В Україні щороку 21 листопада відзначають День Гідності та Свободи. Це свято запровадили в 2014 році, після завершення Революції Гідності, яка вразила весь світ рішучістю українців захищати свободу і європейський вибір країни. Революція розпочалася 21 листопада 2013 року з мирних акцій протесту на Майдані Незалежності проти відмови влади підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Після жорстокого придушення протестів вона переросла у боротьбу проти диктатури. Рух за свободу здобув перемогу ціною десятків людських життів. Через 11 років після її початку, події Революції Гідності досі досліджують судді. В Україні тривають 147 судових процесів, у яких намагаються довести і зафіксувати вину людей, що придушували мирний протест, вбивали, викрадали та калічили активістів. У більшості випадків про покарання уже не йдеться через те, що обвинувачені або втекли з України, або дочекалися кінця терміну притягнення до відповідальності. Ми поспілкувались із керівником групи прокурорів, які займаються справами Майдану, Олексієм Донським та адвокаткою, що захищає у цих справах потерпілих, Оксаною Михалевич про те, як відбуваються судові процеси у справах про злочини проти учасників Революції Гідності. Розстріли на Інститутській: суд над беркутівцями 20 лютого 2014 року стало найкривавішим днем Революції гідності. Тоді було вбито 48 людей, ще 157 отримали поранення. Безпосередніми виконавцями вбивств майданівців слідство вважає 28 співробітників так званої «чорної роти» київського «Беркуту» на чолі з Дмитром Садовником. Щодо цього злочину триває кілька справ, в одній з яких вже був оголошений вирок п’ятьом обвинуваченим. Суд встановив причетність трьох беркутівців до загибелі 35 протестувальників та поранення ще 51 людини. Засуджені отримали такі покарання: Олегу Янішевському – довічне ув’язнення; Павлу Аброськіну – 15 років позбавлення волі; Сергію Зінченку – 15 років позбавлення волі. Окрім них, суд визнав Олександра Марінченка винним у зловживанні службовим становищем і призначив йому 5 років позбавлення волі, які той вже відсидів у СІЗО. Ще один беркутівець Сергій Тамтура був виправданий за усіма статтями. Ще до оголошення вироку, в грудні 2019 року суд випустив Янішевського, Аброськіна та Зінченка із СІЗО, після чого їх обміняли на українських військовополонених. Відбувати своє покарання вони будуть лише в тому випадку, якщо повернуться в Україну, і їх знову затримають. Олексій Донський був серед прокурорів, які займались цією справою. «Ми були незгодні з клопотанням сторони захисту про зміну запобіжного заходу. Тоді ми безпосередньо в судовій залі були позбавлені повноважень у цій справі. І зайшли інші прокурори, які не заперечували проти такого клопотання… Через кілька місяців суд задовольнив відвід потерпілих тим прокурорам, і ми знову були включені до складу групи прокурорів. На той момент обмін вже відбувся і ті особи передані», — розповів Олексій Донський. Однак навіть цей вирок досі не вступив у законну силу: його оскаржили відразу всі сторони: захисники обвинувачених, прокуратура та представники потерпілих. Адвокатка потерпілих Оксана Михалевич розповіла LVIV.MEDIA, що суд не зміг встановити причетність правоохоронців до усіх убивств протестувальників того дня: «Є епізоди, де ми вважаємо, що люди були вбиті правоохоронцями, а суд цього не зміг встановити… Ми хочемо, щоби була встановлена справедливість, навіть якщо ми не можемо встановити, яка конкретно особа вбила, але має бути зафіксовано, що протестувальники вбиті правоохоронцями. Один із таких епізодів стосується родини Андрія Мовчана, яку я представляю. Його було поранено в ногу, і він по суті стік кров’ю внаслідок поранення. У вироку суд не зміг встановити, що його було вбито саме правоохоронцями. Ми вважаємо, що під час дослідження доказів суд міг це зробити». Офіс генпрокурора не погоджується із рішенням суддів виправдати Сергія Тамтуру, адже він був у складі «чорної роти» і під час розстрілу Небесної сотні не довів своєю поведінкою непричетність до злочину. Теж саме стосується Олександра Марінченка, якого суд визнав невинуватим у вбивствах. Окрім того, прокурори домагаються, щоби усіх беркутівців визнали винними у вчиненні теракту. «Масові невибіркові вбивства з мотивів залякування інших учасників акції протесту повністю відповідають ознакам терористичного акту. Якщо ми говоримо про невибіркові вбивства, то іншої мети як залякування в цьому випадку не могло бути», — переконаний Олексій Донський. За оцінкою Оксани Михалевич, розгляд справи в апеляції буде тривалим, зважаючи на клопотання, які подали всі сторони: «Суд буде зараз буде вирішувати, який обсяг доказів ми будемо досліджувати уже в апеляційному порядку. Якщо брати усі клопотання, то практично все треба досліджувати з нуля. І передопитувати багатьох потерпілих». І Оксана Михалевич, і Олексій Донський називають цей процес знаковим, адже у ньому суд дав оцінку найкривавішому епізоду Революції гідності. «Вбивства на Інститутській кваліфіковані судом саме як масові невибіркові вбивства беззбройних учасників акції протесту. Це спростовує чимало маніпуляцій навколо тих подій. Головне, що суд дійшов висновку, що вбивали саме правоохоронці, працівники цієї спецроти беркуту. Це не було пов’язано з обороною. Це робилося невибірково, з безпечної відставні і відносно неозброєних осіб», — пояснює Олексій Донський. Ця справа – не єдина, яка стосується розстрілів 20 лютого, однак перша, в якій є вирок суду. Щоправда, практично всі обвинувачені беркутівці втекли з України, тож їх судять заочно. Справа Януковича У жовтні 2023 року ДБР передало до суду справу, яка має встановити роль тодішнього керівництва країни в організації масових вбивств на Майдані. У справі крім Віктора Януковича обвинувачені ще 9 керівників силових відомств, зокрема тодішні міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, голова СБУ Олександр Якименко, міністр оборони Павло Лєбєдєв та командувач Внутрішніх військ МВС Станіслав Шуляк. Слідство вважає, що ці люди 18-20 лютого 2014 року приймали рішення та віддавали накази про застосування міліціонерами спецзасобів, військової техніки, вогнепальної зброї для розгону демонстрантів. Також посадовці організували штурм Майдану під виглядом «антитерористичної операції», а вранці 20 лютого наказали розстрілювати мітингувальників. Прямих доказів причетності високопосадовців до розстрілів майданівців слідство не знайшло. В Офісі генпрокурора не розкривають деталей своїх аргументів у справі до того, як вони будуть представлені суду. «Вину можна доводити на підставі беззаперечної сукупності непрямих доказів. Я думаю, в міру того, як ці докази будуть відкриті в суді, у стороннього спостерігача не буде сумнівів в тому, що саме ці особи є організаторами тих злочинів, які їм інкримінуються. Йдеться і про організацію масових вбивств 18-19 лютого, і про вбивства 20 лютого на Інститутській, і про організацію терористичного акту. Ми вважаємо ці докази більш ніж достатніми і переконливими», — сказав Олексій Донський. Усі підозрювані теж втекли з України, ще в лютому 2014 року. Лише після змін законодавства у 2021 році, які дозволили заочне судочинство, правоохоронці змогли завершити розслідування. Справа Януковича налічує 1878 томів, а фото та відеоматеріали займають понад три терабайти. На їх вивчення у захисників обвинувачених пішло майже два роки. У жовтні 2023 року обвинувальний висновок передали до суду. До весни 2024 року суддівська система визначала, де розглядатимуть справу. Врешті, колегію з трьох суддів, які готові нею зайнятись, знайшли у Броварському районному суді. З того часу там тривають підготовчі засідання. Адвокатка Оксана Михалевич пояснює, що розгляд справи займає багато часу через її велетенський обсяг: «Треба дотримуватись процесуальних норм, в тому числі щодо сторони захисту. Треба намагатись всіма можливими засобами повідомити обвинувачених про цей процес. Щоби вони могли, якщо забажають, взяти в ньому участь… До того ж там понад 950 потерпілих. Цих людей теж треба повідомити, адже це стосується їх прав, вони можуть подати цивільні позови чи вирішити брати участь у розгляді особисто». Оксана Михалевич сподівається, що судовий розгляд почнеться ще цього року. А далі все залежить від того, як суд організує свою роботу: «Ми будемо просити суд, щоби він максимально сприяв тому, щоби процес був постійним, не переривався. Так, як це було в Святошинському суді (у справі про розстріл на Інститутській – ред.), коли двічі на тиждень суд збирався, досліджував докази, займався виключно цим процесом. Тоді це може дати результат». Чотири справи львівського беркута Щоби знищити Революцію Гідності, влада Януковича стягувала спецпідрозділи з усіх регіонів України, в тому числі і зі Львова. Щодо командира львівського «беркуту» Ростислава Пацеляка слідство порушило відразу чотири справи. Усі вони стосуються подій 18 лютого 2014 року. Того дня багатотисячна колона вирушила з Майдану Незалежності до Верховної Ради, де мали розглядати зміни до Конституції. Рух протестувальникам перекрили беркутівці. Під час сутичок працівники міліції використовували світло-шумові гранати та помпові рушниці, заряджені свинцевою картеччю. Увечері того ж дня міліція почала штурм Майдану незалежності, використовуючи водомети та бронетранспортери. Першу справу проти Пацеляка розглядає Святошинський суд ще з 2016 року. У цій справі його обвинувачують у перевищенні службових повноважень та перешкоджанні мирним зібранням під час Мирної ходи. У лютому цього року суд звільнив Пацеляка від відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Але апеляційний суд повернув справу на новий розгляд. Другу справу у 2024 році почав розглядати Печерський суд. Вона стосується подій 18 лютого 2014 р. біля станції метро «Хрещатик». Пацеляка обвинувачують в організації силового розгону громадян. У результаті чотири людини отримали тяжкі тілесні ушкодження, ще 32 – середні та легкі. Зараз ця справа на підготовчому етапі. Третю справу ДБР передало до Солом’янського суду у квітні 2024 року. Пацеляка разом з експомічником начальника штабу львівського «беркуту» Миколою Старосільцем звинувачують у цілій низці злочинів: перевищення влади та службових повноважень; незаконне перешкоджання проведенню демонстрацій; умисні вбивства та замахи на вбивства; заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень; вчинення терористичного акту. «Командир львівського «Беркуту», діючи за вказівкою керівництва столичної міліції, віддав наказ своїм підлеглим отримати патрони зі свинцевою картеччю, спорядити їх до помпових рушниць і вести невибіркову стрільбу по активістах допоки ця картеч не закінчиться», — йдеться у повідомленні ДБР. Також слідство встановило, що Ростислав Пацеляк має російське громадянство. Саме у цій справі, у квітні 2023 року, ще на етапі досудового розгляду, Пацеляка і Старосільця взяли під варту. Однак 30 липня та 1 серпня суд дозволив їм внести заставу і вийти з СІЗО. Обидва цим правом скористались. За даними Олексія Донського, обидва ексберкутівці залишаються в Україні та не ховаються від правосуддя. Втім, нема гарантії, що вони не скористаються такою можливістю, такі випадки вже були: «Наприклад Олександр Щеголєв, керівник СБУ в місті Києві, обвинувачений у подіях 18-19 лютого 2014 року, зокрема, у підпалі будівлі профспілок. Там теж особі був змінений запобіжний захід. Як ми вважали, безпідставно. Певний час після цього він відвідував судові засідання. Як тільки почалась повномасштабна військова агресія Росії проти України, він втік, і досі ця особа переховується від суду». У четвертій справі, де фігурує Пацеляк, досудове розслідування ще триває. Воно стосується штурму Майдану, який тривав з вечора 18 до ранку 19 лютого. Пацелякові та ще трьом беркутівцям інкримінують 8 замахів на вбивство та завдання тілесних ушкоджень 121 людині. У цій справі прокурори просили знову взяти Пацеляка під варту, але суд дозволив йому сплатити ще одну заставу і залишитись на свободі. Новина про те, що командир львівського беркута вийшов із СІЗО спричинила певний резонанс в суспільстві. Однак Оксана Михалевич вважає, що це рішення суттєво не вплине на перебіг суду. Звісно, якщо обвинувачений не втече з України. Адвокатка також наголошує, що запобіжний захід не варто розглядати як покарання за злочин: «Це засіб, щоби все ж таки притягнути особу до кримінальної відповідальності. І встановити істину… Навпаки, щодо них діє закон Савченко. Коли ми дійдемо до вироків, і їм призначать якесь покарання, вони, можливо до того моменту його відбудуть через те, що вже просиділи в СІЗО». Чому так довго? Цього року минуло 10 років від часу, коли були скоєні усі злочини під час Революції гідності. Це означає, що для обвинувачених у тяжких злочинах сплив термін притягнення до відповідальності. 55 обвинувачених вже скористались такою можливість: справи проти них суди закрили, такі не дійшовши висновку щодо їх вини. Є кілька об’єктивних чинників, які не дозволяють швидко закінчити судові справи. Це і великий обсяг матеріалів, зібраних слідством, і пандемія COVID-19, і повномасштабне вторгнення (зокрема, суди переривають засідання на час повітряної тривоги). Однак в багатьох випадках сторона захисту свідомо затягує справу, наприклад, завалюючи суд додатковими заявами і клопотаннями, або змінюючи адвокатів посеред процесу. Представниця потерпілих Оксана Михалевич стверджує, що це суперечить правилам адвокатської етики, однак вважає: навіть в таких умовах суди можуть організувати розгляд справ Майдану так, щоби встигнути закінчити їх в межах терміну давності: «Як приклад ми бачимо процес в Святошинському суді за головування судді Дячука (йдеться про справу розстрілів на Інститутській- ред.) Якщо є воля суду, я вважаю, що можна зробити так, що навіть при всіх намаганнях сторони захисту затягувати процес, цього можна уникнути». Олексій Донський розповів LVIV.MEDIA, що Офіс генпрокурора пропонує змінити законодавство так, щоби встановити судам обмеження на тривалість розгляду справ: «У будь-якій справі досудове розслідування після повідомлення про підозру не може тривати більше року. Скільки б там не було злочинів... Щодо судового провадження термінів не існує взагалі. Є загальні слова про безперервність судового розгляду і розумні терміни. Але це поняття надалі не конкретизується». Прокурори пропонували обмежити судовий розгляд трьома роками. Або зобов’язати суди у справах, де залишився рік до закінчення терміну давності, розглядати ї не рідше трьох разів на тиждень упродовж цілого дня. А також – обмежити стадію підготовчого провадження 15 днями: за словами Олексія Донського, деякі справи на цьому етапі зависають на 4-5 років. Однак ці пропозиції не були прийняті. Зараз залишається можливість засудити обвинувачених у тяжких злочинах, які переховуються від слідства, а також осіб, яких звинувачують у вчиненні особливо тяжких злочинів. Для них термін давності – 15 років – спливе у 2029 році. Не мають терміну давності лише особливо тяжкі злочини, пов’язані із вбивствами. Хто сидить у в’язниці? За інформацією Олексія Донського, за злочини проти Майдану підозри отримали 423 людини, з них 35 високопосадовців та 243 правоохоронців (зокрема, 50 слідчих, 22 прокурори та 20 суддів). Щодо 65 осіб є ухвалені вироки, які набрали законної сили, тобто були підтверджені апеляційним судом. Однак скільки людей отримали реальні терміни ув’язнення, в Офісі генпрокурора уточнити не змогли. За словами Оксани Михалевич, більшість покараних ув’язненням злочинців проти Майдану — це цивільні особи, так звані тітушки. Щодо правоохоронців, є інформація лише про одного беркутівця, який потрапив до в’язниці. У грудні 2023 року апеляційний суд визнав Андрія Хандрикіна винним у побитті двох протестувальників біля стадіону «Динамо» і призначив йому шість років за ґратами. Перед оголошенням вироку Хандрикін втік, однак у лютому 2024 року його знайшли і затримали в селі на Харківщині. Двоє співучасників злочину — Артем Войлоков та Владислав Мастега — втекли до Росії. Олексій Донський підтверджує, що справи проти цивільних підозрюваних значно легше довести до вироку, ніж ті, у який фігурують колишні чи діючі правоохоронці. Щоправда, є винятки: якщо справа проти тітушок стосується інтересів силовиків. «Нам було вкрай важливо отримати вирок у справі про видачу зброї тітушкам. Після вбивств 20 лютого зі складів МВС тітушки отримали 156 одиниць зброї і 40 тисяч боєприпасів. Можна лише уявити, що можна було б з такою кількістю зброї зробити, якби певний сценарій, який був запланований, реалізувався. У цій справі все було зроблено, щоби ця справа не закінчилась вироком. Там була очевидна тактика на затягування справи зі сторони захисту. І коли пройшли терміни давності, одразу ж ця цивільна особа заявила клопотання про закриття справи. Нещодавно відбулось засідання в апеляційному суді, де ми наполягали на безпідставності закриття справи, але апеляційний суд до нас не дослухався», — розповів Олексій Донський. Щодо так званих суддів Майдану, які забороняли акції протесту, позбавляли прав активістів Автомайдану та арештовували затриманих протестувальників, досі нема жодного обвинувального вироку. Цьому посприяв Конституційний суд, який в 2020 році визнав неконституційною статтю кримінального кодексу про неправосудні рішення суддів. Після цього суди почали виправдовувати своїх колег-обвинувачених. «Не маю права виходити за межі процесуальних оцінок тих рішень. Переважна більшість справ затягувались різними способами, використовували різні можливості. Надалі приймались контроверсійні рішення. У нас тривають ці справи, по виправдальних вироках десь апеляційний розгляд триває, десь касаційний відбувається. Тенденція цілком очевидна», — сказав у коментарі LVIV.MEDIA Олексій Донський. Загалом зараз ніхто не береться прогнозувати, скільки часу судді досліджуватимуть події Революції гідності. «Загалом під час Майдану було вчинено близько 4 тисяч злочинів. Переважна більшість, принаймні на рівні виконавців чи організаторів середньої ланки розкриті, передані до суду. Якщо виходити з завдань кримінального провадження, роботи багато», — говорить Олексій Донський. Оксана Михалевич напівжартома переповідає свою розмову із 5-річною донькою кілька років тому: «Ми проходили по Інститутській, я показувала фотографії, розповідала, що відбувалось, звісно, без деталей. Вона була дуже вражена і сказала: мамо, я теж хочу допомагати цим людям, яким ти допомагаєш. Я відповіла: враховуючи, як у нас відбуваються судові процеси, у тебе є на це всі шанси». Попри те, що багато людей, які вчиняли злочини проти активістів Революції гідності, зуміли втекти або уникнути покарання, затягнувши справу, і Олексій Донський, і Оксана Михалевич переконані, що справи потрібно доводити до кінця. Адже потерпілі та їхні родичі заслуговують на справедливість. Злочини проти них мають бути докладно описані, а винні — поіменно встановлені. Для того, щоби події, які почались 11 років тому, більше ніколи не повторились.