Ставлення до президента Володимира Зеленського було і залишається незаслужено критичним. І мова не тільки про завищені очікування від нього одних, або вкрай скептичне ставлення інших. Все почалося з того, що Зеленський, який раніше був відомий тільки як актор комедійного жанру, став президентом України. І таке ставлення до нього зберігається аж до сьогодні. З тією різницею, що одні продовжують чекати від нього магічного успіху у сфері управління державою, дуже часто пасивно спостерігаючи і вболіваючи за нього. Інші ж очікують феєричного фіаско, навіть коштом поразки держави. Вболівали, щоб нарешті трюкач з тріском провалився, тоді настане їхній зоряний час. Тобто і одні й другі продовжують чекати особисто від Зеленського дива. Бо ні тим, ані іншим не хочеться критично глянути на себе і найближче оточення. Простіше звинуватити загальнообраного лідера в тому, що він не справляється. На жаль, в цій ситуації багато громадян України поводяться ніби в театрі, а точніше в цирку. Вони відсторонено спостерігають за тим, що діється на арені. Одні намагаються наперед розгадати механізми трюків, щоб заявити про обман і несправжність. Інші, у передчутті гострих відчуттів очікують, щоб вправний акробат зірвався з трапеції і звернув собі шию, або схибила рука метальника ножів і той поцілив у голову асистентки. Щоб лев зімкнув пащу, коли в ній якраз помістила голову дресирувальниця. І все це під акомпанемент – ти сам собі обрав таку професію і старайся, бо ми заплатили. В нашому випадку найчастіше звучить: «Тебе ж обрали. Ти маєш нам все забезпечити і гарантувати». Побороти корупцію, здійснити всі реформи, покарати всіх винних, встановити справедливість у судах, заручитися твердою підтримкою усіх союзників, виграти війну і домогтися гігантських репарацій від Росії. А ми подивимося, чи оголошувати тобі імпічмент, чи ні. Чи голосувати за тебе наступного разу, чи викинути на смітник історії. А якщо ти забажаєш оптимізувати систему управління, то начувайся. Ми тебе на весь світ звинуватимо в авторитаризмі. Після чого з тобою перестануть розмовляти лідери демократичного світу. Заради справедливості треба сказати, що й сам президент, який ще вчора насолоджувався оваціями залів за кожен влучний виступ, опинившись під градом в основному надуманих звинувачень, почав допускатися більш різких заяв. Або закривати очі на окремі негативні тенденції. Хоча й нападали на Зеленського здебільшого ті, хто не міг йому пробачити переконливої перемоги над головним жерцем і охоронцем кланово-олігархічної системи – Петром Порошенком, варто памʼятати, що система – це не тільки видима верхівка, але й сотні тисяч громадян, афілійованих з нею. Що Зеленський раптово став зненавидженою персоною не тільки у прихильників Порошенка, але й ледве не у всіх «гвинтиків» системи. А це діячі національної культури, що жили не з таланту, а з державних субвенцій та доплат. Науковці і освітяни, які або нічого не робили, або непогано давали собі раду завдяки «підножному» корму. Керівники академічних установ – з того, що здавали в оренду приміщення. Вчителі – за рахунок репетиторства та інших ангажувань. Ще одним важливим моментом цієї системи був факт, що вчителі та викладачі були тісно повʼязані з партійно-політичною діяльності. Це саме вони входили до виборчих комісій, були спостерігачами на виборчих дільницях. І через те часто демонстрували чітку політичну заангажованість. Та й що гріха таїти – брали активну участь у фальсифікаціях результатів виборів. І в кожному випадку знаходили собі виправдання, що це не за гроші, які їм щедро виплачували, а що вони в такий спосіб рятують Україну від перемоги «неправильних» політичних сил або позасистемних кандидатів. І найголовніше це – державні управлінці, судді, прокурори, поліція, СБУ, фіскальні служби, яким система дозволила жити за принципом «кормління». Але якщо в часи феодалізму князі та їхні призначенці ніякої зарплатні не отримували, то в 21 столітті державні функціонери змогли поєднати оклади з годуванням із посад. Зрозуміло, що така неофеодальна система не передбачає ані чіткого дотримання законів, ані справедливості судових вердиктів. Така держава перетворюється на сукупну ієрархію більших і менших «годівничок». Захищати таку державу беруться або романтики, або ті, хто може в насильницький спосіб відправити на війну чужих батьків і синів. Щоб потім мати серйозні аргументи при перерозподілі державного пирога. До повномасштабного вторгнення у звичайних громадян була ще опція виїзду за кордон на заробітки. Ця можливість зникла із фактичним закриттям кордонів для чоловіків. Що породило нове явище – торгівлю документами для виїзду за межі України. «Бізнес» настільки успішний, що багато керівників ВЛК, різного роду ГО, керівники ТЦК (військкоматів), прокурори, судді та відповідальні чиновники швидко перетворилися на доларових мільйонерів. Несправедливість мобілізаційної процедури та її вибірковість викликали в суспільстві гнівні нарікання. І черговий виток незадоволення найвищою владою. А точніше президентом. Ніби беруть і платять хабарі якісь міфічні інопланетяни. Ніби продажні прокурори-інваліди і судді-мільйонери – це не українці. Ніби ті, що оголосили себе «національною опозицією» до Зеленського – не реваншисти, які в унісон з ворогом розхитують країну з середини. А вони – безсторонні суворі судді, наділені особливими повноваженнями контролю за президентом Зеленським. І знову посипалося: Порошенко не допустив би цієї війни. Нехай Зеленський і захищає Україну, бо йому є що захищати. Всі злодії і корупціонери. Відкрийте нам кордони. І на фоні цього хору вже видно Порошенка «на низькому старті» для участі у виборах, або принаймні на високій посаді в уряді «національної єдності». Для людини з критичним мисленням ситуація мала б бути очевидною – «опозиційна» пропаганда намагається ослабити позиції Зеленського для того, щоб знову повернутися у владу. І це відповідно має викликати резонне запитання, а для чого? Щоб що? Щоб знову домовитися з Путіним, віддавши території цього разу по Дніпру? Для чого намагатися посадити президента Зеленського на шпагат між українцями і західними партнерами? А з ним і всю Україну. Тим часом «опозиція» вперто вдає, що не помічає відсутності людського ресурсу для війни за кордони 1991 року і водночас радіє тому, що Зеленський не може проламати опір західних партнерів у наданні дозволу бити далекобійною зброєю по території Росії. Представляє цей факт, як особисту поразку Зеленського. Знову ж таки, «забуваючи» скільки обмежень і заборон з боку Заходу вдалося подолати завдяки напору Зеленського. І кожного разу критики Зеленського говорили, що йому не вдасться. Що він дозволяє собі говорити з партнерами ледве не мовою ультиматумів. Що вони розгніваються і перестануть допомагати Україні. Що не буде ні далекобійної зброї, ні танків, ні систем ППО, а тим більше літаків F16. У звʼязку з цим виникають такі прохання до тих, хто плекає надію замінити собою Зеленського – не тратьте сили і ресурсу. Не шукайте для переляканих і цинічних західних партнерів чергових виправдань, чому вони хочуть воювати українською кровʼю. Не радійте поразкам на міжнародній арені президента Зеленського, бо це невдачі України, які обертаються для нас новими жертвами, руйнуваннями і стражданнями. Не підкладайте вогню під сковороду, на якій вимушено танцює свій кривавий «танець» Україна. Покажімо себе консолідованою нацією. А внутрішню боротьбу залишмо на потім. На після війни. Автор – Василь Расевич, IQ-аналітика Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA