а країні загрожує колапс. Коли повстанці в Сирії стрімко «перекроюють» кубло найбільш проросійського і проіранського Башара Асада. Здавалося б, Росія має оговтатися і піти на поступки. Так мав би вчинити перед загрозою некерованого хаосу навіть звихнутий, малограмотний гебіст. Але війна триває. Наступ зростає. То на що тоді розрахунок? І яким для Кремля може бути прийнятне завершення війни? «Пів-царства» за прямі переговори з Трампом Найпростіше пояснення такого роду активізації Росії – це перемога на президентських виборах у США Дональда Трампа. Правда, цього разу реакція в Москві була досить стриманою. Очевидно, що росіяни не можуть розгадати план дій Трампа та його майбутньої команди. Тому тут треба особливо наголосити, що про справжні плани і наміри президента Трампа ніхто нічого не може знати. Все це «гадання на кавовій гущі» та вкидання зацікавлених гравців. Не варто також представляти Трампа завершеним самодуром, який тільки й мріє як допомогти Путіну і Росії з гідністю і без втрат вийти з цієї війни. І звичайно ж коштом України, як про це твердять російські «аналітики». Хоча вже зараз видно, що Росія мріє досягти виходу на прямі переговори Москва-Вашингтон і виключити з них Україну. Звісно, наперед представивши керівництво України недоговороздатним. Отже, на цьому етапі, принаймні до 20 січня 2025 року, найважливішим завданням російської дипломатії та агентів впливу є те, щоб сформувати у Дональда Трампа переконання, що президент Зеленський не зовсім адекватний. Він максималіст, а тому не готовий до компромісів, а отже і для переговорів. Таким чином росіяни та їхні приховані симпатики хочуть усунути Володимира Зеленського із переговорного процесу, а з ним і всю Україну. Тим само відкривши шлях для російсько-американських домовленостей. Бажано на рівні Путін-Трамп. Саме тому приватні ініціативи українських політиків можуть істотно нашкодити Україні. Російський план І от вже російський політтехнолог у вигнанні Станіслав Белковський, причетний свого часу через олігарха Боріса Березовського до Помаранчевої революції, тихцем озвучує путінське бачення завершення війни. Яке нібито мало б задовольнити Путіна і Трампа, а Україну й так ніхто питати не буде. Отже, план «Путіна-Белковського» наступний. Путіну нібито не потрібні території. Він за них не тримається і не воює. Путіна цікавить тільки те, як посадити на пост президента в Києві російську маріонетку і за допомогою міжнародних договорів відрізати шлях Україні в НАТО і ЄС. Закрити доступ Заходу для втручання у внутрішні справи України і тим само залишити її в орбіті Росії. Белковський стверджує, що Путін розпочав війну через те, що українці скинули і вигнали його корумповану маріонетку Віктора Януковича. Через що Росія демонстративно вважала наступних президентів нелегітимними. До слова, теза про нелегітимність президента Зеленського віднедавна знову зажила своїм життям. Але цього разу (!) через те, що його каденція завершилася. Треба розуміти, що російський задум успішного завершення війни і позбавлення України субʼєктності на цьому й полягає. Вам не почулося. Суть російського плану полягає в тому, щоб на виборах привести до влади в Україні проросійську маріонетку. Розрахунок на те, що Україна буде виснажена війною, демократичний Захід «втомлений Україною» вмиє руки, а Трамп «закриється» в Америці. І тоді всі будуть змушені погодитися навіть на найгірший мир. Мир, зрозуміло, буде укладений на російських умовах, а тому українські олігархи підуть на поклон до Путіна і організують «правильні» вибори. Цього разу «навіки разом» мало б тривати до кінця олігархічної системи. Як не дивно, на підтвердження вірогідності подібного плану наводиться приклад Грузії. Яку Путін жорстоко принизив у 2008 році, зупинивши наступ російських військових колон на Тбілісі буквально за крок від столиці. І от Грузія, після болю людських і територіальних втрат, після міжнародного приниження у вигляді звинувачень, що це вона напала на Росію, тепер стає «другим диханням» для російських імперських аспірацій. Цей феномен заслуговує на особливу увагу. Оскільки метод захоплення влади в країні і її розвороту в бік недавнього кривдника російським олігархом грузинського походження Бідзіною Іванішвілі планується апробувати і в Україні. Саме у навʼязуванні такого фіналу війни полягає план Росії. І здійснюватися він може виключно за посередництвом впливових олігархів з політичними амбіціями в Україні. В Грузії також вважався неприпустимим сам факт примирення з Росією, а ворожнеча між народами мала тривати вічність. Проте Іванішвілі досить легко вдалося використати «втому» грузинів від дій президента-реформатора Саакашвілі та постійної загрози від Росії. Бідзіна Іванішвілі кілька разів йшов із політики. Розпродував свій гігантський бізнес в Росії. Повертався. Був премʼєр-міністром. Зрештою 2012 року заснував партію «Грузинська мрія» і став сірим кардиналом політики на повернення Грузії в російську кормигу. Те, що Іванішвілі вдалося зробити за досить короткий час, вражає. Саакашвілі – увʼязнений в тюрмі. При владі кліка корупціонерів. Економічні реформи не згорнуті, але семимильними кроками триває їх вихолощення. Стрімкими темпами приймаються закони, як, наприклад, про іноагентів та обмеження прав ЛГБТ, які перетворюють Грузію на другу путінську Росію і відтинають їй шлях на Захід. Все це стало можливим через те, що грузинам дали спробувати на смак легкі надприбутки від послаблення міжнародних антиросійських санкцій. Неймовірно збагатитися на українській крові, яку продовжує проливати Росія. Їм легко вдалося побороти докори сумління. А багато хто пригадав українцям відсутність достатньої солідарності у 2008 році. Коли українська премʼєрка Юлія Тимошенко разом з Путіним єхидно потішалася над президентом Саакашвілі і його закривавленою країною. А тут так просто – достатньо піти назустріч російському олігарху і життя, хоча й без свободи і перспектив, але налагодилося. Подальшою російсько-грузинською технологією стало спекулювання на протиставленні – «Ви хочете такої війни як в Україні?». Саме під цим лейтмотивом пройшли останні парламентські вибори в Грузії. На яких завдяки фальсифікаціям перемогла не просто «Грузинська мрія», а здійснилися вологі мрії Кремля про упокорену Грузію. Можливо, хтось скаже, що впливи Грузії та її потенціал є мінімальними. Відсидяться без війни, а коли Росія програє – скинуть маріонетку Іванішвілі та його режим. На жаль, так воно не працює. Обмеження з боку США та Європейського Союзу для Грузії можуть бути настільки значущими, що країні після війни доведеться все починати ледве не з нуля. Крім того, поганий приклад Грузії залишиться, як не в історії, то в арсеналі російського імперського інструментарію. Треба також згадати, що хоча й з певними відмінностями, таку ж технологію Росія застосовувала і проти Молдови. І якби не закордонні виборчі округи, то «молдовська мрія» вже також стала б дійсністю. І ось тут варто знову повернутися до російського плану щодо України, озвученого Белковським. Суть задуму проста. Зіпхнути на чинного президента всі негаразди війни і невдоволення українців. Оголосити таким, що не зміг стримати зовнішню агресію і занапастив Україну у вир війни. Звинуватити у нелегітимності і змусити якнайшвидше оголосити вибори. Під час виборчої кампанії розбурхати всенародне невдоволення до краю і під шумок пропхати лояльного, що вміє домовлятися з Росією, кандидата. А такий кандидат чекає ще з минулого разу. «Якщо ви не знаєте, що робити з Україною – я готовий до послуг» Саме так резюмував Петро Порошенко свою імпровізовану прес-конференцію у Вашингтоні. Тобто, в момент, коли на шальках терезів доля країни і кожне необережне слово може зашкодити, звичайний український депутат летить у США і пропонує свої альтернативні послуги. Пхається до новообраних і ще навіть непризначених політиків з пропозицією, що він може краще за Зеленського покінчити з війною. Чим вносить непотрібне сумʼяття у майбутні відносини з адміністрацією Трампа. Показує, що Зеленський це не вся Україна. Найгірше, що може статися в цій історії – це не непорозуміння між двома командами. Справа в самому Порошенкові, який по-суті є українським Бідзіною Іванішвілі. Який був і залишається інструментом Путіна для повернення України в орбіту Росії. Який попри свою непримириму «антипутінську» та євроатлантичну риторику служив вірою і правдою російсько-українській олігархічній системі. Це він був засновником СДПУ(о) та Партії Регіонів. Це він разом з Юлією Тимошенко зруйнував команду президента Ющенка і знищив надбання Помаранчевої революції. Звів нанівець завоювання Революції гідності, успішно відновивши російські впливи в Україні. Це він делегував путінського демонтажника України Віктора Медведчука в Мінськ. Це Порошенко через Медведчука координував свої дії з Путіним. Провадив успішно бізнес на крові. Поетапно «згодовував» Путіну суверенітет і незалежність України. Це правда, що Путін здійснив повномасштабне військове вторгнення в Україну тому, що українці обрали президентом Володимира Зеленського. Але треба розуміти, чому це сталося тоді, коли Порошенко програв вибори. Відповідь вкрай проста. Тому, що зі Зеленським план повільного знищення України став неможливим. Україна нарешті почала чинити опір. Проте на цьому зірка Порошенка не закотилася. Він прибрав собі роль лідера «національної опозиції», і користуючись недосвідченістю Зеленського, став вʼязати того по руках і ногах. Зрозуміло, що роль опозиціонера була потрібна Порошенкові, щоб у суді перетворювати на фарс звинувачення у державній зраді. А тепер настав новий етап у його житті – мир через вибори, волею Путіна. Як показала практика, Порошенко і надалі в строю. Правда, знову в російському. Бо як тільки президент Зеленський вийшов на рівень прямих контактів з Трампом та його майбутньою командою, на авансцені знову замерехтів профіль Порошенка. По-перше, щоб надати собі важливості. А, по-друге, щоб американці та міжнародна спільнота звикали, що варіант Іванішвілі та «Грузинської мрії» в Україні можливий. Що Петро Порошенко готовий принести українцям і світові мир. В путінській клітці, але хіба це вперше? Правда, в такому разі всі жертви цієї війни знову будуть змарнованими… Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA